— Погано все в нас, – каже подрузі Аліса. – Здається, що Ілля має намір мені заявити про розлучення. Сумно і дуже шкода, що так закінчиться наша історія.
— Та годі тобі! Можливо, все ще налагодиться, кризи у стосунках у всіх бувають, – втішає жінку подружка. – А якщо не налагодиться… Добре, що ти нічого не втрачаєш. Молода, красива, при квартирі, без шкідливих звичок і дітей від минулого шлюбу. Та на тебе черга вишикується. Тим паче, що ти останнім часом така стала ділова, впевнена в собі. Чоловіки це одразу зчитують і таких жінок не пропускають.
— Ну не всі мужики, мій шлюб – яскравий тому доказ, – усміхається Аліса. – А з дітьми ти права, добре, що не встигли завести. Я б зараз, звісно, й одна дитину витягнула, але навіщо мені одній дитина.
Алісі 30 років, заміжня офіційно вона трохи більше ніж півтора року, до цього рік жили разом із чоловіком просто так, та ще рік були у стосунках. Жили на території Аліси, у неї спадкова квартира двокімнатна. Саме через житлове питання свого часу вони побудували своє сімейне життя певним чином.
-“Ілля свого житла не мав, і надії на нього жодної, він сам із багатодітної родини, плюс – купа двоюрідних, – пояснює Аліса. – Зарплата в нього була значно більшою за мою. Ми, коли ще тільки почали жити разом, усе обговорили: у нас буде роздільний бюджет. Звісно, Ілля розумів, що він живе на моїй території, він усе ж таки вкладав у сім’ю трохи більше, та й декрет ми обговорювали, відкладали, але обговорювали. Йому б у декреті довелося одному весь бюджет на собі тягнути, тож я вважала все справедливим.
З дітьми подружжя домовилося почекати кілька років, а роздільний бюджет і підписання шлюбного договору знадобилося саме Іллі. Чоловік розумів, що Алісі вирішувати питання з житлом уже не треба, а йому хотілося мати свої власні квадратні метри. Хоча б однокімнатну квартиру.
Її Ілля й купив, виплачував іпотеку, його зарплата давала змогу це робити, а накопичення в чоловіка були ще дошлюбні. І жили цілком стерпно, про гроші не сперечалися, після сплати іпотеки і внеску в спільний побут у кожного залишалася приблизно рівна сума. Але!
— Але йому вистачало, а мені – ні, – хитає Аліса головою. – Знаєш, як буває, мужик вранці встав і вже гарний, а мені хотілося і нігтики, і волосся до ладу приводити, і щоб масочки, і косметика гарна, і сумочка, і сукня нова.
Чоловік Аліси був невибагливий в одязі, міг ходити кілька років в одній шкірянці, а коли вона стиралася та ставала потерта, то став би шукати неодмінно таку саму. З футболками, сорочками та іншим – така сама ситуація. А Алісі хотілося і виглядати, і вбиратися, і відпочивати.
Минулого року літній відпочинок оплатив Ілля, ще й у жартівливій формі вмовив дружину: у тебе грошей немає, а я назбирав, ось, запрошую тебе у відпустку на курорт. Відпочинку Аліса була рада, а ось слова чоловіка змусили задуматися.
— Ну і так сказати, давно треба було йти з моєї минулої роботи, – вважає жінка. – Перспектив ніяких, начальство рухає по карʼєрних сходах тільки своїх, зарплата погана, робота набридла до чортиків, та ще й танцюй перед керівництвом, яке за мізерні гроші готове на тебе звалити і не твої обов’язки теж.
Ілля дружину підтримував, разом із нею переглядав вакансії. Роботу Аліса знайшла собі сама, сидячи на колишній обридлій. Відправила резюме, взяла лікарняний, коли запросили на співбесіду, щоб не було зайвих розмов, з’їздила, домовилася і її взяли. З тим же лікарняним і залишком відпустки «відбула» двотижневе відпрацювання і перейшла на нове місце роботи.
— І зарплата більша, і мені подобається, цікаво, є варіанти підвищення через якийсь час, – продовжує молода жінка. – А найголовніше, є можливість працювати додатково, але вже з дому. Наше керівництво це заохочує. Тут не відбуття годин, а гроші за фактом – скільки зробила, стільки й отримала.
Так Аліса до цієї осені вийшла на дуже непоганий рівень, ставши заробляти більше за чоловіка. А якщо ще врахувати його іпотечні платежі, то у дружини в гаманці з’явилися гроші. Так, жінка сиділа вечорами, могла працювати один вихідний із двох. Ненормована праця, десь більше часу за комп’ютером провела, десь менше.
Приодяглася, відчула себе успішною жінкою, спину розпрямила. Тільки Ілля з кожним днем ставав дедалі похмурішим. І ні, на домашнє господарство і побутові справи Аліса не забила зовсім, готувала, але стала частіше делегувати частину справ чоловікові. Поки не почула від нього, що він усім дуже незадоволений.
— Ти сама не помічаєш, що ти просто не приділяєш мені уваги, – висловив ображений чоловік. – Мало того, що ти скинула на мене безліч побутових питань, так ти ще й носом у комп’ютері проводиш усі вечори. Ах, ти гроші заробляєш? Ах, тобі подобається, що ти можеш собі дозволити і те, і це? А мені подобається, коли дружина пам’ятає, що в неї є чоловік. Дві години ввечері всього? А для мене – цілих дві години. У тебе є квартира, навіщо тобі зайві гроші? Ні, гроші це добре і потрібно, але не на шкоду сім’ї. А мені здається, що для тебе прямо мета – заробляти більше за мене, щоб мати можливість мені в чомусь дорікати.
— Та в чому? – перервала цей монолог Аліса. – Просто я хочу і одягатися, і на відпустку накопичити. Ти мене запрошував, а наступного літа я хочу тебе запросити. Що в цьому поганого?
— Ось як, і ти мені прямо кажеш, що хочеш показати мені свою перевагу? Дивись, мовляв, квартира моя, гроші мої? – скипів чоловік.
І пішло у подружжя по наростаючій. Домосід чоловік тепер у вихідний, коли Аліса збиралася попрацювати, терміново шукав приводи вийти з дому: поїхали до моєї мами, сестри, друга? Ах, ти знову працюєш? Завтра? Ні, завтра мені не захочеться. Хочу сьогодні.
— Таке відчуття, що він просто поставив собі за мету мене від роботи відірвати, – впевнена Аліса. – Якби кинула роботу, то залишилися б удома. Так уже було. Зібралися до свекрухи, я одяглася, закрила ноутбук, а чоловік матері зателефонував і сказав, що в тієї голова болить, прийняти нас не може. Я у відповідь запропонувала в кіно, а чоловік не хоче. Ну що, сіла за комп’ютер – скандал, що він знову не бачить моєї турботи і ласки.
Аліса могла б обійтися і без підробітку. Але гроші втрачати шкода. Та й є підспудне відчуття, що підробіток тут ні до чого.
— Якщо вже справа йде до розлучення, то краще я буду з грошима, ніж без них, – каже Аліса.
А ви що думаєте?
