Одного погляду вистачило, щоб її ноги підкосилися, а в очах потемніло. Марина вхопилася за стілець, щоб не впасти, а потім кинулася на чоловіка, замолотила його по грудях і закричала:
— Ненавиджу тебе!
Коли Марина з Павлом зустрілися, їм було по тридцять, Павло раніше був одружений, але дружина, як він зізнався, його кинула. Марина дотерпіла аж до третього побачення, перш ніж поставила запитання, що мучило її:
— То що у вас сталося?
— Вона жадібна була, моя колишня, – відповів Павло. – Заглядала мені в рот, рахувала кожен шматок, їжу ховала. Навіть голодом мене морила, але ж я на будівництві працюю, після фізичної праці їсти хочеться страшенно! У підсумку вона кинула мене через варення.
— Це як? – не зрозуміла Марина.
— Їй мати з села домашнє варення привезла, типу її улюблене. Я тільки банку відкрив, спробувати, то вона налетіла на мене. Ледь банку об мою голову не розбила.
— Яка моторошність! – обурилася Марина.
— Та годі, все в підсумку добре вийшло, я тебе зустрів. І готувала колишня жахливо, не як ти.
Марина, яка обожнювала куховарити і пишалася кулінарними навичками, радісно зачервоніла.
Марина завжди вважала, що погодувати коханого краще, ніж сто разів сказати “я люблю тебе”, це жінки люблять вухами, сильна стать цінує вчинки.
На одне з побачень Марина покликала Павлика на вечерю, вона розстаралася, відстояла цілий день на кухні й наготувала купу страв, розраховуючи, що Паша спробує кожну й оцінить багатогранність її таланту.
Чоловік вмить змів усю їжу зі столу, Марина й охнути не встигла, вона занепокоїлася, як би кавалеру не стало зле.
— Павлусю, не поспішай, я не заберу, – спробувала вона пожартувати.
— Вибач, Маринко, це звичка, – відповів той із набитим ротом. – У нас удома на стіл ставили каструлю, і кожен брав скільки хотів. Батько їв багато, не встиг його обігнати, сиди голодним. І потім, усе таке смачне, як тут утриматися!
Коли Павло пішов, Марина заглянула в каструлі, нічого не залишилося, хоча вона планувала, що залишки вечері стануть її сніданком.
От ненажера, – ласкаво подумала вона.
Як весільний подарунок свекруха піднесла їм двадцятилітрові каструлі.
— Начебто я буду готувати на цілий табір, – пожартувала Марина, але свекруха не посміхнулася.
— Вони тобі знадобляться, – заявила вона. – Я сама тільки в таких і готувала.
Марина про себе посміялася і прибрала каструлі подалі.
Уже після весілля одного зимового вечора Марина поспішала додому, мріючи про гарячу вечерю. Вранці вона наготувала велику каструлю борщу і цілий казан плову.
Але замість борщу Марина виявила на дні трохи рідини і кілька картоплин, вона перевірила сковорідку, те ж саме – ложка рису і сиротливий шматочок м’яса.
— Ти прийшла, – радісно сказав Павло, входячи слідом за нею на кухню. – Я такий голодний, тільки перекусити встиг після роботи. Що приготуєш?
— У нас були гості? – запитала Марина.
— Ні, а чому ти питаєш?
— Куди ж поділися борщ із пловом? Ти ж не поодинці все з’їв?
Обличчя Паші стало скривдженим, він сухувато відповів:
— Взагалі, поодинці. Там було всього нічого.
— Ціла каструля і сковорідка?! – не повірила Марина.
— У мене важка робота, звісно, я голодний! Це тобі не папірці в офісі перебирати! – розлютився Паша.
Марина не хотіла сваритися, вона втомилася і зголодніла, тому примирливо сказала:
— Гаразд, з’їв так з’їв. А посуд чому не помив?
— Він же не порожній, я тобі залишив трохи.
Марина не стала говорити, що залишеного не вистачило б навіть дитині, не кажучи вже про дорослу жінку, яка, до речі, теж втомилася на роботі.
Вона швиденько збігала в магазин, купила продуктів на вечерю і прихопила чотири тістечка, по два їй і Паші. Зазвичай Марина обмежувала солодке, стежила за фігурою, але тут вирішила: “Треба себе побалувати, я заслужила”.
Два тістечка Марина не подужала, вечеря і так була щільною, одне вона залишила на ранок, смакуючи, як вранці з’їсть його за кавою.
Коли вона заглянула в холодильник, тістечка там не виявилося.
— Я його з’їв уночі, коли вставав перекусити, – спокійно пояснив Павло. – Ти все одно його не хотіла, не пропадати ж хорошій їжі.
— Я спеціально залишила його на сніданок! – обурилася Марина.
Паша похитав головою, дивлячись на неї з подивом:
— По-моєму, якщо хочеш смачного, береш і їси. Якщо не з’їв, значить, не хочеш.
— Не обов’язково жерти все просто тут і зараз, це якась логіка тварини!
— Значить, я тварина? – образився Паша. – Ще образь, як моя колишня.
Він різко встав і вийшов, залишивши Марину за столом, повним брудного посуду.
На знак примирення Марина зварила суп, вона врахувала вчорашню помилку і приготувала більше супу, для цього довелося взяти одну з каструль, подарованих свекрухою.
“Став у пригоді подаруночок”, – подумала Марина, але якось невесело.
Трюк спрацював, цього разу Паша не подужав усю каструлю.
“Хоч завтра не доведеться готувати”, – з полегшенням подумала Марина, але вранці вона побачила на плиті каструлю, в якій залишилася тільки ложка супу.
— Я вночі вставав, зголоднів, – пояснив Паша.
— І знову не помив посуд?!
— Так вона ж не порожня!
“Знущається він наді мною, чи що?” – запідозрила Марина, але Паша дивився на неї чесними очима.
Марина зрозуміла, що життя перетворилося на гру “нагодуй чоловіка”. Після роботи вона починала другу зміну біля плити, смажила, пекла, варила.
Готувати доводилося щодня, Павла апетит виявився невгамовним, чоловік з’їдав за один присід те, чого самій Марині вистачило б на два-три дні. При цьому він абсолютно не набирав вагу.
— Може, він у тебе хворіє? – припустила подруга, якій Марина поскаржилася на кухонне рабство.
— Я теж так подумала, ледве затягла до лікаря, здоровий.
— Марин, може, вам розійтися? – запропонувала подруга.
— Неправильно кидати людину через особливості її характеру, це просто її “нюанс”. І в іншому Павло хороший, по дому все робить відразу, двічі просити не треба. Нічого, як-небудь уживемося.
Марина вигадала безліч хитрощів, щоб приготованої їжі вистачало довше. Вона користувалася тільки подарованим свекрухою посудом, купувала більше хліба, ковбаси та сиру, щоб Павло міг зробити бутерброди на перекус.
Але їжа немов пропадала в безодні, Марина скоро зрозуміла, неважливо, скільки вона приготує, Паша примудриться з’їсти все, і їй після роботи доведеться знову вставати до плити.
Навіть уві сні Марина ліпила нескінченні пельмені або мішала гігантським ополоником басейн із борщем, поки Павло з іншого боку сьорбав його величезною ложкою.
Одного разу глянувши на каструлі, вона відчула ненависть до колись улюбленого куховарства і, вийшовши з кухні, заявила:
— Цього тижня я не готую!
Павло оторопів:
— Що я буду їсти?
— У холодильнику ковбаса, зробиш бутерброд, купиш пельменів у магазині.
— Магазинні несмачні, – образився Павло. – Марино, ти мене караєш?
— Просто я втомилася проводити вечори біля плити, поки ти лежиш на дивані. Я теж хочу відпочити.
— Це ж твій обов’язок як дружини. Я від своїх чоловічих справ не ухиляюся, шафу зібрав, шпалери переклеїв.
— Чоловічі справи виникають раз на місяць, а готувати треба щодня. А скільки ми грошей на продукти викидаємо…
— Натякаєш, що я тебе об’їдаю? – розсердився чоловік. – Взагалі, я за продукти плачу! Хіба я тебе хоч раз обмежував у грошах?
— Ніколи не обмежував, – зізналася Марина. – І все-таки цього тижня я беру відпустку від готування.
Чоловік більше не сперечався, але явно образився, він демонстративно ліг спати на дивані й увесь тиждень, нарізаючи бутерброди, осудливо зітхав.
Незважаючи на це, Марині стало легко, ніби вона й справді відпросилася у відпустку з ненависної роботи. На честь цього вона купила собі торт.
Вранці його, зрозуміло, вже не було.
Коли зʼявилась донька, Марина думала, що клопоту додасться, але Настя виявилася безпроблемною дитиною. Їла вона, на радість матері, як пташка.
Після доньки, Павло зажадав зробити йому ще й спадкоємця:
— Назву його Петром. Павло і Петро – як тобі поєднання?
— Поєднання гарне, але ще одну дитину я більше не хочу, – категорично заявила Марина. – Другу дитину ми не потягнемо.
Марина покривила душею, справжня причина була зовсім в іншому. Вона дуже боялася, що буде син, схожий на Павла. У її кошмарах тепер біля “басейну” з борщем поруч із батьком сидів Петро (точна копія Павла, тільки молодший), і вони їли швидше, ніж Марина встигала готувати.
Коли прийшов час вводити прикорм, Марина купила цілу коробку дитячих пюре, щоб не мотатися постійно в магазин.
Через три дні, сунувши руку в коробку, вона відчула порожнечу, заглянула, не повіривши собі, і тут же понеслася до чоловіка.
— Ти з’їв пюрешки доньки? – налетіла вона на нього.
— Я тільки спробував, – спробував захиститися чоловік.
— Там було баночок десять!
— Вони ж маленькі, на один укус, з’їси й не помітиш. І зовсім несмачні.
— Якщо вони несмачні, навіщо ти їх їв? – обурилася Марина.
Паша заморгав очима, відповіді в нього не було.
Але Марина вже зрозуміла причину, Паша, як завжди, не зміг встояти перед їжею, і йому було абсолютно наплювати, що їжа призначалася дитині.
Раптово вона згадала історію про колишню дружину Паші і банку варення, колись вона засуджувала цю жінку, а зараз розуміла її.
Марина взяла себе в руки, придушила злість і викарбувала суворим батьківським голосом:
— Значить, так, Настину їжу чіпати не смій. У тебе цілий холодильник, бери тільки звідти.
— Невже я не можу у своєму домі їсти що хочу? – запротестував Павло.
— Це і мій дім теж. А там сидить твоя дитина, яка через тебе залишилася без обіду. Перестань уже бути егоїстом, стань нормальним батьком.
— Тобто, зараз я поганий батько? – спробував знову образитися Паша.
— Так, поганий, – відрізала Марина. – Нормальні батьки дітей не об’їдають!
Скандал подіяв, Паша перестав чіпати дитяче харчування. Щоправда, коли Настя почала харчуватися разом з усіма, Марині довелося стежити, щоб донька встигла поїсти. Паша, побачивши їжу, геть забував про батьківський обов’язок і наминав за обидві щоки.
Іноді Марині здавалося, що в неї дві дитини, часом їй навіть хотілося розлучитися.
“Жили б із донькою самі, готувала б кілька разів на тиждень або харчувалися салатиками і сиром”, – іноді мріяла вона.
Але потім зупиняла себе і поверталася з небес на землю.
Коли Насті було десять, Марина побачила, як донька поспішно запихає недоїдений батончик між підручниками.
— Що ти робиш? – здивувалася Марина.
Настя підскочила від несподіванки і тут же винувато потупилася:
— Я думала, це тато увійшов. Він мою минулу шоколадку з’їв, я цю хотіла сховати.
— Чому ти їси шоколад до обіду?
— Нема обіду, тато все з’їв, – пояснила донька.
Марині немов встромили в серце довгу голку, так боляче стало, навіть дихання перехопило.
Вона згадала всю з’їдену Павлом смакоту, яку вона припасла для себе, делікатеси, які він наодинці зжер якось на Новий рік, поки дружина накривала на стіл, Настині пюрешки…
— Мамо, ти плачеш? – здивувалася і злякалася Настя.
Марина міцно обійняла її, поцілувала в маківку і довго не відпускала від себе.
Увечері Марина суворо сказала чоловікові:
— Нам треба поговорити про твою звичку з’їдати все поодинці.
— Знову почалося, – розлютився Павло. – Скільки років ми одружені, а ти товчеш одне й те саме. Пора б змиритися!
— Я змирилася, але сьогодні побачила, як Настя ховає шоколад, і зрозуміла, що з мене досить.
— Ховає їжу від рідного батька? – образився Павло. – Ось так і рости невдячну дитину.
— Ти не залишаєш їй вибору. Я мирилася з твоїми закидонами, поки від них страждала тільки я, дитину ж мучити не дозволю. З цього моменту переходимо на нову систему, тепер їжу ділимо на три частини. Ти можеш їсти тільки свою порцію, а мою і Настину не чіпай.
— Такий поділ – це ненормально! Що за сім’я така, де рахують, хто скільки з’їв?!
— Моя помилка в тому, що я не стала так робити раніше. Твій батько зіпсував тобі життя своїми нездоровими харчовими звичками, а тепер ти можеш нашкодити Насті. Не хочу, щоб вона виросла, ховаючи шматки по кутах, або теж почала давитися їжею.
— Оце так, скільки років на тобі одружений і не підозрював, що ти така жадібна, – відрізав Павло.
Марина виконала обіцянку, почала ділити приготовані страви на три порції і розкладати по різних контейнерах. Чоловік спробував страйкувати і кілька днів харчувався тільки тим, що приготував сам, усе тими самими бутербродами і пельменями.
Потім здався і прийняв новий порядок.
Марині стало легше.
“Так, готування стільки ж, але хоча б не треба турбуватися, чи вистачить нам із Настею їжі”, – вирішила вона.
Наближалися іменини доньки, Настя дуже хотіла гарний торт на замовлення, але Марина, подивившись, скільки він коштує, охнула.
— Такий дорогий, а всередині одна хімія! Я тобі сама спечу, і краще, і корисніше.
Для свята вона постаралася, зробила кілька варіантів торта, перш ніж вийшов ідеальний, наготувала купу смаколиків.
Павло, жуючи один із невдалих тортів, сказав ревниво:
— Розстаралася ти, звісно… Це ж діти, вони нічого не розуміють у смачній їжі. І взагалі, ти з Настею носишся, як зі скарбом. То їжу ділиш, то через шоколадку скандал влаштувала.
— Павло, ти що, ревнуєш до власної дитини? – оторопіла Марина.
— А як я маю поводитися? Мені дорікаєш їжею і годуєш бутербродами, а для доньки цілий стіл накрила. Коли ти мені востаннє готувала щось святкове?
— Я б готувала, та ти все з’їдаєш ще до свята! – розсердилася Марина. – Ох, права була твоя колишня, що пішла!
Марина тут же пошкодувала про свої слова, але було пізно, Павло подивився на неї важким поглядом, кинув недоїдений торт – справа небувала! – і вийшов.
Іншим разом Марина кинулася б за ним, але до приходу гостей залишалося всього нічого.
“Увечері помиримося, зроблю йому щось смачне”, – вирішила вона.
Марина встигла із сервіруванням столу вчасно, зачинила двері в кімнату і пішла привести себе до ладу. Коли з’явилися гості, вона тут же повела їх у вітальню.
— Прошу до столу! – сказала вона, відчиняючи двері.
Дітлахи зам’ялися, Настя спантеличено сказала:
— Мамо?
Обернувшись, Марина охнула, святковим столом немов пройшовся шкідник. З їжі тут і там були вихоплені шматки, красиві колись страви стали схожі на недоїдки.
А найстрашніше – на торті посеред рожевого кремового боку красувався відбиток, ніби хтось відкусив десерт прямо зубами.
У Марини підкосилися ноги, в очах потемніло, вона вхопилася за стілець, щоб не впасти. Потім кинулася в іншу кімнату до чоловіка, замолотила його по грудях, закричала:
— Ненавиджу тебе! Як же я тебе ненавиджу, свиня!
Павло накинувся на неї у відповідь:
— Що мені було робити, ти мене сьогодні навіть не погодувала! Нехай це буде тобі уроком!
У куточках губ Павла Марина побачила залишки крему й остаточно розлютилася. Хто знає, що б вона зробила з чоловіком, але тут за спиною пролунав переляканий Настин голос:
— Мамо, ви лаєтеся?
Марина подивилася на доньку, яка збиралася заплакати, на однокласників, що стовпилися за її спиною, і зрозуміла – це кінець.
Їй відразу стало легше.
Марина забрала Настю і з’їхала у свою квартиру, вона не заборонила доньці спілкуватися з батьком, але сама з Павлом зустрічатися відмовилася, крім як для розлучення.
Кілька тижнів вони з Настею жили на доставці та готовій їжі, перш ніж Марина знову почала куховарити.
Коли донька підросла, Марина передала їй свої рецепти, а також настанову:
— Хочеш перевірити, чи буде чоловік про тебе піклуватися, приготуй вечерю. Якщо з’їсть усе і нічого не залишить тобі, біжи від нього. Такі ненажери – егоїсти, щастя з ними не побудуєш.
Ось так дружина не змогла змиритися з “нюансом” чоловіка.
