Захотілось і мені поділитися своєю історією.
Живемо ми з чоловіком у сільській місцевості. Я працювала довгий час фельдшером, але нас наздогнала оптимізація охорони здоров’я, тож нашу амбулаторію просто закрили.
Запропонували мені місце санітарки, але за копійки треба було їздити дуже далеко.
— Не хочу, – сказала я чоловікові, – скільки можна? Та й тобі пора перестати свою їзду по заробітках.
Мій Іван раніше працював у місті, потім їхнє підприємство закрилося, ось і довелося заробляти охоронцем, або ж мотатися по різних підробітках. Важко в нас у селі з роботою.
— А давай свою справу почнемо? – запропонував чоловік, – машина є, будемо продукти розвозити по далеких кутках, торгувати найнеобхіднішим, потім і назбираємо на свій магазинчик.
Я й погодилася. 4 роки ми торгували “з коліс”, моталися по оптових складах, а потім узяли кредит, викупили невеличкий будиночок у центрі села і відкрили свою справу.
— Підприємці, – глузливо поставилися до нашої затії родичі, – дивіться, не прогоріть, а то без штанів залишитеся.
А ми гарували. І за прилавком я сама стояла з 8-ї до 21-ї години, сам чоловік привозив товар. Справа в нас пішла жваво, намагалися все найкраще привозити, найсвіжіше, і асортимент був великий.
— Ми зашиваємося, – сказав чоловік, потрібні помічники, будемо прибудову робити, народ іде, а повернутися ніде. Та й холодильники треба кудись ставити.
— Візьміть племінницю на роботу, – попросила сестра чоловіка, а Коля мій може і водієм-експедитором бути.
Я розуміла, що в селі з роботою не густо, але Коля, чоловік сестри, був запійним, а що за водій, якщо не знаєш: вийде він сьогодні чи ні. Ми на роботу взяли експедитором мого двоюрідного брата, а продавцем племінницю чоловіка Наталю.
І одразу ж почалися в нас проблеми. Рахую виручку, не вистачає, я до Наталки: де?
— Тітка Марина зайшла, грошей немає, я в борг відпустила, в зошит записала, – відповіла Наталя.
Я ніколи так не робила, бо собі дорожче потім виходило борги витрушувати, та й доказів, що і хто взяв, – немає. Попередила Наталю, щоб більше так не робила.
— Дивись, – кажу, – що тітка Марина набрала: пінне 2 пляшки, курево 5 пачок, цукерки і червона риба. Якби в неї грошей не було, вона б не це купувала.
Ну гаразд, стали далі працювати, до брата мого претензій у чоловіка не було ніяких: акуратний, виконавчий. А ось племінниця чоловіка на покупців могла і покрикувати, підлогу мити лінувалася.
Я виговорювала їй, у нас же все помітно, нахамили тобі в магазині, так сусідка висловить:
— Знахабніли ви зовсім, пішла за сиром, а Наталка твоя нецензурно мене покрила.
Втратиш покупця, він піде в інший магазин, не одні ж ми в селі продуктами торгували. Знову довелося виховувати родичку.
— Твоя дружина на мою доньку наговорює, – висловила сестра чоловікові, – свого брата двоюрідного, мабуть, влаштовує, а на Наталчине місце ще хтось із її рідні мітить!
Чоловік попросив мене бути добрішою з племінницею. А потім і сам помітив: виручка падає. Раніше певний товар розходився добре, а тепер залежується – не беруть.
Мама моя і відкрила секрет:
— Увечері, пізно вже було, Микола до вашого магазину підігнав машину, вони з Наталкою щось розвантажували.
Стала я стежити, та коробки помітила. Тут і з’ясувалося, що Наталя торгує товаром зі своїх коробок. Батько на базу з’їздить, привезе точно такий самий товар, мої коробки стоять, а те, що люди платять, йде в кишеню його донечки.
Чоловік сам сказав сестрі, щоб Наталя на роботу більше не виходила.
— Не можна так обманювати, хочете бізнесом займатися – давайте, а це що виходить?
На її місце я взяла дружину того самого двоюрідного брата, який у нас уже працював.
— Ось чому ви Наташку виперли! – кричала сестра чоловіка, – Свого треба було прилаштувати. Підкаблучник ти, брате, а дружина в тебе – гадюка.
Усю рідню чоловіка проти нас налаштувала. І така я, і сяка. Хто тільки мене не соромив, навіть гидоту на дверях магазину писали. Ось так, є в нас свій бізнес, зате в чоловіка немає рідні. А може, не було цієї рідні по-справжньому ніколи?
Зручні ми були і вигідні, я то уколи ставити бігала, то дитину послухати, то тиск поміряти, потім магазин з’явився, рідні ж ми завжди намагалися і в борг дати, і дешевше привезти.
— Вище носа, – мама каже, – живіть своїм життям, а нечесні люди залишаються нечесними, хоч чужі вони, хоч рідня.
