Таня не працює, від слова зовсім. Не встає о п’ятій годині ранку, щоб напекти на сніданок оладків, зробити омлет, нафарбуватися і за повного параду розбудити чоловіка і дітей. Ні, вона, звісно, годує їх вранці, навіть, можливо, й омлетом, але робить вона це в домашньому костюмі, в піжамі, і з дулькою на голові.
Владислав, бере сина Данила і доньку Оксанку, біжить стрибками, стрімголов, одного в садочок закинути, а іншого в школу.
А Таня, що Таня. Заварює собі каву і сидить у комп’ютері, цілу годину. А потім щось там прибере, ну попрасує, речі в прання закине, із собакою погуляє, одне задоволення з цим собакою гуляти.
Прийде додому, нафарбується-намажеться і сидить, чекає.
Прийдуть до неї такі самі непрацюючі панянки, вона їм, то нігті нафарбує, то брови намаже, то вії наліпить.
А вони їй грошей за це дають, ой та яких там грошей, так, копійки.
Сидить на Владислава шиї, хоч би совість
мала.
Так розповідала Ніна Михайлівна, Таніна свекруха, своїм подругам, продавцям у крамниці, працівникам жеку, медсестрі в лікарні, сусідкам у палаті, та й узагалі всім.
— Ніна Михайлівна, там до вас прийшли.
— Ой, щось голова запаморочилася, можна зайде в палату?
— Добре.
— От бачте, пані така удома сидить, прийшла вона.
— Здрастуйте, Ніно Михайлівно
— Привіт, Тетяно, ой, не треба було обтяжуватися, я б і супу посьорбала.
— Та що ви, мені не важко.
— Ну що ви там, – запитує Ніна Михайлівна, а сама поглядає на сусідок, -Владик працює?
— Ну так, ви що думаєте за день щось змінилося.
Ніна Михайлівна стиснула губи.
— Я ось із сусідкою говорила, так їм у магазин прибиральниця потрібна, десять тисяч платять, а роботи там, тьху.
— Ви що, Ніно Михайлівно? Вам грошей не вистачає? Владик же дає начебто, і Вітя теж…
— Та вже, мені вистачає, слава Богу синів гідних виростила, та ось тільки добрі занадто. Тому й сидять у них на шиї, всякі…
— Ну гаразд, мені бігти треба, одужуйте
— Угу, давай, біжи, коза.
От бачите яка, ніби й не зрозуміла, що я їй роботу запропонувала. Ні, я все одно змушу її працювати. Не дозволю на шиї в сина сидіти.
— Так ці, хто нігті, та брови з віями роблять, непогано заробляють, між іншим, – говорить сусідка по палаті, молода жінка, – у мене сусідка, дівчисько після школи, он ремонт зробили, з матір’ю в Туреччину літають, машину купила. Зараз ось десь кут зняла, вдома вже не приймає.
— Ой, та що там вони заробляють, сльози.
— А чому це сльози, каже інша сусідка, -у мене дочка цим займається, дуже добре навіть заробляє.
— Так? Ну не знаааю, – задумалася Ніна Михайлівна, мерзлякувато смикаючи плечима.
У її розумінні робота, це значить ходити на завод, фабрику, в магазин, у контору і працювати, працювати, працювати! А ця що? Нігтики точить… Ось у Віктора, старшого сина, дружина, Ольга. Ось вона працює, гарує в магазині, приходить додому без рук, без ніг, а ще вдома треба все переробити, чоловіка з дітьми нагодувати, випрати, попрасувати… А ця, мадонна, сидить нігтики пиляє. Треба ж, кажуть заробляють, нехай би Ольга теж, можливо спробувала. У неї ж вихідні бувають. Треба сказати Олі.
Через кілька днів Ніну Михайлівну виписали, і вона почала приводити свій хитромудрий план у дію.
— Тетяно, я ось подивилася, – зателефонувала вона невістці, – у лікарні всі з нігтями нафарбованими, всі! Навіть старенькі. Може, і мені теж…
— Звісно! Хочете до мене приходьте, у мене сьогодні клієнтка перезаписалася на інший час.
— А в тебе що? Ще й записуватися треба?
— Звісно. Приходьте, я вас чекаю.
От яка важлива пані, думала свекруха, приходьте, чекаю, записуйтеся.
Вона часто бувала в гостях у молодшого сина, але ніколи в маленькій бічній кімнатці, більше коморі, ніж кімнаті. Це було Танькине царство, як любила казати сама Ніна Михайлівна, там вона красу наводить.
Свекруха прямо так і уявляла, що сидить невістка цілими днями і фарбується, фарбується, фарбується.
Тетяна провела Ніну Михайлівну у своє царство. Жінку вразила стерильна чистота кімнатки, і велика кількість світла, ніби в лікарні, подумала вона.
Таня дві години, а то й більше працювала над руками Ніни Михайлівни, свекруха вже знемагала, їй хотілося скоріше вийти, встати, розім’яти все, але невістка наполегливо сиділа, філігранно нафарбовуючи кожен ніготь свекрухи.
Нарешті Тетяна закінчила, кинувши швидке Слава Тобі Господи, свекруха понеслася додому.
Дякую? А за що там дякувати говорити? Дві години дурнею постраждала, а їй ще й гроші за це платять, ледарка. Фиркала свекруха.
Новий манікюр жінки помітили, всі хвалили. Директор магазину, куди Ніна Михайлівна ходить багато років за продуктами, запитала, чи не в Тетяни вона робила, назвавши на ім’я та прізвище.
— Так – недбало кинула свекруха, – а як ви здогадалися?
— Впізнаю руку майстра, – засміялася директорка, показуючи схожий малюнок на безіменному пальці, – у неї дуже дорого робити, – зауважила директорка.
— Справді? – здивувалася Ніна Михайлівна, – дорого?
— Ну звісно, – тепер настала черга дивуватися директору, дивно, сама робила манікюр і не знає його вартості. Чи вона вважає це недорого? Ну справи, а ще скаржиться, що грошей немає, дивна тітка, якась…
Ніна Михайлівна зателефонувала Владику і в лоб його запитала, чому Тетяна не працює.
— Мамо, ну що за маячня. Таня працює, те що вона не ходить кудись, це не означає, що вона не працює. І, між іншим, заробляє нарівні зі мною, а можливо, більше! – похвалився син.
Ага, ось це вона й хотіла почути, значить Танька зараза має гроші, ох обдурить Владика, ох обдурить. Дивись яка зараза. Більше мужика отримує, треба ж!
Треба, треба Олі теж…
Ольга, старша невістка, дружина її палко коханого сина Віктора, була в чомусь схожа зі свекрухою. Нахабна, трохи заздрісна, гучноголоса.
А ще вони разом терпіти не могли вискочку Таньку. Ольга хотіла, прямо таки мріяла прилаштувати свою молодшу сестру, Свєточку за Владика. Ні ж, знайшов цю вискочку…
А Ніна Михайлівна просто її не любила, ну треба ж когось не любити…
Ніна Михайлівна все думала, як би зробити так, щоб Ольга, дружина її старшого і гаряче коханого сина, теж загрібала такі гроші.
Те що Тетяна нічого не роблячи, не перевтомлюючись сильно, гребе такі великі гроші, Ніна Михайлівна тепер була впевнена…
— Тетяна, – телефонує вона молодшій невістці, – навчи Ольгу всьому, що сама знаєш, вона теж буде сидіти нігтики точити і гроші заробляти.
— Не можу, – каже нелюба невістка.
— Це чому ж?
— У мене немає дозволу на навчання, тож не можу.
— Що ще за дурницю вигадала? Учи давай, боїшся, що Оля всіх твоїх клієнтів переманить? І зароблятиме більше за тебе? Сьогодні прийде до тебе, вчи давай.
— Ні!
— Не станеш значить?
— Я сказала, вибачте, мені ніколи.
— От зараза. Ну почекай, почекай. Ольга вивчиться, всі до неї побіжать.
Ніна Михайлівна через три тижні прийшла знову на манікюр, Тані довелося після роботи робити свекрусі, ну не відмовиш же.
Між справою повідомила, що Оля вивчилася на майстра, і є свідоцтво спеціальне. І роботу основну, між іншим, не кидає, буде робити у вихідні манікюр, грошей буде валом, а потім і вії, і брови, і стригти буде. Так що всі твої до неї перебіжать!
Таня тільки посміхнулася.
За кілька днів свекруха зателефонувала і запитала що там із клієнтами?
— З якими клієнтами Ніна Михайлівна?
— Як? Хіба Владик тобі не сказав? Я веліла йому, щоб ти відправила половину клієнтів Олі, з хорошими рекомендаціями, що ось, мовляв, майстер гарний є.
— Ви що? Жартуєте наді мною?
— Я? З чого б це? Чому ти не слухаєш чоловіка? Ви хіба не сім’я? Відправ до Ольги людей, треба ж дівчинці допомогти!
— Вибачте, але ви просите про неможливе, знаєте скільки років я йшла до цього рівня?
Скільки сліз пролила, невдоволення наслухалася? Скільки пилу перековтнула?
А тепер ось так просто візьми і віддай клієнтів вашій Олі? Ні, ні, ні, ні! І ще раз ні! Навіть не здумайте більше про це заговорювати.
І, до речі, так ми сім’я! Тому Владик навіть не став мені передавати ваше безглузде прохання, тому що він усе це знає!
Свекруха прийшла до Тані, коли в тієї була клієнтка, сварлива жінка, яка вічно випрошувала знижку і завжди була всім незадоволена. Таня не любила її, і була б рада, щоб та перестала до неї ходити.
Але жінка ходила, вихваляючись усім, що є давньою Таниною клієнткою.
Цього разу вона прийшла на корекцію брів. І в цей момент з’явилася Таніна свекруха.
Таня не стала при клієнтці показувати своє невдоволення, але всередині все кипіло.
— Вибачте, Інна Дмитрівна, піду чай зроблю швидко для мами чоловіка.
— Звісно, звісно, Танечко! – сказала клієнтка, а сама зрозуміла, що знижка припливла в руки, хе-хе. Дорогувато ця дівиця їй обходиться, та зате якісно, краса вимагає грошей, зітхнула Інна.
Таня налила свекрусі чай, тільки та швидко шмигнула в кабінет і вже завела розмову з клієнткою, коли підійшла Тетяна, свекруха ретирувалася, переможно подивившись на невістку.
Клієнтка була чимось стурбована і навіть забула попросити знижку.
Таня попросила свекруху не турбувати її в робочий час.
— Уявіть, що я працюю не вдома, немає мене.
Наступного разу двері я не відчиню.
Свекруха приходила ще кілька разів, намагаючись порекламувати хорошого майстра, який за дешево робить манікюр, показуючи нігті, манікюр на яких їй зробила Таня.
Увечері Таня поставила чоловікові умову забрати в матері ключі, інакше вона за себе не ручається.
Влад зробив краще, поміняв замки.
У них сусід слюсар, за годину і невеликі гроші встановив замки, і жартома сказав свекрусі ключі не давати, і щоб не було прикро Владу, підморгнувши Тетяні, сказав, і тещі теж.
Влад і не образився, знаючи свою маму і її різне ставлення до синів.
Свекруха прийшла і довго не могла зрозуміти, в чому справа, ключ не підходив до замка. Вона зателефонувала Тані, невістка не взяла слухавку, вона бачила, хто дзвонить, телефон стояв на беззвучному режимі.
Таня посміхнулася і продовжила роботу.
Потім зателефонувала Владу з вимогою впустити її у квартиру, їй щось терміново потрібно сказати Тетяні, а та поганка не бере слухавку.
Влад навіть слухати не став.
Потім Ніна Михайлівна почала тарабанити у двері щосили. Чим викликала невдоволення однієї шкідливої бабусі-сусідки, та визирнула й пообіцяла викликати наряд.
— Собі виклич, стара відьма, – пробурчала Ніна Михайлівна.
Вона зателефонувала знову Владу і припустила, що Танька зачинилася у квартирі з коханцем. Вона давно її підозрювала в цьому. Не працює, а гроші є. Не нігтями вона це заробила, ох не нігтями, бровами, віями.
Влад спокійно вислухав, а потім сказав матері, що з забезпечення її тепер знімає.
Має час і здоров’я носиться містом і збирати плітки, нехай іде й підробляє, он хоч прибиральницею. Буде допомагати платити тільки за комуналку і ліки, і то за чеками.
Він тут дізнався, що братик не просто не допомагає матері, а ще й мати ділиться з ним грошима, які дає Влад.
Загалом, якщо мати хоче й надалі утримувати дорослого сина, нехай іде працює і заробляє улюбленому синові на забаганки, а від нього більше копійки зайвої не отримає. Соромити його, Влада не варто, він у курсі їхніх махінацій. Нехай кажуть спасибі, що хоча б так допомагатиме.
Та було шкода таке говорити, та серце стискалося, мати все-таки, але це вже ні в які ворота не лізло.
Він думає ще, куди мати гроші діває, вічно в боргах, начебто вони з братом скидаються так непогано. А вона навіть не може в місцевий санаторій поїхати.
Живе одна, здоров’я, слава богу, хороше. От тільки з холестерином якимось у лікарні полежала…
Правда з’ясувалася випадково, просто почув, як мати з Ольгою говорили, що варто попросити Владика, тобто його, щоб більше платити грошей, типу вони скидаються. Звісно, Вітя, як і раніше, ніяких грошей давати не буде…
Нехай мовляв, Оля з Вітею відпочинуть поїдуть, чим вони гірші.
Хотів Влад сказати, що все чув, та не став. Вирішив подумати, як це обставити, ось і випадок підвернувся. Танюшу свою він в образу не дасть!
— Мало того, що не працює, у чоловіка на шиї сидить, так ще й сина від матері відлучила, замки геть поміняла, ключів не дала, щоб із коханцем розважатися, – казала всім Ніна Михайлівна, але ж були й ті, хто вірив…
А тут ще на додачу зателефонувала Інна і влаштувала Тані істерику, що за майстра їй порадили.
Таня нічого не розуміла, якого майстра? До чого тут вона.
— Обпекла нігті, наляпала чогось, жах, жах, – верещала Інна, – я на вас до суду подам, за негідну поведінку і погане надання послуг.
— Це я вам зробила? І до чого тут поведінка?
— Це ваша свекруха! Або хто вона там? Вона сказала, що майстер шикарний і робить удвічі дешевше, а мені ще й знижку, за знайомством!!!
— А я тут при чому? Ідіть де робили й обурюйтеся. Ви ж погналися за дешевизною, ось будь ласка.
— Не повернете гроші?
— Які гроші? Ви що?
— Тоді переробіть хоча б те, що ваша родичка мені тут наробила, безкоштовно, звісно, як відшкодування моральної шкоди.
— Ні, – сказала Тетяна, – ні! і не сподівайтеся, припиніть мені дзвонити.
Фух, невже не буде цієї Інни.
Через рік подружжя поміняло квартиру, купивши більшу, набагато більшу. А цю залишили стояти й чекати, поки виростуть діти.
Ніна Михайлівна зателефонувала Владу і сказала, що знайшла їм квартирантів.
— Яких квартирантів, мамо?
— Звичайних, твоя жінка дупу просиджує, а я вже чоловік тридцять оглянула, ось знайшла хороші, платоспроможні. І я тут поруч, пригляну.
— Ні!!! Ми не будемо здавати поки що квартиру, мамо! А якщо захочемо, самі знайдемо квартирантів, зрозуміло? У Тані там запас її інструментів, і студія добре обладнана, вона поки що там прийматиме.
І ключі я тобі теж не дам, навіть не думай. А якщо надумаєте зламати двері, напишу заяву, не подивлюся, що родичі.
І припини язиком тріпати будь-що, інакше і комуналку сама будеш платити, разом з улюбленим синочком, він же там у тебе прописаний, разом із сімейством?
Я востаннє попереджаю. І ось ще ми путівку купили на море, на тебе одну. Куди не скажемо, щоб ти свою рідню не потягла разом із собою.
Збирайся, увечері виїзжати. Не встигнуть нахлібники твої вплутатися за слідом…
Я все сказав.
— Танька не працює, невістка. Ні дня, сидить нігті точить…
Це вона хвилям говорить, Ніна Михайлівна. На морі, між іншим, уперше, ну, не рахуючи тієї поїздки з батьками в Крим в минулому столітті.
Вона вже й забула, яке воно, море…
