— Ти від мене йдеш? Ну й котись! – сказав Василь дружині, Ірині.
Вони прожили 18 років “душа в душу”. А точніше, вона виконувала роль хатньої робітниці, а він користувався її послугами і постійно виговорював їй:
— Ти нічого без мене не можеш. Порожнє місце. Тільки й тримаю тебе з жалю.
Ірина плакала, терпіла… їй треба було піти від нього, але вона чекала, поки донька підросте. Або сподівалася на диво. Але минав час, а претензії чоловіка все тільки збільшувалися.
—Поглянь на себе! Рознесло як! Скоро у двері не влізеш.
— Я не можу нічого вдіяти, – вибачалася Іра. – У мене такий обмін речовин, плюс гормони.
— Ага, бреши більше. Раніше нормальний був, а потім раптом став поганий, – скривився Василь.
Сам він теж був не в найкращій формі. Його живіт можна було прийняти за цікаве положення молодиці. Але Василь помічав вади тільки в дружині. І волосся в неї не таке, і зморшки на обличчі з’явилися… і одягається вона як стара! Він знаходив нові приводи, дедалі сильніше тиснучи на дружину.
— Іди від нього, – радила сусідка, Люда, з якою Іра часом спілкувалася.
— Зої батько потрібен, як дівчинці рости без батька? Та й куди я піду? – охала Ірина.
— Та хоч до мене. Не шкода. З таким батьком вона не дівчиною стане, а роботом-пилососом, – говорила сусідка, але Ірина не слухала її. Вона поверталася додому, бо звикла до такого життя. Усі так жили, і вона переживе.
Йшли роки і невідомо, чим би все це скінчилося, але якось раз Ірина знепритомніла просто на кухні, їй стало погано за прибиранням. На щастя, донька встигла викликати лікаря. Вона вже не жила з ними, а приїжджала до батьків раз на тиждень. І якби непритомність не збіглася з приїздом доньки, то Ірина могла б серйозно постраждати.
— Так, жінко, запустили ви себе…- сказав молодий лікар зі швидкої. А Василь слухав і кивав.
— Звісно, запустила! Я їй казав!
— Зайва вага, хронічна втома, неправильне харчування, стрес…
— Ну з цим я не згоден, – почав сперечатися Василь. – Із нас двох тільки я втомлююся, бо працюю. Дружина вдома сидить, байдикує.
Лікар подивився на Василя поверх окулярів і нічого не відповів.
Він написав на папірці призначення і поїхав. А Ірина, трохи полежавши і зрозумівши, що без неї вдома буде безлад, знову встала і почала прибирати. Від ліків їй стало краще, а лежати вона не звикла. І тільки перед сном вона помітила, що на звороті рецепта було написано кілька слів:
“Ви розкішна жінка. А ваш чоловік… тиран. Тікайте від нього, ви гідні кращого”.
Ірина глянула на себе в дзеркало. З відображення на неї дивилася жінка, старша за свої роки. Із сірим обличчям, колами під очима і сухими руками без манікюру, зате з роздратуванням від нескінченного прання і миття посуду. Перед тим як упасти, вона якраз мила вікно і прала вручну фіранки. Ось голова і запаморочилася.
“Але ж я була не такою”, – подумала вона, знайшовши фотографію з весілля. Там стояла мила дівчина сорок шостого розміру одягу і з палаючими очима, в яких був інтерес до світу. А зараз її світ звузився до чотирикімнатної квартири.
Ірина не спала всю ніч. Міркувала. А вранці сказала чоловікові, що йде.
— Йдеш? Ну й котись! – фиркнув Василь. Він не думав, що дружина ризикне його кинути. Йти їй було нікуди, та й кому вона така була б потрібна?
Іра могла б вигнати Василя, але їй стало його шкода. Тож попри те, що квартира належала Ірині, вона мовчки зібрала речі та пішла до сусідки.
— Можна я поживу в тебе тиждень?
—Живи. Місце є, – знизала плечима Люда. Сама запрошувала, тепер було не відмовитися. До того ж їй дуже цікаво було подивитися, наскільки вистачить Ірину, але ще цікавіше було б поспостерігати, як упорається її Вася.
Люда викладала психологію в інституті й любила на практиці вирішувати сімейні проблеми. Тож вона вирішила добряче взятися за Іру і “перевиховати” її з хатньої робітниці на нормальну жінку.
Домашні обов’язки вони розділили навпіл, але Люда не дозволяла Ірі цілими днями стояти біля плити і постійно щось робити, буквально виганяючи її з дому на прогулянку.
— Усі справи не переробиш. Іди провітрись. П’ять кіл навколо будинку з Фросею. – Так звали собачку Люди.
Ірина понуро кивала, але йшла. За тиждень вона відчула, що починає звикати, що її тягне на прогулянки і стала сама ходити до парку.
Люда не виганяла. Жили добре, не сварилися. Іра навіть влаштувалася на роботу – розносити пошту. Зарплата невелика, зате на повітрі. Було важкувато, але ніхто палицею не ганяв. Поступово звикла.
Одного вечора Люда привела додому подругу – перукаря Ольгу. І та по дружбі постригла Іру так добре, що її довге недоглянуте волосся стало красиво лежати в модній стрижці.
—А пофарбувати зможеш?
—Зможу, – погодилася вона.
Ірина купила фарбу і вже наступного дня сиділа як цариця. З новим кольором волосся і… у старому халаті.
— У мене сукня є, купила, але велика, хочеш? Носи, – зізналася Люда, витягуючи з шафи безрозмірний балахон.
Ірина спробувала його натягнути, але не влізла. Їй стало соромно. Того ж вечора зі столу зникли булки, пироги, жирне і смажене. Люда була не проти, сама харчувалася здоровою їжею і подавала приклад Ірі.
Вони разом стали ходити в басейн. Спочатку Ірині було дуже соромно, що вона така товста серед красунь у бікіні. Їй, здавалося, навіть, що басейн вийде з берегів. Але нічого, і тут звикла. Втягнулася.
Чоловіка вона згадувала щодня. Усе турбувалася, як він там один, без неї. А коли зустрічала, то хотіла запропонувати допомогу по дому, але він демонстративно відвертався, немов її не знав.
Так минуло два місяці.
Ірина влізла в балахон і здивувалася, що він не тільки наліз, а й виявився їй завеликим. Її відображення в дзеркалі стало набагато приємнішим, ніж раніше, і більше не викликало негативних емоцій. Єдине, що їй не давало спокою – те, що вона жила в сусідки.
— Треба мені повернутися до чоловіка.
— Навіщо?
— Щоб тебе не обмежувати.
— Ти тільки нормальною жінкою стала, Ір. Повернешся – знову засмокче. Краще розміняйте квартиру. Тобі однокімнатну, йому однокімнатну, і доньці на весілля подарунок буде.
— І то вірно… піду поговорю з ним, – рішуче заявила Іра і пішла стукати у двері до Василя. Але там виявилося відчинено.
— А дружина ваша де? – запитував хтось.
— Вигнав я її, – відповідав Вася.
— За що?
— Набридла. Без неї добре! – заливався солов’єм Василь. – Тиша, спокій, очі ніхто не муляє!
— А хто ж вам готує?
— А що там його готувати? 15 хвилин і все! Не розумію, чим вона займалася цілими днями! Напевно, наїдала собі кілограми. Прийдеш, їсти нічого, а сама з кожним днем товща і товща!
Ірині було дуже неприємно чути розмову Василя з незнайомим чоловіком. Її переповнювало роздратування і злість. Вона відчинила двері, щоб розповісти, що все було не так, і вона сама пішла від Василя, але побачила чоловіка, який лежав на дивані, і їй знову стало його шкода. Він був блідий і хворий, а поруч сидів той самий лікар.
— Іра?! – ахнув Василь.
— Я. Прийшла на розлучення подати.
— Як це на розлучення?
— Ось так. Тобі ж без мене добре живеться, от і живи. Завтра приїде ріелтор. Квартиру продаємо, – сказала вона не так голосно, як хотілося б.
— Але…
Іра не стала його слухати. Розвернулася і вийшла з кімнати.
— Ваш рецепт. Одужуйте, – сказав лікар і вийшов слідом за Ірою. Він наздогнав її і зробив їй комплемент.
— Ви молодець, Ірино. Взяли себе в руки. Гарний вигляд маєте, до речі, – сказав він і підморгнувши, поїхав.
Іра знизала плечима і поділилася з Людою почутою розмовою.
— Ні, я одного зрозуміти не можу! Як він сміє говорити про мене гидоти?!
— Він завжди був таким, Ір. Ти просто не помічала. Терпіла.
Вони просиділи на кухні до самої ночі, а вранці Ірина зателефонувала доньці і, все вирішивши, виставила квартиру на продаж. Вона була повноправним власником, тому не сумнівалася, що закон на її боці, навіть якщо Василь не захоче виселятися.
Але Василь не став сперечатися, розуміючи, що якщо почнуться суди, то він програє. Тому погодився на однокімнатну на околиці.
— Усе по-чесному, Василю, – посміхнулася Ірина. Вона зітхнула з полегшенням, коли зрозуміла, що її життя змінилося. – Живи та радій. Ти ж хотів!
— Я чудово без тебе справляюся, жодних проблем. Удома чисто, обід готовий. І тебе терпіти не треба, – пробурмотів він і пішов.
Йому було прикро, що дружина змогла без нього жити і навіть покращала. Але запропонувати їй повернутися він не наважився, його чоловіча гордість не дозволила. Все обміркувавши, він вирішив, що дружина йому не потрібна. Але через півроку, коли дочка вийшла заміж і переїхала з чоловіком у нову квартиру на іншому кінці міста, Василь засумував.
— Зой, а ти коли до мене наступного разу приїдеш? – запитав він у доньки.
— Не знаю, тату. Мені в положенні їхати до тебе незручно. Чоловік лається. Занадто довго я з тобою вожуся. І прибери в квартирі, і на тиждень наперед приготуй.
— Ось так завжди! Ви, жінки, невдячні! Що тут робити? 15 хвилин і готово! – кричав Василь на доньку, яка весь цей час після відходу матері, виконувала її роль. Прибирала, готувала, прала і вислуховувала від Василя незадоволені коментарі.
— Далі сам, тату. Я свою повинність відпрацювала, – сказала Зоя і пішла.
А Василь ще довго лаявся на те, що Ірка виховала ледачу доньку, яка абсолютно не хоче йому допомагати і ухиляється від зобов’язань.
— Робити нічого! Раз і готово! – бубонів він, доїдаючи останню котлету, залишену дочкою.
Що робити далі він поки що не знав. Напевно, доведеться знову одружитися.
А вам знайомі такі завзяті чоловіки як Василь?
