— Ну що, ти все ж таки здалася? – Запитує сусідку Євгену, – Звичайно, важкувато, але, думаю, грошей вам вистачить. А Ольга Семенівна знає, що вона думає?
— Так, все звела, квартиру знайшла, попередній договір підписала і на наші частки з дочкою, і на купівлю нової квартири. Грошей, якщо не вистачить, візьму кредит. Але далі так було просто неможливо. Що думає Ольга Семенівна? Мені начхати, вона, на мою думку, ще не усвідомила, що ми справді так зробимо. Ми всі формальності виконали, письмово запропонували їй викуп, термін позначили, як юрист і сказала. І я, і дочка просто дні вже рахуємо, уявляєш, як набридло з нею жити? – відповідає Євгенія.
— Так совісті у неї немає, ось що я скажу!
— Про що ти кажеш, вчора вона заявила, що обов’язок моєї доньки – доглядати її, для того, мовляв, вона до нас і переїхала. Дочка розреготалася в обличчя, а потім плакала у ванній кімнаті. Совість, кажеш?!
Євгенія півтора роки тому, проживши із чоловіком майже 20 років у законному шлюбі, овдовіла. На той момент її дочка була ще неповнолітньою. Батьків жінки давно немає на світі, їхню скромну квартиру в області продали, гроші Євгенія поклала на рахунок доньки, сума з урахуванням того, що гроші ділила Женя на двох із братом, невелика. Але зараз ці гроші дуже потрібні.
— Трикімнатну з чоловіком купували разом, – каже Євгенія, – починали, взагалі-то, з однокімнатної. І без боргів, але 11 років тому купили трикімнатну і прискорено виплатили борг перед банком за пару місяців до того як чоловіка не стало.
— Я навіть і не думала про такий розвиток подій, мені елементарно було не до того, – каже Євгенія, – ми з чоловіком добре жили, він і не хворів нічим особливо, але треба ж корону переніс легко, а ускладнення його і доконало, тромб, майже миттєво пішов.
Місяців через 5, пішла Євгенія разом із донькою до нотаріуса, виконати необхідні формальності, вступити у спадок. Але виявилося, що мало не на 9-й день після прощання з чоловіком заяву на вступ у спадок подала і її свекруха.
— О, відносини у нас були фантастичними, – каже Євгенія, – ми бачилися кілька разів у житті і всі ці зустрічі закінчувалися скандалом. У Ольги Семенівни до мене була маса претензій: і те що у нас тільки одна дитина, і господиня ніяка, і чоловіка свого не варта, і обличчям не вийшла, і не вдалася фігурою.
Чоловік Євгенії бачився з мамою частіше, але зайвий раз спілкуватися не прагнув, та й Ольга Семенівна мала своє життя, вона відразу після виходу на пенсію офіційно вийшла заміж. Прожила, щоправда, недовго із чоловіком, лише 4 роки. Але успадкувала його однокімнатну, плюс до своєї власної двокімнатної квартири.
— От уявляєш? Має дві квартири! Дві! А вона прийшла вступати у спадок за сином, – обурюється Євгенія.
— Чи мало ти заміж вийдеш, – пояснила Ольга Семенівна свій вчинок невістці, не наважуючись до певного часу вступати з нею в конфронтацію, – я хочу захистити свою онучку. Після мене все одно вона тільки успадкує.
А рік тому Ольга Семенівна одного прекрасного вечора приїхала до Євгенії з онукою з речами та слюсарем. Речі вона занесла у вітальню, а слюсар діловито почав міняти замок:
— Я подумала, що комплект ключів ви мені довго шукатимете, а я кожній зараз ключик від нового замку швидко організую, – оголосила жінка похилого віку.
— Ми просто очманіли, – каже Євгенія, – ось чесно, ступор стався. Будь що могли очікувати, але не цього. У бабки за підсумком 1/6 частина частки в праві, а вона жити прийшла: “Маю право, якщо вважаєте, що мені вітальні забагато, готова спати в найменшій кімнатці, комуналку платитиму, холодильник у мене свій”.
Свої обидві квартири Ольга Семенівна здала, гроші ж не зайві та почалося життя. Євгенія навіть згадувати не хоче всі ті гидоти, які говорила їй і внучці колишня свекруха, все, що вона робила. Скандали у квартирі стали щовечірніми, а у вихідні вони практично тривали з ранку і до вечора.
Свекруха підраховувала витрати за комуналку, вирахувала витрати електроенергії на лампочки у своїй кімнаті (з вітальні вона погодилася з’їхати до колишньої кімнати внучки), потім стала відслідковувати скільки хвилин хтось із них приймає душ і, отже, витрачає води. Мити за собою підлогу? Забирати загальний простір? “Я старенька, за мною повинні доглядати”.
— Звичайно, коли у мене перший шок пройшов, я почала думати про те, як мені розплутатися з колишньою свекрухою, – обурюється Євгенія, – найлогічніший вихід – викупити в неї частку. Гроші у мене якісь були відкладені, але тут свекруха таку ціну заломила!
— Мамо, – сказала Євгенії Дочка, – мені через півроку 18 років виповниться, я зможу взяти гроші з рахунку і ми викупимо у бабки її частку.
— А чи не можна було нічого по суду придумати? 1/6 це ж маленька частка, я чула, що суди можуть зобов’язувати власника прийняти умови викупу? – Запитує Євгену приятелька.
— Ну, – каже та, – з урахуванням того, що свекруха пенсіонерка, та й гроші на адвокатів у неї є, то судилися б дуже довго.
На той момент здалося реальнішим саме викупити в неї частку. Два місяці ми навіть спокійно у квартирі жили: Ольга Семенівна виїжджала спочатку до сестри, потім у санаторій. А повернулася якраз до 18-річчя доньки і заявила, що продавати свою частку передумала. Та й не збиралася вона продавати, як мені здається, нерви мотала. А розваг у житті мало. Та й по грошах їй непогано виходило. Оренда у Києві кусається.
Тоді Євгенія і подумала про суди, але все ж таки обрала інше рішення: запропонувати старій викупити їх частки, письмово.
— Знайшли двокімнатну, – каже Євгенія, – можна було вигребти все, що є, в тому числі й у доньки, взяти трикімнатну, хоча саме цю квартиру мені шкода, тут з чоловіком жили, стільки душі тут вкладено… Але більша нам не потрібна. Донька заміж вийде, ми краще відразу ще й однокімнатну купимо, кредит буде маленький, доки її можна буде здавати.
— Ви вирішили познущатися з мене? – Усміхнулася Ольга Семенівна, коли отримала поштою пропозицію про викуп всієї квартири, – Нічого у вас не вийде! Не нічого викуповуватиму.
Євгенія покупців знайшла. Постаралася, задіявши всі свої знайомства. Навряд чи Ольга Семенівна надовго затримається у квартирі після продажу часток колишньої невістки та онуки. До угоди залишаються лічені дні.
— Адреси не залишимо, телефони поміняємо, – каже жінка, – цю стару жабу я більше знати не хочу.
Ну ти уяви: у неї сина єдиного не стало, а вона взялася над його вдовою знущатися? Над єдиною внучкою? Ще й натякає, що догляд за нею потрібен? Ось реально, начхати вже на її квартири, на спадщину, аби більше взагалі ніколи її не бачити.
