Вихідні будуть крутими!
Сергій із посмішкою дивився на своє багатство. Надувний човен, намет, вудки, мангал.
Нарешті, на вулиці тепло і можна на всі вихідні виїхати на природу. Річка, поруч ліс, вранці спів птахів, а ввечері шашлики та бесіда у приємній компанії.
Виїзд на природу був сімейною традицією. На щастя, дружина Сергія Оксана та їхній маленький синочок Дмитрик підтримували батька у цій витівці. Щоліта пару разів вони обов’язково кудись вибиралися. Сергій захоплювався риболовлею, і син теж звик до неї. І, незважаючи на шестирічний вік, Дімка вже ловив якусь дрібну рибку.
Щоб було веселіше, Оксана та Сергій звали з собою друзів. Часто збирався цілий наметовий табір! А ці вечори біля багаття… Тільки той, хто хоч раз ночував на природі, може зрозуміти цей кайф. А якщо ще й гітара є…
Цього разу з ними їхала ще одна родина – їхні давні друзі. У них була донька першокласниця, і вони з Дімкою добре ладнали. Значить, і синові буде весело.
— Слухай, – підійшла Оксана до чоловіка, – а може, і мою колегу з родиною покличемо? А то вона казала, що вони ніколи не відпочивали на природі з ночівлею. У них двоє дітей – доньці три роки, синові шість. Як гадаєш?
— Нормальна колега? – Запитав Сергійко, перевіряючи снасті.
— Так, начебто, нормальна… Базікає багато, але хто з жінок цим не грішить? – усміхнулася Оксана.
— Давай покличемо, – погодився чоловік. – Що більше народу, то веселіше. Та й дітям нудно не буде.
Оксана подзвонила Любі, та та з радістю погодилася. Щоправда, вони не мали намету, але вони пообіцяли, що знайдуть. У суботу вранці Оксана та Сергій почали завантажувати все необхідне до машини. Речей, звичайно, було багато, але це того варте.
Через півгодини речі були завантажені, син пристебнутий, а Сергій, усміхнувшись до своєї дружини, натиснув педаль газу.
Їхати до місця було недовго, близько сорока хвилин. Коли вони прибули до місця призначення, там були їхні друзі.
— Які ви спритні, – усміхнувся Сергій, виходячи з автомобіля.
— Та це ви повільні, – сміючись, відповів їх друг Мишко.
Поступово всі зайнялися справою. Хтось ставив намети, хтось розбирався з їжею. Дмитрик зі своєю подружкою Ритою гасали навколо табору, граючи у вигадану ними гру.
— А де твоя колега? – Запитав Сергійко, згадавши, що з ними ще має бути одна сім’я.
— Написала, що їдуть, – знизала плечима Оксана.
І справді, хвилин за десять до них під’їхав автомобіль. І звідти вийшла жінка, невдоволено хмурячись, а слідом її чоловік, щось бубнячи собі під ніс. Задні двері машини відчинилися, і звідти практично вискочили двоє дітей, які одразу рвонули в різні боки.
— О, Любо, а ми на вас чекаємо, – посміхнулася Оксана.
— Забралися ви, звичайно, – буркнула вона. – Невже ближче місць немає?
— Ближче тільки в місті, – засміявся Сергій.
Всім представили Любу та її чоловіка Матвія, котрий і двох слів не сказав. Люба зразу сіла в чиєсь крісло і підставила обличчя сонцю.
— Ви намет знайшли? – Запитала Оксана, нарізуючи салат.
—Знайшли, тільки він маленький. А це ваш? – Запитала вона.
— Так. Цього року купили. Двокімнатний, – засміялася Оксана, – щоб син не заважав нам спати. А то він крутиться постійно.
— Давайте махнемо, – невинно промовила Люба. – А то у нас двоє дітей, а у вас один.
— Ну, ні, – втрутився Сергій. – Я спеціально його шукав для нашого комфортного відпочинку.
Люба невдоволено пирхнула і продовжила засмагати.
— Ти казала, що вони нормальні, – тихенько буркнув Сергій Оксані.
— Мені так здавалося, – розвела вона руками. – Може, просто втомилися, доки їхали. З двома дітьми не просто.
І ніби почувши, що говорять про дітей, пролунав крик Дімки.
— Що трапилося? – Підскочила до нього Оксана.
— Ми з Ритою грали, а він відібрав м’яч. Я не хотів йому віддавати, тому він мене вдарив! – показав Діма на сина Люби.
—Не можна битися, треба разом грати, – сказала Оксана, все більше дратуючи.
— Макс, поверни м’ячик, вони жадібні, – меланхолійно промовила Люба, навіть не розплющуючи очей.
Максимко посміхнувся і з усієї дурниці кинув м’яч у воду.
— Ти що робиш? – обурилася Оксана.
Друзі Оксани та Сергія дивилися на все це з жахом. Мишко, на щастя, був у гумових чоботях, тож зайшов у воду за м’ячиком.
— Так не можна робити! – відчитала Оксана Максимка.
Але той лише засміявся і втік.
Його мама ж не звертала на це ніякої уваги. Батько намагався поставити намет, постійно лаючись, і його навіть не бентежило, що з ними відпочивають діти. Усі вже були у напрузі. Оксана й сама була не рада, що покликала їх із собою, але не виганяти ж тепер?
Ні Люба, ні її чоловік Матвій не брали участь у спільних справах.
Максим уже встиг покидати все, що можна в багаття, мало не втопив свою сестру (Оксана вчасно помітила, що він тягне її до води) і двічі стукнув Діму.
Настрою вже ні в кого, крім нових гостей, не було.
З ранку Максим з Дімкою і їхнім другом Мишком пішли до річки. Сергій кілька разів сказав йому, що так робити не можна. Що вони рибалять, а він розлякає їм всю рибу.
Але терпець у Сергія скінчився, коли він мало не зіштовхнув Дмитрика у воду.
Ось тоді весь той запас виховання, що зберігався в чоловікові, вичерпався в одну мить.
Схопивши хлопчака за комір, він потягнув його до намету, де мирно спали його батьки.
Максим почав кричати, і пролунав сонний голос Люби:
— Дайте поспати…
— Ану встали! – гаркнув Сергій.
За кілька хвилин абсолютно всі вийшли з наметів.
— Відпусти його! – обурилася Люба, побачивши, що Сергій міцно тримає їхнього сина за комір.- Або стежте за своїм шибеником, або провалюйте! Він мого сина мало в річку не зіштовхнув!
— Та він просто грав, – розвела Люба руками.
І тут уже не витримала Оксана.
— Просто грав? Та від нього немає ніякого спокою! А ви навіть зауваження не робите!
— Ми відпочивати приїхали, а не няньчитися з ним, – обурилася Люба.
— А ми, що, не відпочивати значить приїхали? – Запитала дружина Мишка, яка весь вечір переживала, що цей Максим образить її дочку. – Ви навіть не допомогли на стіл накрити, їжі ніякої не привезли. Ми вам що, слуги? Ще й від вашої дитини повинні страждати!
Люба не витримала і веліла своєму чоловікові збирати намет. Мовляв, вона не очікувала, що тут усі такі нервові та жадібні.
Коли, за годину, під крики дітей, ця сімейка поїхала, всі нарешті видихнули.
— Так, Оксано, не вмієш ти в людях розбиратися, – засміявся Сергій.
— Це точно. На роботі я з нею нечасто спілкуюся, вона, звичайно, здавалася мені трохи навіженою, але я так хотіла, щоб хтось теж пізнав це щастя – відпочинок на природі. А зрештою, все тільки зіпсувала.
— Та розслабся, – посміхнулася дружина Михайла, – зате буде, що згадати.
А вже опісля, Оксана від своїх колег дізналася, що Любу давно ніхто і нікуди не кличе. Мало того, що вона жадібна і завжди намагається поїсти і попити за чужий рахунок, то ще й син у неї некерований. І ні, він не має жодних відхилень, просто Оксана його не виховує. Вона взагалі не звертає на нього жодної уваги, а хлопчисько, мабуть, сам намагається її привернути.
Люба ж дулася на Оксану і не хотіла з нею розмовляти. Але Оксані це було тільки на руку. Після таких вихідних бажання спілкуватися геть зникло.
Щоправда, коли через місяць Оксана з сім’єю знову зібралася на природу і обговорювала це з колегами, до неї підійшла Люба.
— Ой, а чи можна ми з вами? Минулого разу так сподобалося. Звичайно, невеликий конфлікт стався, але ти своєму чоловікові скажи, щоб він Максимка не чіпав, і все нормально буде.
Оксана навіть рота відкрила від такого нахабства.
— Ні, Любо, не можна. Думаю, вашій родині краще відпочивати окремо від усіх. Щось підказує мені, що конфлікти у вас будуть постійно.
