Одного сонячного дня, Аліна сиділа в улюбленому кафе. Час обіду добігав кінця: вона вже попросила рахунок і збиралася йти, але на сусіднє крісло за її столиком присіла дівчина.
— Привіт, люба! Обідаєш?
— Привіт, Наталко… – Аліна побачила сестру свого чоловіка. Що привело дівчину в це кафе, вона не знала.
— Я прийшла, щоб обговорити важливе питання. Ти ж пам’ятаєш, що в нашої мами ювілей? – фразу “нашої мами” вона виділила особливо голосно. Для Аліни свекруха не була “другою матір’ю”. Навпаки, у них були досить натягнуті стосунки.
— Я б не змогла забути про таку важливу дату, – тихо відповіла Алінка.
— Це чудово. Я довго думала і вирішила, як зробити два добрих діла одночасно. По-перше, налагодити стосунки між вами, а по-друге, зробити їй той подарунок, про який вона мріяла. Думаю, наша мама цього варта.
— Про що ти?
— Треба “об’єднатися” і подарувати їй дачний будинок. Ось, я все порахувала, – Наталка сунула Аліні листок паперу з кошторисом. Та пробіглася очима і здивовано подивилася на сестру.
— Ти хочеш, щоб я подарувала їй дачу?! А ви купили туди меблі? Я не олігарх!
— Брат сказав, що ти нарешті увійшла в права спадкування і тепер тобі належить старий “сарай”?
— Взагалі-то, не сарай, а квартира.
— Квартирою це не назвати. Будка в аварійному стані. Сама розумієш, будинок дуже старий. Потрібно якомога швидше позбутися цієї халупи, поки вона не почала розвалюватися ще більше. Ти ж хотіла продати її хоч кому-небудь… Лише б взяли. От і продавай! А грошики на дачу витратимо.
— Я не знаю.
— Що тут думати?!
— Кому вона потрібна? Та й купувати щось нове грошей не вистачить…
— Є ще один варіант… У мене знайомі нещодавно так робили. Обміняли таку саму квартиру в старому фонді на ділянку в межах міста. Нам пощастило: у мене є телефон потрібної людини, вона все оформить. Наважся, відповідь треба дати сьогодні. Чим раніше, тим краще.
— А цю ділянку потім продати можна буде?
— А навіщо її продавати? Право власності оформимо і будемо на дачу їздити. Матуся завжди мріяла про свій город… – Наталка мрійливо закотила очі. – Та й нам добре: шашлик, природа… Поставимо надувний басейн!
— Мені треба подумати. Вибач, мій обід уже скінчився. Я побіжу.
— Гаразд, на зв’язку!
Увесь день Аліна думала. З одного боку, вона розуміла, що це сумнівна угода, а з іншого, старий будинок потребував багато вкладень або будь-якої миті міг випадково згоріти, проводка ні к чорту, і тоді вона залишилася б із носом. Дарувати гроші свекрусі вона, зрозуміло, не хотіла, але пропозиція “обміну” була привабливою. Аліна згадала, що по сусідству з її бабусею, від якої їй і перейшла “аварійна” квартира, жила жінка. І на щастя в Аліни був її номер.
Дівчина вирішила зателефонувати сусідці, щоб дізнатися, що зробила зі своєю квартирою вона.
— Добридень, Аліно. Я давно живу в сина. Квартиру ми обміняли на законних підставах. Але я знаю сусідку, яка пішла на угоду… – далі йшли подробиці схожої пропозиції, що говорила Наталка.
— І як?
— Їх усе влаштовує. Головне, що гроші не втратили, але ж ти одна залишилася там, не боїшся, що старий будинок раптово почне завалюватися?
— Чесно кажучи, боюся. Тому й дзвоню порадитися.
— Роби, як вважаєш за потрібне. Я б позбулася аварійного житла, поки є можливість. Вигадати не вийде, але й без усього не залишишся.
Увечері, коли Аліна прийшла додому, її зустрів чоловік. Євген уже був у курсі ідеї сестри і повністю її підтримав.
— Давай оформимо угоду, інакше потім будеш шкодувати!
— Гаразд, – здалася Аліна. – Але мені треба поговорити з “посередником”.
Після зустрічі Аліна зрозуміла, що це непоганий шанс.
Вона дала згоду і вже за кілька днів, підписувала документи на право власності.
— Може, одразу на маму оформимо? Цей подарунок буде від нас, – запитав чоловік.
— Ні, любий. Це моя власність. Нікому дарувати її я не буду, – суворо сказала жінка.
Євген розчаровано зітхнув:
— Ну чому ти вічно проявляєш характер там, де не слід? Я тобі кажу, як краще, як треба вчинити. А ти…
— Питання закрито.
Аліна оформила необхідні документи на ділянку і садовий будиночок. Вона поки що не знала, як використовуватиме це надбання, але попереду було літо, і врешті-решт, таке майно можна було здавати.
Тим часом ювілей свекрухи наближався.
— Мама вирішила не святкувати, але подарунок від нас чекає, – нагадав чоловік.
— Я купила сертифікат у салон краси. Можеш їй передати його від мене. Я, напевно, не зможу її привітати особисто, – у Аліни другий день була висока температура. Жінка злягла із застудою, і домашнє свято пройшло без неї. Вона обмежилася повідомленням із листівкою, бо голос захрипів і говорити було важко. Свекруха не образилася: наступного дня вона зателефонувала сама.
— За подарунок велике спасибі! Я давно мріяла про це! Тож одужуй і приїжджай на чай, я пирогів напечу, а то недобре якось вийшло. Улюблена невістка залишилася вдома, без святкового столу.
Алінка здивувалася несподіваній турботі, але вважала, що Марія Петрівна переступила новий віковий рубіж і усвідомила, як треба ставитися до людей.
Хвороба минула, але на чай до свекрухи поїхати не вдалося.
—- Мама поки не може нас прийняти, потім якось, – сказав Євген на запитання Аліни про гостей.
— Добре.
Аліна була міською до мозку кісток, і спочатку не прагнула до дачного будинку, але що ближче було літо, то частіше жінка замислювалася про те, щоб почати їздити на дачу.
У підсумку напередодні вихідних, вона звернулася до чоловіка з проханням:
— Відвези мене на дачу. Треба подивитися, як там справи, та й після зими прибрати сміття.
— Не турбуйся, там чистота і порядок.
— Звідки ти знаєш?!
— Був недавно. Повз проїжджав і заїхав в обід. Усе, що треба, зробив.
— А показання лічильника не знімав?
— Ні… Але я можу зняти.
—Завтра поїдемо разом. Я хочу на власні очі переконатися, що там усе гаразд.
Аліна наполягала, чоловік відмовляв. У підсумку було вирішено перенести поїздку на наступні вихідні, а ці витратити на домашні справи.
Коли жінка, нарешті, приїхала на дачу, її здивувало те, що будинок не здавався їй занедбаним і порожнім. А сад виглядав доволі доглянутим.
— А ти непогано постарався, – вона похвалила чоловіка. – Тільки давай надалі разом їздити? Я теж не проти подихати свіжим повітрям.
— Гаразд, – Євген виглядав напруженим. Він квапив Аліну і переконав її, що в будинку надто холодно, щоб залишатися з ночівлею.
Вони поїхали.
Приїжджало подружжя раз на 2-3 тижні. Настала літня пора, у Аліни наближалася відпустка.
— Поїду на дачу. Там якраз яблука ранні достигли і вишня. Зберу врожай.
— Може, краще в санаторій? – уточнив чоловік.
— Навіщо? Коли є своє і безкоштовно.
— Я тебе одну туди не відправлю.
— А я подумала, що можна свекруху і твою сестру запросити. Вони ж так про це мріяли. От і нехай насолоджуються.
Євген якось дивно подивився на дружину і кивнув.
— Тоді наприкінці тижня. Я все організую.
Але до кінця тижня не дійшло. У вівторок Аліні прийшла квитанція за електрику, і вона ахнула. Якщо раніше жінка оплачувала середній чек витрат електрики для порожнього будиночка, де ніхто не мешкав, то тепер сума зросла в кілька разів.
“Треба терміново розбиратися, у чому проблема”, – подумала вона.
Чоловікові вона не стала говорити, він був зайнятий на роботі. А оскільки в Аліни була відпустка, вона сіла на автобус і поїхала на дачу. Яке ж було її здивування, коли на городі, з кошиком у руках, жінка побачила свекруху. Марія Петрівна збирала ягоди.
— А ви що тут робите?! – в шоці запитала Аліна.
— Як що? Хочу компот зварити.
— А хто вам дав ключі?
— Син, коханий і єдиний, хто ж іще? Від тебе нічого не дочекаєшся. Спочатку наобіцяли купу обіцянок, а потім пропали. А в саду щодня робота знаходиться. Якщо не займатися, все заросте!
Аліна була збентежена. Вона мовчки розвернулася і пішла в будинок. Тепер їй стало хоч трохи зрозуміло, чому надсилали такі величезні рахунки. Вивчивши кожен куточок, де знайшлися сліди перебування свекрухи.
“Ось чому я відчувала, що тут хтось буває! Марія Петрівна стабільно відвідувала мій дім!”
Аліна пройшлася спальнею. А потім вирушила на літню кухню.
Її увагу привернув гул…
— Та годі?! – вона обернулася і побачила в передпокої ще три холодильники! Один був схожий на вітрину кіоску, другий старовинний, радянський, деренчливий, а третій, типу міні-бар. Вони були різними, старими, але робочими! Усі холодильники були ввімкнені.
— Чого шукаєш? – Марія Петрівна застала невістку на гарячому.
— Совість вашу. Навіщо ви притягли сюди цей мотлох?!
—Це не мотлох, а цілком робочі холодильні камери.
— Навіщо це тут?!
— Щоб заморожувати фрукти і ягоди. Інакше вони псуються.
— А це ще що?! – Аліна підійшла до підвіконня. На ньому стояв дивний апарат.
— Це для сушіння яблук. Я сушила в духовці, але занадто довго…
— Так ось чому рахунок за електрику такий величезний?! – охнула жінка.
— А тобі шкода? Переписала б на мене будинок, і не довелося б платити.
— Та я вам не тільки його дарувати не збираюся, я взагалі бачити вас тут більше не бажаю! І платити за комуналку не буду! Давайте мені гроші за перебування в моєму будинку! – рявкнула невістка, вириваючи холодильники з розеток.
— Теж мені придумала. Сама купила мені на ювілей будинок, а потім якісь гроші вимагає. А обіцяли свіже повітря, вітаміни, фрукти, овочі.
— Я нічого вам не дарувала. А з чоловіком я поговорю, чого він вам наобіцяв.
Аліні вдалося-таки видворити свекруху. Залишившись на дачі, вона чудово відпочила на самоті. Розмову з чоловіком відклала, але Євген зателефонував сам:
— Навіщо ти маму вигнала? Сама сказала, нехай живе! І Наталю кликала.
— Я мала на увазі, що запрошу їх на час, коли сама буду на дачі. Робити за моєї відсутності там нічого!
— Взагалі, за законом, я теж маю право на цей будинок. А отже, можу розпоряджатися цим майном і запрошувати туди близьких.
— Я обміняла його на спадкову квартиру. Тож це ще спірне питання: хто і які права має. Але мати твоя точно більше в цьому будинку без мого відома не з’явиться. Я буду міняти замок.
Образившись на дружину, Євген витратив зарплату на поїздку для мами в санаторій.
Аліна і в цьому знайшла плюси. Марія Петрівна була зайнята до кінця літа: а це означало, що без відома господині ніхто в її будинку не жив. Але, тим не менш, рахунок за електрику все зростав. Тоді жінка зрозуміла, що треба поїхати і дізнатися, куди йшли її гроші.
Виявилося, що сестриці чоловіка стабільно приходить “в гості”. Аліна застала її за дивним заняттям: Наталка витягала з сумки речі і запихала їх у пральну машину.
Почувши звуки кроків, вона здригнулася і обернулася.
— Ти чого?! – запитала вона.
— Аналогічне запитання.
Вони витріщилися один на одного.
— Ти що, привезла сюди прати речі?! І не лінь тобі було тягти їх через усе місто?!
— Так, я це так… Машинка зламалася… А цю, між іншим, Євген купував! Тож я маю право…
— Ключі давай, – Аліна перервала її і простягнула руку. Їй набридло, що родичі чоловіка заходили в її будинок тоді, коли хотіли. – Більше без мене робити нічого. А рахунок за електрику оплатиш сама.
Аліна того ж вечора поставила чоловікові ультиматум:
— Якщо ще раз хто-небудь прийде без мого відома, а подам заяву в поліцію.
— Ти ж розумієш, що вони не для себе стараються? Мати ягоди сушить, на зиму, Наталка… – він задумався, не знаючи, що сказати.
— Досить. Завтра приїдуть відключати електрику. Мені на осінь вона не потрібна, я їздити не буду. Тож твоїм там більше ловити нічого, – заявила вона.
Родичі чоловіка хотіли забрати холодильники, але Аліна не дозволила. Вона виставила побутову техніку на сайті оголошень і навіть зуміла продати.
— Це в рахунок оплати комунальних. Щоб не кортіло без дозволу розпоряджатися чужим майном.
Марія Петрівна і Наталка на невістку образилися. Вони не розуміли, чому завжди тиха і скромна Аліна раптово показала характер.
Утім, до зими бажання їздити на дачу в них зникло. Вони тимчасово зачаїлися, будуючи плани, як влітку знову потрапити на дачу так, щоб Аліна про це не дізналася.
Але невістка була розумною і тримала руку на пульсі.
