— Ти не одружишся з цією колгоспницею і на цьому ми закінчили обговорення! До речі, куди зібрався?
— У кіно з Міланою.
— Машину не бери, не вистачало ще, щоб вона пропахла її дешевим парфумом. І так довелося ледь не дезінфекцію робити після ваших поїздок.
Дмитро, єдиний син Ольги, близько року тому познайомився з милою і тихою дівчиною Міланою. У принципі, дівчина всім влаштовувала жінку. Було лише одне “але” – вона була з села, з простої сім’ї.
А Ольга яка вважала себе представником еліти та інтелігенції водночас, пророкувала йому в супутниці життя більш перспективну особу, з їхнього “кола”.Однак, гарні дівчата, які зʼявилися на світ “зі срібною ложкою в роті”, Дмитра зовсім не приваблювали. Він з дитинства ріс не таким – любив гратися з хлопцями на вулиці до пізньої ночі, не відвідувати модні заняття – спортивні танці чи фехтування, натомість був запеклим фанатом футболу та любителем гри на гітарі.До певного часу мати терпіла примхи сина, але коли він привів у дім дівчину, чого раніше не бувало, та ще й оголосив, що має намір одружуватися, терпець матері увірвався.
— Та ти розумієш, що несеш? Одружитися? З цією жебрачкою без роду і племені? Як тобі таке взагалі в голову прийшло?
— Мамо, охолонь, інакше ми наговоримо одне одному зайвого. Потім вибачатися доведеться, а ти знаєш – я це робити не вмію!
– Подивіться на нього! Охолонути? Це тобі не завадило б трохи охолонути і подивитися, куди ти котишся! Тобі давно знайшли підходящу наречену. Лізоньку Мороз, доньку ділового партнера твого батька! Дівчинка навчається в Лондоні, прекрасні перспективи, сім’я з нашого кола! Невже ти думаєш, що я змирюся з цією твоєю сільською дівкою?
— Міланою!
— Та хоч Світланою! Вона тобі не пара! Негайно припини всі контакти з нею, поки чутки не дійшли до батьків Лізи. Ти хоч у курсі, які перспективи для нас принесе шлюб із нею?
— Ні, мені все одно! Я одружуся з Міланою і крапка!
— Ти не одружишся з цією колгоспницею і на цьому ми закінчили обговорення! До речі, куди зібрався?
— У кіно з Міланою.
— Машину не бери.
— Чудово, проїдуся на метро. Така романтика! Бувай, мамо! До речі, гроші на кіно – з моєї стипендії, вступив, якщо пам’ятаєш, САМ, тож з вашої кишені нічого не витратив! – Дмитро сподівався, що мати поступово полишить свої плани щодо його весілля з цією норовливою і некерованою мажоркою Лізою, яка зовсім не рівня його милій, добрій, ніжній і розуміючій Мілані. Але з кожним днем надія танула на очах.
У голосі матері почали з’являтися скандальні та істеричні нотки. У такі моменти Дмитро намагався зникнути з поля зору, щоб не злити маму.
Незважаючи на надії Митька, ситуація з часом змінилася в гірший бік. Мати почала дедалі частіше нервувати, кричати, говорити про Мілану всілякі гидоти. Щоб не чути цього, він сідав у машину, заїжджав за нареченою і їхав за місто до друзів. Поступово вони почали готуватися до тихого скромного весілля.
Незважаючи на те, що підготовку тримали в секреті і знали про майбутню подію тільки найближчі, Ользі вдалося з’ясувати про плани сина. Увечері, коли він повернувся від своєї коханої, мати влаштувала йому грандіозний скандал.
— Та я не просто позбавлю тебе всього, включно з доступом до грошей і спадщини, я тобі перекрию шлях у всі пристойні компанії! Подивимося, скільки ваша любов проживе на жебрацьку зарплату, без батьківських грошей! Твоя Мілана першою втече або знайде собі багатшого дурника!
— Припини говорити про неї гидоти! Не всі люди живуть заради грошей. Деякі цілком щасливі у скромній квартирі й за невеликої зарплати. Ти знаєш, я вперше побачив стосунки люблячих людей тільки тоді, коли з батьками Мілани познайомився. Її тато – директор сільської школи, а мама – педіатр у лікарні. Ти не уявляєш, як легко і вільно мені з ними. Як по-доброму вони до мене ставляться, як люблять одне одного і дітей. Вам би з батьком не завадило в них повчитися!
— Ну звісно, при тобі там спектакль розігрується! Знають, на що тиснути, щоб ти вуха розвісив і слину розпустив. Невже ти такий дурний, що не розумієш цього?
— Мам, не треба у всіх бачити злих, жадібних і корисливих! Деякі люди щасливі й без ваших мільйонів! Без поїздок за кордон, шопінгу в Мілані та відпочинку на Мальдівах.
— Ну звісно! Щасливі вони! Повір мені! Гроші люблять усі і потрібні вони всім. Просто хтось визнає це, а хтось розмазує рожеві соплі про те, що почуття і любов дорожчі за все! Маючи великі гроші можна купити і почуття, і розуміння, і повагу!
— Мені шкода тебе, мамо! Щиро…
Зазвичай, після таких розмов син йшов, грюкаючи дверима і повертався за північ.
Ольга суворо забороняла синові приводити Мілану додому. Вона не була з нею знайома особисто, та й не горіла бажанням знайомитися. Вона прекрасно знала такий тип дівчат – з очима оленяти і далекосяжними планами. Син кілька разів просив дозволу привести дівчину в гості і щоразу отримував категоричну відмову. Ольга не дозволяла Мілані з’являтися в їхньому домі навіть у той час, коли їх із чоловіком не було вдома.
— Сину, я, звісно, розумію, ти вже дорослий, але дозволяти тобі водити додому цю “лярву” – значить дати благословення і приміщення на ваші зустрічі “за зачиненими дверима”.
— Мамо, давай ти не будеш лізти в моє особисте життя! До речі, якщо тобі цікаво, ми чекаємо на весілля!
— Боже мій, свята наївність! А поки ти чекаєш, вона як викручується? Клієнтів просто до себе додому водить?
— Яких клієнтів? Мам, я попереджаю, ще один такий жарт, і ти забудеш, що в тебе є син.
Одного разу Ольга повернулася додому раніше запланованого і виявила в кімнаті сина незнайому дівчину.
— Ти хто така? Де мій син?
— Добрий день, я Мілана! Давно хотіла з вами познайомитися! Дмитро у магазин війшов, хвилин за десять повернеться.
Ольга змушена була визнати – зовнішністю бог дівчину не обділив. Висока, струнка, коса до пояса, очі величезні. З легкістю конкурс краси б виграла! Син толк у дівках знав.
— Правда? А я от узагалі не планувала з тобою знайомитися! Ти в курсі, що я проти ваших стосунків?
— Так, Дмитрик говорив. Але ви помиляєтеся! Мене його гроші абсолютно не цікавлять. Я кохаю його і хочу просто бути з ним поруч.
— Боже, яка огидна акторська промова! Самій не гидко?
— Ні, не гидко, тому, що я говорю щиро. І якщо ви не хочете втратити сина, перестаньте тягнути його від мене, немов канат. Він – не перехідний прапор, щоб нам із вами за нього боротися.
— Ти де слів-то таких нахапалася, колгоспниця?
— Я не колгоспниця, перестаньте мене обзивати.
— Я у своєму домі буду називати тебе так, як захочу. До речі, тобі пора, давай, чеши, мені ще після тебе службу викликати, клопів труїти!
Через кілька хвилин повернувся Дмитро.
— О, мамо, ти вже вдома? А де Мілана?
— Гордо пішла геть, – пожартувала мати.
— Ти що, вигнала її?
— Ні, просто попросила піти, щоб із неї, дивись, тарган або клоп на оббивку не переповз…
— Мамо, ти у своєму розумі?
— А ти в своєму розумі так із матір’ю розмовляти?
— Мамо, в кінцевому підсумку ти доведеш до того, що залишишся без сина! – сказав Дмитро, виходячи з дому.
— Та вже краще зовсім без сина, ніж із таким віхтем! – в серцях крикнула вона синові.
Після цього син не з’являвся вдома більше місяця. Ольга дізнавалася в його друзів, що Дмитро зняв квартиру неподалік від університету. Живе сам, дівчина до нього хоч і часто приходить, але ночувати не залишається.
— Тітко Олю, Міланка справді дівчина непогана! Даремно ви так на неї! – друг Дмитра, Кирило, докладав усіх зусиль, щоб помирити їх, але виходило в нього погано. Обидва вважали себе правими і не планували поступатися.
— Свята невинність! Кирилко, хоч ти припини співати їй дифірамби! Я знаю такий тип людей.
— Я теж. Але вона не з таких. Повірте мені, я продажних і брехливих наскрізь бачу! Мілана Дмитра любить! І якщо ви відступите, ви отримаєте люблячу доньку. А якщо ні – втратите сина. Митько налаштований рішуче! І йому не страшно залишитися без сім’ї. Без вас, тобто, бо сім’я Мілани його вже як рідного прийняла.
— То нехай додому повертається! Я його не виганяла!
— Він не хоче. Ви не пускаєте в дім його дівчину, а без неї він не повернеться. Принципи в нього. Я так розумію, він цим у вас пішов, – засміявся Кирило.
— Хм, тоді нехай із нею приходить, – задумалася жінка.
— А вона не піде, вона вас боїться. Ви ж вигнали її!
— Я більше виганяти не буду. – закусила губу Ольга.
— Гаразд, я передам йому. Але дивіться, ви обіцяли!
Через кілька днів повернувся Дмитро. Як виявилося – за речами. Вони всією великою компанією збиралися на кілька днів виїхати за місто, на дачу.
— Ти хочеш сказати, що повернувся тільки за тим, щоб знову поїхати? – пожартувала мама. – Із цією колгоспницею?
— Мамо, досить! Я вже кілька разів попереджав. Ти, схоже, не розумієш? Я зараз поїду і додому вже не повернуся! Досить! Якщо ти вважаєш правою тільки себе, чудово, не буду більше дратувати. Але й ображати мою кохану не дозволю!
— Кохану? Та щоб не було її більше на цьому світі твоєї селянки ненаглядної! Щоб у страшних муках загиналася за те, що в матері сина забрала! Я проклинаю її! Всією душею проклинаю!
Дмитро стояв, немов його облили відром крижаної води.
— Мамо, ти ж не серйозно все це? Що вона тобі зробила? Навіщо ти так? За що?
— За що? Я тебе двадцять п’ять років ростила, щоб цій заразі на блюдечку подарувати? Ну ні! Не для того ми з батьком дупи рвали, грошей заробляли, становище в суспільстві, щоб ти зараз усе це зруйнував! Я бажаю твоїй дівці здохнути під парканом! Чув? Здохнути!
Митько вийшов із дому, грюкнувши дверима так, що на стінах затремтіли картини.
Ольга ще кілька годин не могла отямитися від гніву. Здавалося, всі її демони вирвалися назовні в той момент, коли вона говорила ті страшні слова. Ні, вона і зараз про них не шкодувала, але не думала, що зможе вимовити таке.
У цей час Дмитро забрав Мілану і вирушив за місто. Усередині в нього все кипіло після скандалу з матір’ю. Незважаючи на вмовляння Мілани і прохання заспокоїтися, він дедалі сильніше тиснув на газ і дедалі яскравіше злився.
Минуло кілька годин після від’їзду Дмитра. За вікном стало зовсім темно. Ольга сиділа в кріслі біля вікна і дивилася на краєвид, який за ним відкривався. Незважаючи на тишу в будинку, вона все ніяк не могла заспокоїтися. Раптово їй здалося, що всередині стиснуло лещатами. Та так, що перехопило подих. У голові промайнули уривки інформації про те, як розпізнати приступ і як надати собі допомогу, якщо опинився на самоті.
Однак, не минуло й кількох хвилин, як стало легше. Так само різко Ольга все ж вирішила перестрахуватися і викликати швидку. Не встигла вона набрати номер, задзвонив телефон. На екрані висвітився номер Кирила, друга Дмитра.
— Ольго Іванівно, здрастуйте, це Кирило. Як у вас справи? – по голосу було чутно, що Кирило хотів сказати не це.
— Усе добре. Кирилу, що сталося? Що з Митьком?
— Він… тітко Оль, ви присядьте. Дмитрик… він… гнав так сильно, злий був… а дорога самі знаєте яка…
— Кириле, що з ним?! – Ольга закричала в слухавку так, що Кирило ледь не впустив телефон.
— Дмитро розбився. І Мілана теж. Машину занесло, влетіли у відбійник. Митько одразу загинув, і Мілана вилетіла в переднє скло, прожила ще кілька хвилин, промучившись від болю, бідолашна!
— Спасибі, що подзвонив… – машинально подякувавши другові сина, Ольга не помітила, як випустила з рук телефон, і він упав, гучно вдарившись об підлогу. Відлуння від удару рознеслося великою вітальнею, улюбленою кімнатою Ольги.
Жінка почала повільно осідати на підлогу вздовж стінки. Тіло раптом стало ватним, всередині все почало стукати так, що, здавалося, ось-ось розірве грудну клітку. У голові, немов на несправній плівці, крутилися слова “Та щоб ти здохла, нарешті, зараза!”, які вона сама сказала про Мілану всього кілька годин тому. Вона побажала дівчині померти в муках і її прокляття збулося. Тільки ось воно зачепило і її сина. І з цим треба було жити. До ранку Ольга пролежала на підлозі. Вранці її виявив чоловік, викликав швидку. Виявилося, що вночі в неї стався напад від якого її паралізувало…
Бійся своїх бажань. Вони мають властивість збуватися…
