Тетяна давно була самостійною жінкою. Перший раз вийшла заміж і розлучилася в далекій юності, встигнувши тільки нажити сина і стійке небажання виходити заміж у принципі.
І цілих 16 років їй це цілком вдавалося.
— З сільської дівчинки з однорічним немовлям на руках, – хвалилася її мама, – моя донька стала класним фахівцем, стильною і сильною жінкою. Був би чоловік – нічого б і не домоглася, а так виходить, що обпеклася і мізки встали на ті місця, на які треба.
Ми цю думку цілком поділяли. Таня поїхала з сином до столиці, коли йому було 3 роки, винаймала кімнату в старенької (далека родичка наших сусідів), і в обмін на допомогу по дому бабуся сиділа з малюком, поки Таня не влаштувала його до столичного садочка. А потім купила квартиру в іпотеку, нехай однокімнатну, але свою.
— Заміж виходжу, – оголосила Таня, яка кілька років тому приїхала на малу батьківщину з коротким візитом.
Її наречений Сашко теж був не юний, побував у шлюбі, дітей у нього з дружиною не було. Чоловік працював у столиці, а під Києвом в нього жила бабуся по батькові. Будиночок після бабусі дістався онукові, а Олександр якраз вирішив його перебудувати.
— Двоповерховий будуватимемо, – ділилася Таня, – син підріс, школу ось-ось закінчить і до інституту вступить, йому однокімнатну і залишу. А самі будемо жити за містом, а що, машини є в обох, зручно на роботу їздити.
Будинок добудували, розписалися, а того року, коли син Тані закінчив школу, у неї зʼявився ще один хлопчик.
Сашко, який уперше став батьком, був на сьомому небі, а Таня переживала тільки за одне: звикла працювати, обіймаючи хорошу посаду за хорошої зарплати, їй шкода було втрачати час на декрет. Допомога прийшла звідти, звідки не чекали.
— Навіщо няню, яка няня, – обурилася телефоном мама Сашка, – а я на що? У доньки я двох діточок винянчила, невже не впораюся? У вас же 2 поверхи, я на першому оселюся, заважати не буду.
— У принципі, – каже Таня, – у ті наїзди свекрухи, коли в нас ще не було дітей, ми з нею знаходили спільну мову. Ладнали. Але буквально через кілька місяців після її приїзду до нас, почалися складнощі.
Спочатку мама Сашка влаштувала істерику з приводу того, що її онук 8-ми місяців від роду одягнений у памперси.
— Це ж страшенно шкідливо, – кричала вона, – і для майбутнього чоловіка, і для його привчання до горщика.
— На другий день після того, як я вийшла на роботу, а Ганна Іванівна залишилася з малюком, – згадує Таня, – на сина знову одягли памперси. Виявляється мамі важко міняти повзунки і стежити за жвавим онуком. Це зрозуміло, але навіщо скандали було влаштовувати?
Далі – більше. Навіть у санвузлі на їхньому другому поверсі свекруха ретельно перевіряла відра для сміття. Що вона там шукала? Напевно сліди особистого життя дорослого сина і Тетяни. Про шафи й говорити не доводиться: ніс свій Ганна Іванівна засунула скрізь.
— Вона так уміло провокувала наші з чоловіком сварки, – каже Таня, – клінічний психолог позаздрить! Зводила нас стінкою на стінку, примудрилася посваритися з усіма сусідами: то їй заважає ночами сусідська машина, яка під’їжджає, то кіт інших сусідів до нас через паркан перелазить.
— Сашко, – одного разу сказала Таня чоловікові, – я вже далеко не дівчинка, щоб мною зневажала владна свекруха. Досить. Така допомога мене не влаштовує, я знайшла няню. Нехай мама повертається до себе.
Чоловік був із цим категорично згоден і озвучив рішення своєї матері.
— Куди я поїду, – обурилася свекруха, – твоя сестра більше не могла жити у своєї свекрухи, та вічно лізла в їхні справи. Тож я залишила їм нашу квартиру, а сама у вас доживу.
Сестра була молодша за Сашка на 4 роки і зʼявилась вона на цей світ вже від іншого колишнього чоловіка Ганни Іванівни, тому і будинок у спадок їй не дістався.
— Тобто, – уточнила Таня, – ви не з онуком від ненаглядного сина їхали сидіти, а жити тут, залишивши квартиру доньці, свекруха якої поводилася приблизно так, як Ви в нас? Тільки з різницею, що свекруха вашої доньки так поводилася у своєму домі, а Ви в чужому?
Ганна Іванівна спробувала було звернутися до синівського обов’язку, але Сашко маму не підтримав.
— У твоєї дружини є своя квартира, – витягла свекруха останній козир, – нехай її син живе з вами, а я піду жити туди. Не можу ж я псувати життя своєї дочки!
— Ну вже ні, – сказала Таня, – там живе мій син, а я теж не хочу йому псувати життя.
— Дочці життя не псуєш, – зауважив Сашко, – взялася за сина?
Довелося Ганні Іванівні повернутися додому.
— Сестра чоловіка дзвонила, ридала, ображала брата по-різному, – каже Таня, – Ганна Іванівна теж вважає, що вона їхала нам допомогти, а ми проявили чорну невдячність. А яка допомога? Вона намагалася вирішити квартирне питання доньки за рахунок спочатку свого сина, а потім і мого?
Зараз з молодшим сином Тані сидить няня, її старший син живе з дівчиною. Найбільше Таня боїться виявитися поганою свекрухою: не їздить до молодих без дзвінка, не сунеться в їхні справи, не нав’язує допомогу. І вважає, що в пізньому шлюбі є свої переваги.
— Мізки на місце встають, – каже вона, – спадають рожеві окуляри, вчишся мислити раціонально й упевнено відстоювати свої інтереси.
Своїм сімейним життям Тетяна цілком задоволена.
