Тепер вона вимагає, щоб ми терміново повернули їй усі гроші, які вона нам дала, – обурюється Жанна, – уяви собі ситуацію? У мене декрет, живемо в однокімнатній, хотіли було на іпотеку назбирати! Яка мати так вчинить? А я скажу, свекруха моя, Дениса мати. Як нам ці 300 тисяч їй віддати, та ще так швидко? Інші для дітей стараються, а тут тільки ножа в спину!
Жанна одружена з Денисом 4 роки. Рік тому в сім’ї зʼявилася маленька донечка, тож працює зараз тільки чоловік. Живуть молоді у квартирі, яка за документами належить матері Дениса, Ользі Іванівні.
— Мами моєї квартира, – каже сама “ненаглядна свекруха” Жанни, – я їм перед весіллям ключі віддала і жодного разу слова не сказала поганого.
— Але й не переоформила квартиру на сина, – ображається невістка, – могла б уже дарчу оформити. А то живемо на пташиних правах, а завтра вона візьме й на двері вкаже!
— Не переоформила, – погоджується Ольга Іванівна, – і не буду. У мене син єдиний. Після мене – все його буде. А Жанна… жадібна вона, справа сина, як він із нею живе, але я вважаю, що й так для молодих зробила достатньо.
Коли зʼявилась внучка, то син Ольги Іванівни та його дружина почали “вголос” мріяти про машину.
— І дівчинку відвезти-привезти, – перераховувала Жанна свекрусі переваги особистого транспорту, – і за покупками, і відпочити. На громадському транспорті з дитиною небезпечно. Особливо зараз.
Біда була в тому, що молоді хоч і почали збирати на іпотеку, але накопичень – кіт наплакав.
— Тисяч 100 у них було, – каже Ольга Іванівна, – що на них купиш? Вкладеш більше. Жанна навіть ті гроші, які отримала у вигляді відпускних, розтринькала в перший же місяць на нове лахміття.
— Я дивився авто, – погоджувався Денис із мамою, – такий металобрухт, що її потім його продаси, хочеться вже щось новіше. Хоч кредит бери.
— Не треба кредит, – сказала тоді Ольга Іванівна, – я даю вам 300 тисяч, колега зараз якраз машину продає. Але в мене є умова! Гроші даю тільки під неї!
Умовою Ольги Іванівни було: син возить її на закупівлі на її прохання, ну і, зрозуміло, відвезти-привезти в лікарню, якщо знадобиться.
— Зловживати я і не збиралася, – каже Ольга Іванівна, – але ж завжди допомога потрібна. Я якраз на літо ремонт намічала, у будівельний магазин за шпалерами і фарбою на таксі не наїздишся. Закупівлі я роблю біля будинку, але раптом кудись зберуся.
— Тільки заздалегідь говори, – попросив син, я – без проблем. Святе діло, тим паче, що ти більшу частину суми на машину вносиш.
Підтримала домовленість і невістка. Машину купили, гаряче подякували Ользі Іванівні за допомогу.
— А потім почалося, – згадує Ольга Іванівна, – ніколи, невчасно, перенеси поїздку, нам відпочити хочеться, нам дитину до мами дружини везти, ми обіцяли!
За 8 місяців після придбання машини Ольгу Іванівну син відвіз лише 3 рази. Один раз у будівельний магазин, вдруге всі разом вони їздили в передмістя до батьків невістки, а втретє Ольга Іванівна удостоїлася честі сісти в машину сина тоді, коли вона травмувала коліно.
— 3 рази їздила, а просила всього раз 6, – каже Ольга Іванівна, – через дрібниці намагалася не смикати, тільки якщо дуже треба і то, дня за 3.
— Добре, – погоджувався син телефоном, – відвезу без проблем.
— Сиджу, чекаю, – каже Ольга Іванівна, – у призначений час немає сина. Телефоную і чую: Жанна вирішила, що ми з малятком до її мами поїдемо. Сама подумай, через усе місто до тебе їхати, потім до тестя з тещею, донька втомиться.
І так було ще кілька разів. В останній, коли Ольга Іванівна попросила сина відвезти її на чергові процедури з хворим коліном (а Денис був у двотижневій відпустці), вона почула від невістки:
— Можна нас не смикати? Чоловік удома, він може провести час із дружиною та дитиною? І потім, бензин зараз скільки коштує, подумали? Таксі можна викликати, врешті-решт!
— Я розлютилася, – визнає Ольга Іванівна, – живуть у моїй квартирі, їздять на машині, яку я оплатила, а Жанна вартість бензину рахує? Ну і зажадала, віддавайте гроші, раз угоду нашу порушено!
— Ну, так розписки ж немає, – тягне приятелька Ольги Іванівни, – Денис твій – підкаблучник, он як вона його під себе підім’яла. Не побачиш ти грошей, ніде їм їх узяти!
— Не побачу? – гарячкує Ольга Іванівна, – Ти не забувай, квартира моя. Квартирантів пущу туди, але гроші свої поверну. Нема де взяти? А чи мої це проблеми? Невістка хотіла кредит? От і нехай беруть кредит.
— Це якось зовсім не по-родинному. Там же внучка твоя… Не пори гарячку, охолонеш. Поговори з сином!
— А зі мною по-родинному? Домовленості почала порушувати не я. Там у мене внучка, а я хто Денису? Тітка чужа? І не збираюся навіть остигати, як ти кажеш. Із сином поговорити? Про що? Про те, що він про матір забув, а дружина його знахабніла?
Що думаєте?
