Зоя настільки довіряла чоловікові, з яким прожила 25 років, що, якби хтось сказав про його зраду, не повірила б.
Сказав він сам. Що зв’язок триває п’ять років і все більш ніж серйозно. Що хоче піти. І пішов того ж вечора, а на ранок наступного дня повернувся. На її запитання «Ти за речами?» відповів: «Ні, назавжди». Щось у них там розладналося.
Що вона пережила тієї нещасливої ночі, може зрозуміти тільки той, хто побував у подібній ситуації. Не зімкнула очей, втупившись у темну стелю, і фізично відчувала, як згорають усі її жирові накопичення за попередні роки.
За короткий проміжок часу схудла на 14 кг і, що дивно, пострункішала й покращала. І весь час думала, дивлячись на чоловіка, який у всьому намагався догодити, про те, щоб піти. Шлюб висів на волосині – одного разу навіть стала збирати речі. Чоловік став на коліна…
Зоя розуміла, що так просто любовні стосунки не розладяться, що коханка, самотня жінка, легко його не відпустить. Зустрілася з нею і переконалася, що у своїх припущеннях не помилялася. Однак сама вже не була колишньою. Вона залишалася турботливою матір’ю і дружиною, але стала іншою жінкою. Яка знала собі ціну і яка вирішила … не боротися за чоловіка, а, якщо він знову збереться піти, відпустити з кінцями.
Відпустку вони з чоловіком провели на морі. У тому, що почала перемагати суперницю, переконалася, коли, повернувшись, стала збиратися вранці на роботу. Напередодні зробила модну стрижку, одягла новенький костюм, який дуже їй пасував (вчинила щось неймовірне для себе – купила в салоні три розкішні речі, витративши гроші, які збирала для сім’ї).
Чоловік визирнув із кухні, де допивав чай, і зупинився приголомшений.
— Оце так! – вирвалося в нього захоплене і тут запитав грайливо: – Це куди ж ми, такі красиві?!
Вона ухилялася від його обіймів, жартувала.
На роботі всі дивувалися, що сталося з благородною жіночкою. Вона змінювалася з кожним днем, і кожен із чоловіків-колег, які поважали її за професіоналізм, вважав своїм обов’язком зробити їй комплімент як жінці. Зрештою, у колективі зійшлися на тому, що вона напевно завела собі коханця, і дехто став її засуджувати, мовляв, гріх за такого чудового чоловіка.
Зоя тільки сміялася. Про її особисту драму ніхто не знав і ділитися ні з ким вона не збиралася. Але змін у зовнішності їй здалося мало. У свої 50 років вирішила піти в … автошколу. Щоб ще більше самоствердитися.
Директор автошколи, щоправда, поставився скептично: «Ну навіщо вам?», а коли почув, що чоловік і діти мають водійські права, став переконувати: «От нехай і возять вас». Вона наполягла на своєму і, зрештою, довела, що вік за паспортом і вік душі – поняття зовсім не рівнозначні.
Відмінниця по життю, Зоя і в автошколі вирізнялася старанністю. Одна з небагатьох склала і теоретичний іспит, і водіння з першої спроби. Коли обмивали в кафе новенькі водійські права, хлопці та запрошений директор автошколи перший тост виголосили за неї.
Під час навчання її призначили старшою у своїй підгрупі для практичного водіння. Це був чудовий час – жодної хвилини вільної, ніколи копатися в почуттях і переживаннях, щоб знову і знову перехворіти на те, що трапилося.
Зоя літала, чоловік впізнавав і не впізнавав жінку, з якою прожив разом не один десяток років. Виявляється, цікава, енергійна і он як усім потрібна – мобільний дзвонить, не перестаючи. Вона навіть засікла одного разу, як він підглядав дзвінки та повідомлення, що прийшли на її номер. Чоловік розумів, що може втратити її, і став робити спроби, щоб знову зацікавити собою.
Відгукувалася з готовністю, бо все-таки кохала (чи звикла за стільки років, уже не розрізняла навіть сама). Зраду пробачила, хоча забути не змогла, – це для неї тепер, як допінг, щоб не розслаблялася, була напоготові. Зрозуміла головне – що не треба концентрувати життя винятково на чоловікові та сім’ї, що вона в себе теж одна. І кохана!
Періодично балує себе обновками та іншими дамськими радощами, переставши шкодувати на це гроші (а, може, тому, що просто може це дозволити – діти виросли й випорхнули з батьківського гнізда). Стежить за собою, а нещодавно колега захоплено сказав:
— На місці вашого чоловіка я завжди водив би вас із собою і всім казав: «Це моя дружина!», – а, помовчавши, додав: – І взагалі, позалицявся б я за вами!..
Вона розреготалася, як у молодості. Легко й завзято.
А ви б пробачили зраду, чоловікові з яким прожили не один десяток років?
