— А це ви винні, якби ви просто їх йому купили, то не довелося б красти. Самі привчаєте хлопчика до брехні та злодійства! – заявила мені Галина.
Галина – мати старшого сина мого чоловіка. Так буває, одружений не був, але дитина від юнацьких стосунків є. Цій дитині було встановлено батьківство, сплачуються аліменти, оплачуються якісь додаткові витрати.
Чоловік завжди брав участь у вихованні Гліба, незважаючи на те, що жодного дня не прожив із його матір’ю. Ми з моїм чоловіком зустрілися через багато років після його появи на світ. Закохалися, одружилися, у нас квартира в іпотеці і двоє дітей: доньці майже 7, синові майже 4.
Проти того, щоб чоловік підтримував стосунки зі своєю дитиною, я не заперечувала: знала, на що йшла, знала, що Гліб буде присутній у нашому житті. Час від часу син чоловіка проводив у нас вихідні, міг провести тижневі канікули. Йому зараз 15 років.
Хлопчик складний. І мені з ним не завжди вдавалося порозумітися, хоча він прекрасно знає, що в нашій із чоловіком сім’ї встановлені певні порядки. Хочеш бувати в цій родині? Не питання, але тоді дотримуйся цих порядків: не вживай лихослів’я, не розкидай речі, не ображай сестру і брата, прибирай за собою посуд. Нічого надприродного, звичайні вимоги, які я висуваю і до своїх власних дітей.
Мама там… Ну загалом, мама Гліба жінка періодично самотня, періодично вона когось знаходить. Не скажу, що вона зовсім уже асоціальна, але трапляється всяке, може випити зайвого. Син мамі в ті періоди, коли у неї особисте життя кипить, просто заважає. Раніше Гліба сплавляли до бабусі по матері, тепер бабуся переїхала в сім’ю його дядька, сплавляти нікуди стало.
Ми живемо в містечку, яке розташоване від міста, де живе син чоловіка, за 20 кілометрів. У чоловіка машина, він на роботу на ній їздить у те саме сусіднє місто, я працюю недалеко від дому. На лікарняних сиджу часто: молодший син у садок ходить геть погано, постійно хапає віруси. У нього є проблеми з бронхами, лікуємося, оздоровлюємося, сподіваємося, що проблеми переростемо.
І ось, дзвонить Гліб батькові й проситься пожити в нас місяць. Чому саме такий термін? Просто хлопець уже знає, що новий роман його мами довше не триватиме. Ну гаразд, думаю, нехай приїжджає і живе, зі школою ж немає проблем: вранці батько відвезе, назад можна легко маршруткою приїхати.
Я палю. Рідко, але буває. І звісно в мене вдома водиться що подиміти, і навіть електронний пристрій є. Роблю я це приблизно 4 рази на день і строго на балконі, оскільки у квартирі не можна – синові димом дихати ні до чого. Так ось, з вселенням до нас Гліба, стала я помічати, що мої “присторої” швидко закінчуються. Що я мала подумати, коли чоловік не палить?
— Брав? – запитую пасинка.
— Ти що! Не брав, я не палю. Так і скажи, що я і тобі у квартирі заважаю, не шукай приводів, щоб батькові про мене наплести чогось поганого, – сказав пасинок ображеним тоном.
—Гліб, я приводів шукати не стану, ти мене знаєш, якщо ти станеш мені «заважати», я прямо про це скажу. І тобі, і батькові, – кажу.
Гаразд, проїхали цю тему. Але впевненість у тому, що це він, нікуди не поділася. Щоправда, пропадати вони перестали. Зате почали пропадати гроші. Не великими сумами, а по дрібниці: ось лежало у тумбочці сто гривень, а ось – немає їх. І знову чесні очі пасинка:
— Ти що? Не брав. Зроду не брав чужого, навіщо ти мене принижуєш.
Прямо соромно стало, чого це я, справді. Проводити розшук 100 гривневої банкноти з дізнанням і допитами інших домочадців? Маячня, маячня. Не стала, живемо далі.
Того дня була субота, ми з дітьми і Гліб удома, чоловік на роботу поїхав. Діти в мене люблять поспати. Раніше 10 або 11 ми у вихідні не піднімаємося. Ось і я прокинулася о 10:20. Від стороннього запаху. Спросонку зрозуміти не могла, потім дійшло: тягне моєю електронкою із запахом кавуна. Пішла на запах: джерело в туалеті.
— Гліб! – кличу голосно, – Відкрий негайно, чим ти там зайнятий?
Звук унітазу, що змивається, пауза і відмова відчинити двері. Так і є, спер мою електронку, застали на гарячому – змив її (вона маленька). Стукаю – не відчиняє. Діти прокинулися, їм у туалет треба, але Глібу всеодно. Він відплати злякався. Що робити? Ламати двері? Так вони хороші, майже нові, шкода. Дітям довелося згадати дитинство і ходити «по-маленькому» в пристосовану ємність, добре, що «по-великому» ніхто не захотів.
Зателефонувала чоловікові. У нього не повноцінний робочий день, але він мав намір довго у справах мотатися. Пояснила ситуацію: сидимо без доступу до вбиральні, питання часу, коли комусь закортить туди серйозно. Та й потім, що це за справи? У моєму туалеті замкнувся його син.
— Так що, найдорожчий чоловіче, – постарайся приїхати раніше. І розберися на місці і з сином, і з ситуацією. Я бити твого дорогоцінного Гліба не збиралася, він на півтори голови мене вищий за мене, але й такої поведінки я не потерплю.
Чоловік приїхав після 16-ї години, раніше не зміг. Туалет деблокував вчасно: донька вже просто терпіла.
— Що це ще таке? – запитав чоловік сина.
— Я нічого не брав і нічого не робив, вона наговорює, – пробував викручуватися Гліб.
Цікаво, а чим він пояснює тоді факт того, що ми півдня в туалет не могли потрапити? Зізнатися, звісно, довелося. Під загрозою покарання і позбавлення кишенькових грошей. Я поставила умову: Гліб відправляється за місцем постійного проживання. Я не хочу терпіти у своєму домі подібного. Не вважає за потрібне слухатися, бреше і викручується? До мами! Речі зібрали, Гліб поїхав. Слідом Галина зателефонувала мені.
— Ти все ж знайшла привід, як посварити батька й сина? Як між ними встати? Ночами не спала, думала, як зробити так, щоб син чоловіка в тебе в домі не з’являвся?
— Галя, – кажу, – роки минули відтоді, як ми одружені. Усі ці роки я нормально до твого сина ставилася і ні коли проти не була. Гостював він у нас, я не заперечувала. А зараз йому від дому відмовили за брехню, за те що палив, за крадіжку і за те, що він узагалі дико себе повів.
— А не треба було провокувати Гліба на брехню і крадіжки, – спокійно сказала мені мати Гліба, – якби ви йому просто купували це приладдя для диміння, йому не довелося б брехати, красти і зачинятися в туалеті.
— Тобто, – цікавлюся, – ти Глібу сама, своїми рученьками, купуєш? Чи грошей даєш?
— Купую, – каже, – йому в магазині не завжди можуть продати. А що такого?
Я слухавку поклала, чоловікові порадила самому розбиратися з матір’ю своєї дитини з приводу її сумнівних покупок неповнолітньому. У нас удома Глібу робити нічого. Принаймні, поки не виправить своєї поведінки.
