– А наш татусь — зрадник! – вигукнула Єва, вбігаючи до мами в кімнату. – Єво, як ти таке кажеш? – обурено спитала Аліна. – Це ж наш тато! Не можна про нього так! – Це ти нічого не знаєш! Сидиш тут красу наводиш чи зі своїми малолітками на пуантах скачеш! А татусь наш таке утнув

– А наш татусь — зрадник! – вигукнула Єва, вбігаючи до мами в кімнату.

– Єво, як ти таке кажеш? – обурено спитала Аліна. – Це ж наш тато! Не можна про нього так!

– Це ти нічого не знаєш! Сидиш тут красу наводиш чи зі своїми малолітками на пуантах скачеш! А татусь наш таке утнув! – Єва аж задихалася від емоцій.

– І що ж такого зробив наш татусь, що ти так кричиш? – запитала Аліна.

– Він Катьку з квартири вигнав! – далеко не спокійним тоном відповіла Єва. – Мені Катька щойно весь мозок винесла! Так, каже, справи не робляться! Треба було заздалегідь попередити!

– А я щось не зрозуміла, – Аліна задумалась. – Ти, здається, від нас з’їжджати поки не збираєшся…

– Звісно, ні! – кинула Єва. – Мені воно треба, щоб самій собі їсти готувати й прибирати?

– І чого ж татусь вигнав Катю? – Аліна прикусила губу. – Може, вона поводилася гамірно і на неї сусіди поскаржились?

– Мамо, сусіди можуть на нас з тобою поскаржитися, а не на Катю. Вона ж сіра мишка! Вона навіть веселитися толком не вміє! – Єва говорила прописні істини.

– І чому ж він її вигнав? – Аліна насупила чоло. – Він мені нічого про це не казав. Навіть не згадував.

– А про Віолетту він тобі нічого не казав? – запитала Єва і мило посміхнулась.

– Яку ще Віолетту? – вираз задумливості змінився на тривогу.

– Я ж казала, що наш татусь — зрадник! Він все від нас приховує! – видала Єва.

– З татусем ми ще розберемося, – Аліна ствердно кивнула. – Хто ця Віолетта?

– А я звідки знаю? – фиркнула Єва. – Тільки наш татусь разом із цією Віолеттою Катьку з квартири виселяли! Катька сказала, що вона вся така з себе! Але нахабна! Весь час казала: «Дитиночко, збирай речі, у нас багато справ!»

– Ясно, що нічого не ясно, – відповіла Аліна.

– А що тут неясного? – обурено промовила Єва. – Татусь наш звільнив собі квартирку, щоб з Віолеттою… Катька сказала, що вона з цих…!

Аліна не знала, що її донька і такі слова знає. Наче, ніхто її такого не вчив. А якщо взяти оточення, там люди всі пристойні. І освіту донька здобуває в пристойному місці, та й освіта високо інтелектуальна!

– Іди до себе, я телефоную татусю! – Аліна вказала доньці на двері. – І не смій підслуховувати!

– Я підозрюю, що підслуховувати не доведеться, – Єва посміхнулася. – Думаю, кричати ви будете на весь будинок!

– Іди вже, провидице! – Аліна махнула на доньку рукою, а сама взяла телефон: – Ігорю, негайно приїжджай додому! Треба терміново серйозно поговорити!

– А нічого, що я на роботі? – запитав Ігор.

– Ти там директор! – вигукнула Аліна. – Там і без тебе розберуться!

– Ну так. Звичайно, – хмикнув Ігор. – Взагалі-то, на директорі все й тримається!

– Без тебе потримається пару годин! Негайно приїжджай!

– А твоя серйозна розмова карткою не вирішиться? – запитав Ігор.

– Негайно! – прокричала Аліна в слухавку й відкинула телефон на ліжко.

Ігоря зустріла в квартирі повна тиша. А це була рідкість. Зазвичай, якщо Аліна була вдома, то вдома завжди був хтось із її нескінченних гостей. А тут…

– Що за розмова? – запитав Ігор, знайшовши дружину в спальні.

Аліна підняла на чоловіка холодний погляд і запитала:

– Що це за Віолетта, разом із якою ти виселив із нашої квартири Катю?

– Угу, – хмикнув Ігор. – Швидко. Але час настав.

– Що ти верзеш? – обурилась Аліна. – Ти при своєму розумі? Я тобі поставила конкретне питання, а ти говориш якусь маячню! Що в тебе настало?

– Кажу, час настав, – відповів Ігор. – Розлучатися будемо.

Аліна отетеріла від такої заяви. Розрахунок був на скандал, а тут відразу…

– Що? – запитала вона. – Як, розлучатися?

– Як люди розлучаються, – відповів Ігор. – Набридло мені все! І ви всі! І взагалі…

– Це через Віолетту? – закричала Аліна. – Це вона нашу сім’ю руйнує?

– Скоріше, – Ігор замислився. – Скоріше, вона дає мені можливість здобути нормальне життя! А от наше життя зруйнувала ти! І скільки я тобі не казав, ти чути мене відмовлялася. А тепер я відмовляюся від тебе!

Ігор завжди був такий далекий від мистецтва, як до місяця. Саме тому всі його друзі остовпіли, коли він вирішив одружитися з балериною.

Йому було двадцять п’ять, і він тільки-но почав ставити свій бізнес на ноги. Справ навалом, роботи по горло, а йому одружитися захотілося.

– Так одружився б із кимось із ділової сфери! – казали друзі. – Економісток з бухгалтерами, чи що, мало? Зате допомога буде!

А ті, хто й самі були в бізнесі, так і чинили. Щоб бізнес був сімейним, справа спільною, а до мети йти разом!

– Ви своїх дружин експлуатувати збираєтеся, а я любити! Ви б бачили Аліну!

– Бачили ми твою Аліну, – відмахувалися друзі. – На любителя!

– Ви не бачили її на сцені! – Ігор блаженно закотив очі.

І на сцені її бачили, і в житті. Що там, що там, друзі Ігоря нічого видатного не помітили. І з ними був згоден режисер театру. Аліна, його обраниця, завжди була десь скраю і в глибині.

Там примою навіть не пахло. Та й про першу лінію залишалося тільки мріяти.

– Хто його знає, що він у ній знайшов, – підсумував приятель Ігоря Данило. – Але, якщо він хоче і може бути з нею щасливим, то нам залишається тільки порадіти за нього!

Як приходить захоплення, так і розчарування наздоганяє: раптово, жорстко і по всіх фронтах.

Півтора року після весілля минуло, коли Ігорю стало некомфортно.

Сімейне життя було схоже на якусь безперервну виставу. Ігор працював з восьмої ранку і до сьомої вечора. Такого графіка вимагав бізнес.

Аліна, працюючи в театрі, на репетицію йшла о десятій і, якщо не було виступу в той день, о п’ятій вже могла бути вдома.

– Я балерина! – казала вона. – Ти знав, кого брав за дружину! Якщо тобі потрібна була куховарка чи прибиральниця, тоді їх би й брав!

До роботи Ігор, звісно, нічого не встигав робити, а після роботи у нього щось зробити не було змоги.

А як можна щось прибрати й приготувати, коли вдома повно гостей? Аліна скликала всю трупу до себе, щоб, так би мовити, відпочити і скуштувати радощів.

А якщо був виступ, то гості з’являлися ближче до півночі.

Ігорю нічого не залишалося, крім як домовлятися з сусідкою за невеликі гроші, щоб та у них прибирала і щось готувала.

Півтора року такого життя кого завгодно доведе до ручки. Але Ігор вирішив піти на хитрість.

– Якщо вона подарує йому дитину, то їй буде не до її нескінченних гостей! – поділився він планом з Данилом.

– Друже, а не простіше проблему на ім’я Аліна закрити відразу і назавжди?

– Ні, що ти! – обурився Ігор. – Взагалі я її люблю!

Право на дитину Ігорю довелося відвойовувати. Аліна довго не погоджувалась. І за фігуру турбувалася, і за те, що працювати не буде, і що з дитиною мороки багато. Але в підсумку здалася, але попередила:

– Одна дитина буде, а про другого навіть не заїкайся!

В Аліни й до свого цікавого стану запити були нескромні. А як вона понесла під серцем дитину, список потреб ріс щодня.

Ігор був до цього готовий. У сенсі, він готовий був працювати цілодобово, аби дати дружині й майбутній дитині все, що може їм знадобитися. І, звісно, по вищому розряду.

Донечка, що зʼявилася на світ, стала щастям у сім’ї. Ігор під собою ніг не відчував від радості. Ну, і від втоми теж.

Аліна зажадала няню, дієтолога, тренера і медичну сестру.

– Мені потрібно повертатися у форму! – повідомила вона, коли Єві виповнилося два місяці. – Сцена не чекатиме на мене вічно!

Ігор і це оплачував. Хоча, він трішки доплачував тренеру і медичній сестрі, щоб ті не дуже старалися повернути Аліну у форму для балету. Для комфортного життя – так, але не для танців.

Хитрість? Обман? Турбота?

Напевно, все разом. Ігорю хотілося нормального сімейного життя, а не всього того, що було до появи донечки на світ. Як мінімум, він хотів, щоб дружина була з ним, а не з усім своїм богемним товариством.

На сцену Аліна не повернулася. Показання медичної комісії та думка режисера поставили хрест на професійній кар’єрі балерини.

Ігор тріумфував. Але його радість була недовгою. Богема з його дому нікуди не поділася, та й танці з життя Аліни випаровуватися не збиралися.

– Я буду вчити! – заявила вона. – Зроби так, щоб у мене була моя студія танців! А Єві найми ще одну няню!

Полетіли роки, не зупиниш.

Гостей у домі стало менше, але позбутися їх було нереально. І Ігор мирився з цим, як із неминучим лихом. Хоча, досить часто вдавалося спровадити всіх, включно з Аліною, до неї в студію.

Сама студія прибутку не приносила. Тобто, Ігор постійно вливав у неї гроші, щоб «бізнес» Аліни не прогорів.

Донька росла, але, на превеликий жаль Ігоря, копією мами. Хоча і він приклав руку і гаманець до балування доньки.

А свій бізнес Ігор розвивав і розширював, наскільки це було можливо в рамках закону. І саме завдяки цьому ставленню до ведення справ, він мав непогану репутацію в місті.

І тільки завдяки цьому був бажаним гостем серед правлячої верхівки. Його запрошували на дні народження, новосілля, ювілеї, розширення і відкриття філій.

Звісно, Аліна була завжди з ним. Навіть тоді, коли він брати її не хотів. А вона впивалася товариством категорично багатих людей.

І не раз Ігор чув, коли вона гостей збирала в них у квартирі й хвалилася, що спілкувалася з тим-то, танцювала з тим-то, розмовляла з тим-то!

І гості її від заздрощів червоніли, серед яких людей крутиться Аліна.

А потім трапилася криза.

По простих і дуже простих вона не вдарила, а ось по тих, хто був з грошима, пройшлася кованим чоботом. Ігор старався з усіх своїх сил, але в сорок років він загримів у лікарню з інфарктом.

Йому потрібне було дороге лікування. Але на початковий етап лікування у нього були деякі заощадження. Тільки… Аліна все спустила на святкування ювілею своєї студії.

Ігорю довелося продати бізнес своєму приятелеві Данилу, щоб отримати шанс на життя. Данило був великодушний. Він не тільки викупив у Ігоря бізнес, а й залишив йому посаду директора з хорошим окладом.

Ігор вижив і навіть продовжував заробляти добрі гроші. Тільки Аліна відмовлялася розуміти, що її чоловік з розряду власників перейшов у розряд високооплачуваних найманих працівників.

Вимагала так само. Але на її забаганки грошей, в принципі, вистачало. А тут ще й донька підросла. І теж почала вимагати!

Абияк Ігор справлявся, але все частіше подумував, що треба продавати квартиру, яка йому від троюрідної тітки в спадок дісталася. Поки вона стояла порожня, а Аліна відразу її визначила, що Єві дістанеться.

Інфаркт – це не скалка під ніготь, це набагато складніше. А Ігорю не дали обставини нормально відновитися. Так ще Аліна з Євою продовжували вимагати!

Останнє, що підштовхнуло Ігоря до крутих змін, стало бажання Єви вчитися на мистецтвознавицю. І, звісно, платно. Так і Аліна це підтримала.

Ігор усвідомив, що йому доведеться утримувати дружину й дочку, поки сам у могилу не ляже. І завдяки їхнім старанням це буде скоро. А жити хотілося!

Так у його житті з’явилася Віолетта, так подружка Єви, яку пустили пожити в майбутню її квартиру, було вирішено виселити. І багато ще рішень було ухвалено, тільки з діями варто було почекати, закони Ігор знав!

І час настав!

Аліна дивилася на чоловіка широко розплющеними очима і не могла повірити своїм вухам. Він від неї відмовляється, так ще й вона сама винна! Та як він посмів?

– Як ти смієш мені таке казати?

– Смію, – спокійно відповів Ігор. – Я тобі постійно казав, щоб ти займалася домом і сім’єю! А тобі були важливі твої друзі та компанії таких самих, як ти сама, невдах!

Я тобі казав, займися дочкою, а тобі байдуже було на все, крім походів з нею до магазину, щоб витрачати мої гроші.

А коли вона вчитися пішла на мистецтвознавицю? Це безперспективна професія! А тобі ж головне мистецтво! Ось і грайте у ваше мистецтво, скільки хочете! Але без мене!

– Значить, ти йдеш до своєї Віолетти? – з ненавистю в голосі запитала Аліна.

– Віолетта – рієлтор! – розсміявся Ігор. – Вона втілювала в життя мою мрію! Але з мрією я зачекаю, поки ми не розлучимося!

До кімнати вбігла Єва:

– Ти тому Катьку вигнав?

– Так, – кивнув Ігор. – Ту квартиру я продам, а за ці гроші куплю будиночок біля моря.

– Ти не маєш права, це спільно… – Аліна договорити не змогла, бо Ігор почав сміятися.

– Аліно, ти й у танцях була не дуже, а в законах взагалі нічого не тямиш! Квартира була отримана в спадок. Вона тільки моя!

А наша квартира була куплена в шлюбі. І буде так, що я з тобою розлучаюся і цю квартиру ми ділимо.

Одна частка мені, дві частки вам з Євою. І тільки потім я продаю квартиру тітки й купую будинок.

А за вартість своєї частки в нашій квартирі я буду прекрасно жити біля моря у власному будинку!

– Ап… ап… – Аліна судомно хапала повітря.

– А ви можете й далі займатися мистецтвом, танцями, вечірками і розвагами! Але вже без моїх грошей! Єві вісімнадцять, мені навіть аліменти їй платити не потрібно!

Єва вчитися більше не могла, бо не було чим платити. Студія танців Аліни розвіялася, як мильна бульбашка. Вона ніколи не була прибутковою.

Друзі Аліни, коли дізналися, від неї втекли, кинувши наодинці з донькою та їхніми проблемами.

А Ігор, завершивши справи в місті, поїхав у свій будиночок на березі моря, де прожив залишок свого життя в спокої та радості, як того й хотів.

Ні Аліна, ні Єва його так і не пробачили. Усе фразою Сент-Екзюпері козиряли, але не могли усвідомити, що вони люди дорослі. Уже! І самі повинні вміти дбати про себе!

Дочекатися моменту.

***

Ця історія, кажуть, трапилася насправді. І вона нагадує, що рано чи пізно за все доводиться платити, іноді навіть найдорожчою ціною. Бо чоловіки не просто так зненацька тікають, а від безвиході, що накопичувалася роками. Завжди є сигнал, тільки не кожен його хоче помічати.

Чи траплялося у вашому житті таке, що ви занадто пізно усвідомлювали, що треба було раніше брати кермо долі в свої руки?