— А шоколадку тобі можна подарувати? Так просто? — Так просто можна. Я віднесу сестрі. Їй п’ять років вона любить. Дякую, тітко

Стоїть хлопчик років дев’яти на узбіччі біля траси. Продає гриби. Під’їжджаємо. Купую лисички. Цікавлюся:

— А що ти один торгуєш? Собі, мабуть, на телефон заробляєш?

— Ні, вже є. Я — на скейборд гроші заробляю. Ми з мамкою удвох гриби збираємо. Тільки вона для того, щоб їх засолити — грузді та рижі. Вони краще взимку йдуть у солоному вигляді. Вона ось зараз удома — варить їх та солить. А я продаю лисички, а навіщо вони ще потрібні? Ні посолити, ні посмажити. Несмачний гриб. А міські люблять.

— А батько не цікавиться грибами?

— Не до цього йому. Він на будівництві працює. Та ще до будинку веранду прилаштовує. Він із нами тільки за журавлиною їздить.

— І як торгівля йде? Купують?

— Звісно. Он сьогодні товару на одну тисячю продали. Це мало — міські за вихідні весь ліс вигрібають. Добре, що ми маємо наші місця.

— А якщо раніше прокинутися — багато можна набрати. Я от мамці вже півтори тисячі учора віддав, і собі залишив. Гарний скейборд куплю.

— А шоколадку тобі можна подарувати? Так просто?

— Так просто можна. Я віднесу сестрі. Їй п’ять років вона любить. Дякую, тітко.

Мій чоловік хитає головою, мовляв, і що тут гарного? Дитину позбавили дитинства. По лісах тягають, гриби змушують збирати та продавати.

А я згадую дванадцятирічного онука сусідів, який уткнеться в айфон і не помічає, що бабуся тягає лійки з водою — поливає теплицю.

А потім істерики дідові влаштовує — велосипед не той купили, треба було якийсь гірський на широких шинах. І в кого дитинство — то вкрали?