— А сьогодні не іменини, а гендер-паті! — Партія? Яка партія? — Та не партія, а ПА-ТІ, свято, значить, — підключився усміхнений Кирило. — Сьогодні ми дізналися, що в нас син буде

«У житті завжди має бути місце святу!» — вважала Аріна і всіма силами намагалася дотримуватися цього правила. Світські, релігійні, родинні — дай лише привід, а вже нагода повеселитися знайдеться.

День святого Валентина, День матері, 8 Березня, День святого Патрика, Великдень, День народження — головне, що це свято.

Її хлопець, Кирило, цієї пристрасті не надто розділяв. Ні, він любив гучні вечірки, із задоволенням нприкрашав ялинку й завжди святкував день народження, проте вважав, що всього має бути в міру, і свят теж.

Він був готовий підтримувати традицію відзначати день знайомства з Аріною, але вважав зайвим додавати до цього День Першого Побачення, День Першого Поцілунку та День Початку Спільного життя.

Щоправда, Аріна так смішно засмучувалася, так мило надувала губки й так проникливо дивилася на нього повними сліз очима, що Кирило здавався.

Ну що, зрештою, вона ж не дорогих подарунків вимагає, а свята.

Цілком можна посидіти вдвох у кав’ярні чи влаштувати вдома романтичну вечерю. Тим паче, що більше жодних особливих забаганок за дівчиною не помічалося.

Вони жили разом вже майже два роки і розуміли, що їм добре разом, вони хочуть бути поруч усе життя, а отже, треба офіційно оформити стосунки.

На пропозицію Кирила Аріна відповіла захопленим «ТАК!!!» і одразу ж насупилася:

— Так. Заручини — справа серйозна. Це тобі не перше побачення. Давай влаштуємо вечірку в стилі «Великий Ґетсбі». Як гадаєш?

— Я думав, що, може, ми просто повечеряємо удвох?.. — несміливо запропонував Кирило.

Але Аріна презирливо фиркнула: — От ще! А наші рідні? Наші друзі?.. Ні-ні!.. Робимо «Ґетсбі», а потім ще зробимо фотосесію лав-сторі в цьому ж стилі. Це буде бомбезно!

Кирило зітхнув і кивнув.

Вечірка, присвячена заручинам, вдалася на славу. Усі гості були в захваті й питали, коли ж весілля?

— Скоро! — таємниче посміхалася Аріна. — Ми скоро вам усе розкажемо.

І слова свого дотримала. Буквально за місяць гості отримали запрошення на весілля в морському стилі — дрес-код наказував прийти в синьому чи блакитному.

Вітався перламутр і перли в прикрасах, дітей родичів пропонувалося вбрати в матроські костюмчики. Саме ж торжество планувалося провести на теплоході.

— Слухай, може, це зайве? — сумнівався Кирило. — Ми ж не якісь там зірки! Може, відзначимо скромніше, а потім краще у відпустку поїдемо, в Карпати наприклад? Давно ж хотіли.

— Ти що, хочеш позбавити мене свята? — насупила вона брови, і Кирило знизав плечима: весілля вони осилять, навіть кредит візьмуть зовсім невеликий, але відпочивати поїдуть у село до бабусі Кирила.

Аріна легковажно махнула рукою — зате чудово розважимося на святі.

Весілля вийшло дуже гарним — навіть фотографиня попросила взяти кілька кадрів для свого портфоліо в обмін на хорошу знижку.

— От бачиш! — тріумфувала Аріна. — Я мала рацію! У нас чудове весілля! Я ж казала!

Кирило втомлено посміхнувся: навіть зі знижкою фотографа свято влетіло в копієчку.

З іншого боку, Аріна така щаслива, та й таке торжество не щодня буває.

У селі молодята швидко занудьгували: інтернет слабкий, доставки їжі немає, до найближчого нормального магазину пів години машиною.

Робити було рішуче нічого, тому за тиждень Кирило та Аріна повернулися до міста — тут хоч серіали подивитися можна без проблем. А за місяць Аріна дізналася, що чекає на дитину.

Звісно, питань про те, чи треба її залишати, не виникло. Звісно, треба. Кирило дуже хотів стати татом доньки, Аріна ж мріяла про сина.

Але не це викликало суперечки між подружжям. Аріна одразу попередила, що планує організувати гендер-паті (вечірку з оголошенням статі дитини), щойно стать майбутньої дитини стане відома.

Цього разу Кирило заперечував. Він говорив, що такі речі краще не виносити на загальне обговорення. Навіщо? До чого?

Ось зʼявиться на світ дитина — всі одразу дізнаються її стать. Тоді можна буде відзначити.

— Ти з глузду з’їхав? Які свята, коли дитина вже буде? — не відступала Аріна. — Можливо, ми зможемо тепер влаштувати вечірку дуже не скоро! А тут такий чудовий привід!

— Арінко, ну подумай сама. Тобі про дитину треба думати, побільше відпочивати, гуляти, а не бігати, тусовки організовувати…

— А я й не буду, — засміялася вона. — Ти знаєш, скільки зараз організаторів таких заходів?

— Ну так. Будь-яка забаганка за ваші гроші?

— На кшталт того.

— А ти пам’ятаєш, що в нас ще за весілля кредит не до кінця виплачений, а дитина — це дуже немаленькі витрати.

— Ти хочеш сказати, що через це скромне свято нам не вистачить грошей на дитину? — у голосі Аріни вже звучали сльози, і Кирило здригнувся.

— Ні, але…

— Але ти просто хочеш заощадити, так?

— Та ні ж! Я просто не бачу в цьому сенсу!

— А я бачу! І мені зараз потрібні позитивні емоції!

Вона розплакалася, і Кирило махнув рукою — роби, що хочеш.

…Цього разу вирішили відзначити без особливого розмаху, проте сума все одно вийшла значна.

Ресторан, оформлення зали квітами та кульками і, найголовніше, — торт, розрізавши який, майбутні батьки дізнаються стать дитини за кольором крему.

Пікантність ситуації була в тому, що таємниця ця була лише для Аріни та Кирила: решту гостей оповістила мама Кирила, яка й відкрила першою заповітний конверт із результатами УЗД.

За задумом Аріни, після оголошення статі майбутньої дитини, гості мали закричати «ура», заплескати в долоні, а потім подарувати молодим одяг, іграшки та аксесуари потрібного кольору: блакитного для хлопчика, рожевого для дівчинки.

«От і на купівлі багатьох речей заощадимо!» — підморгувала Кирилові щаслива Аріна, передчуваючи веселощі.

Усе вийшло, як було задумано.

Щойно гостям показали шматок торта з блакитним кремом, родичі почали обіймати Аріну та Кирила, щиро вітаючи з майбутнім спадкоємцем.

Кирило, хоч і був трохи розчарований, вигляду не подав, думаючи про те, що головне — це здоров’я, а дівчинка нехай молодшою сестричкою буде. Може, так навіть і краще.

Гості справді надарували багато красивих і дорогих речей блакитного та синього кольору.

Комбінезони, пляшечки, брязкальця, дитяча постільна білизна — чого тут тільки не було! Хтось навіть дитячу ванночку притягнув зі спеціальною підставкою, щоб дитині було зручно лежати.

— Оце придане в нашого Миколки! — раділа Аріна.

— О, ти одразу й ім’я вигадала? — здивувався Кирило.

— Чому одразу? Давно вигадала. Я ж сказала, що хлопчика хочу.

— Арішко! — майбутню маму потягла за рукав бабуся. Її запросили в останній момент і були впевнені, що вона не зможе прийти — їй було далеко за вісімдесят, вона погано чула й міркувала, на жаль, не так швидко, як у молодості.

– А чого всі так розшумілися? Штанів якихось синіх надарували… Що за свято? Я так і не зрозуміла. Їжа, звичайно, смачна, дякую тобі, але в кого день народження? Кого хоч привітати? У тебе ж улітку…

— Усе правильно, бабусю! — Аріна майже кричала. — А сьогодні не іменини, а гендер-паті!

— Партія? Яка партія?

— Та не партія, а ПА-ТІ, свято, значить, — підключився усміхнений Кирило. — Сьогодні ми дізналися, що в нас син буде!

— Син? — здивувалася бабуся. — Ти що, султан, чи що? Друга жінка є?

— Ви про що?

— А від кого син? В Арішки дівка буде — он, на живіт подивися. Та й першими в нас у роду завжди дівки були.

Кирило з полегшенням розсміявся: — Ні, ми до лікаря ходили, це лікар сказав.

— Ну, якщо лікар… — розвела руками бабуся і лукаво подивилася на Аріну: — Лізою назви. Гарне ім’я!.. — вона зітхнула, похитала головою:

— Партія в них… Я вам без жодних партій скажу, що дівка буде, і грошей витрачати не треба було…

Аріна розреготалася й подала бабусі тарілочку з тортом.

Минуло чотири місяці, і пізно ввечері Аріна надіслала чоловікові повідомлення з одним словом: «Ліза».

***

Ось така от історія про те, як іноді бажання свята може завести в борги, а найточніші прогнози, як виявилося, дає не ультразвук, а мудрість старшого покоління.

Не дарма кажуть, що гроші люблять тишу, а справжнє щастя, воно не галасливе.

Чи погоджуєтеся ви з тим, що найкращі родинні моменти — це ті, що відбуваються тихо і без зайвого розмаху?