А тут… мотлох 10-річної давності, що лежав у підвалі в однієї й у неопалюваному сараї на дачі в іншої. Ну що це? — обурена Алла. — У нас буде дитина, нам же економити треба, — пояснив Андрій появу в будинку куп старого мотлоху. — Нічого, попрати пару разів, провітрити гарненько на балконі, і піде

— Чоловіком він тепер точно не стане, та й щодо дитини… загалом, я прийняла непросте рішення, — зізнається Алла подрузі. — Ні, ти скажи, а чого було тягнути?

— Усе, звісно, зрозуміло. Але… шкода. Скільки ви були разом загалом? Шість років? Довгий термін.

— Довгий. І уявляєш мій стан, коли людина ось так раптово відкривається? А здавалося ж, пуд солі з’їли, усе вже перевірено і політ нормальний. І жадібним він ніколи не був, — продовжує Алла. — Але краще так зараз, аніж потім, коли я в декреті, без заробітку, а все залежить від нього.

— Пішов, речі зібрав?

— Речі зібрав, щоправда, на перший час тільки, хоча психував знатно, звісно. Обзивав мене всякими словами. Але він вважає, що в нас пауза у стосунках, а я впевнена, що це все.

Просто не уявляю, як із ним після всього жити. І син… ставлення до мого сина він показав. Справжнє, а не вигадане, яке транслював. Навіщо тільки? Щоб я думала, який він чудовий? Щоб усі навколо так думали?

Шість років безтурботності

Аллі 36 років, у неї є дев’ятирічний син, він зʼявився на світ у попередньому шлюбі. Є двокімнатна квартира, успадкована від матері.

Вийшло так, що жила з молодим чоловіком, дізналася, що чекає дитину, ухвалили рішення розписатися, заяву в РАЦС подали, а тут — у мами інсульт.

Мама була вже літньою людиною, вона дала Аллі життя в 46 років, для себе, заміж не виходила, не склалося. Природно, коли з мамою таке сталося, Алла стала займатися здоров’ям близької людини.

Мама була в лікарні, але потім її додому виписали.

Вони з нареченим квартиру винаймали, Алла запропонувала перебратися поки до її мами, на ноги ж треба було ставити рідну людину.

Наречений речі перевіз і навіть близько місяця цілком собі жив із майбутньою тещею, а потім оголосив, що сімейне життя з Аллою він собі не так уявляв, що теща, практично лежача, його ні в якому вигляді не влаштовує.

Загалом — до побачення. Біда в тому, що з дитиною Аллі вже було пізно щось вирішувати.

Маму вона виходила, але, коли синові було два роки, стався ще один інсульт, що став останнім. Сина — у ясла, сама — на роботу.

Із Андрієм жінка познайомилася приблизно за рік. Чоловік з Житомирської області, у столиці винаймав якийсь куток, бо добиратися майже 3 години в один кінець.

Спочатку були побачення, потім Андрій став залишатися в Алли на вихідні, з дитиною ладнав, навіть дуже непогано. А потім і зовсім перебрався до квартири Алли з речами, стали практично сім’єю.

У Андрія є мама, бабуся, старша сестра. Сестра заміжня, у неї теж син, йому зараз 19 років.

Начебто нормально все було, з родичами Андрія Алла теж по­ладнала. Принаймні, у гості кликали, в очі усміхалися, до сина її теж ставилися тепло.

— Ніколи не помічала за ним жадібності якоїсь, — каже Алла. — Не рахував шматки їжі, не давав зрозуміти, що мій син його якось об’їсть.

— «Об’їсть», теж мені, вигадала, — хмикає подруга. — Ти заробляєш, отримуєш допомогу, у тебе квартира двокімнатна. Шість років майже Андрій забув, як по сараях різних мотався?

Алла все це прекрасно розуміє. І так, Андрій від їхніх стосунків не програвав. Вона заробляє трохи більше навіть. Щоправда, чоловік не так давно роботу змінив, дуже сподівався, що зробить кар’єру, що буде заможнішим фінансово.

У Алли з Андрієм навіть плани вже були: накопичити первинний внесок, купити трикімнатну, здати її спадкову житлоплощу, мати спільну дитину.

Так вийшло, що поки збирали гроші, тема зі спільною дитиною виникла першою. Десь у контрацепції трапився прокол.

Андрій новину сприйняв із натхненням. Тут же запропонував заяву на реєстрацію шлюбу подати в електронному вигляді.

Термін тоді був зовсім невеликий, Алла навіть просила чоловіка нічого поки рідним не повідомляти. Але він повідомив, майбутні свекруха й зовиця привітали їх із намічуваними подіями.

— Ой, як же ви будете, — хвилювалася мати Андрія. — Це ж тепер йому одному працювати й утримувати чотирьох? А квартира? Ой, та звісно, впораєтеся, усі якось справляються, хоча… заважко буде, дуже навіть.

Алла не надала тоді значення «квоктанню» матері майбутнього чоловіка. У них і гроші були відкладені (на квартиру ж збирали), і декретні виплати вона отримала б, і на онлайн можна щось робити.

Не одразу після появи немовляти, але все ж. І справді, усі ж якось справляються, та ще й у набагато більш скрутному становищі, коли житла немає.

Подумаєш, на кілька років відкладається їхня мрія про квартиру побільше, хіба це проблема? Малюк перші кілька років спокійно може жити й у спальні батьків, а в сина Алли кімната є.

— Я одразу й не зрозуміла, що сталося. Просто зайшла у квартиру, а там такий запах затхлий, неприємний, пліснявою, підвалом якимось смердить, — згадує Алла. — А в мене ж через цікавий стан нюх був дуже загострений.

Озирнувшись, жінка помітила сумки й коробки, що стояли в передпокої, на кухні та в їхній кімнаті. Відкрила й зрозуміла: запах звідти. У коробках і сумках речі.

Ні, не для малюка, усі речі на хлопчика, приблизно на вік її сина й старше. Якісь старі спортивні штани, кросівки, куртки тощо.

— І все в такому стані, жах. Ношене — це ще гаразд. Заношене практично до стану ганчірок. Кросівки й черевики стоптані, загалом, жах. І запах…

Виявилося, ініціативу проявив Андрій. Навіть із другом домовився, щоб перевезти всю цю розкіш від своєї матері та сестри машиною.

Речі, як з’ясувалося, належали раніше синові сестри Андрія. Щось купувалося новим, щось було віддано подругами або взято від родичів.

Алла нічого не має проти дитячих речей уживаних. Був час, особливо коли син був молодшим, вона із задоволенням приймала те, що віддавали.

Але віддавали їй одяг для дитини в ідеальному стані. Її подруга по школі та двоюрідна сестра ті ще акуратистки, їм соромно було нести річ, якщо на ній була зачіпка або пляма.

Останні роки ніхто вже нічого й не віддавав, вистачало грошей на нове, та й підростаючі хлопчаки носять усе буквально до дірок.

— І різниця між дітьми, від яких я речі синові брала, — рік і три. І віддавали мені одразу після того, як річ виходила в них із ужитку. А тут… мотлох 10-річної давності, що лежав у підвалі в однієї й у неопалюваному сараї на дачі в іншої. Ну що це? — обурена Алла.

— У нас буде дитина, нам же економити треба, — пояснив Андрій появу в будинку куп старого мотлоху.

— Нічого, попрати пару разів, провітрити гарненько на балконі, і піде. Ти покопирсайся, там багато ще хорошого. Зрозумій, у декреті не до шику буде.

А твій син використає ці речі, та хоч гуляти. Модно чи не модно, хлопчаки взагалі на це уваги не звертають. А нам гроші не витрачати.

Алла сперечалася, просила відвезти коробки або речі на смітник, прекрасно знаючи, що багато речей не випереш при високій температурі, а при більш легкому пранні затхлий запах не вивітриться.

Говорила й про те, що її принижує така постановка питання: будемо економити на її сині. Так виходить?

— А чому ж ти не привіз увесь мотлох, який залишився в твоєї сестри? Напевно, якщо вже збирали стільки років, то там і на новонародженого все є? — Алла ставила запитання, щоб показати чоловікові всю безглуздість такої «економії» і свою образу.

— Ні, ну ти сказала! — Андрій був явно обурений. — Моя дитина в обносках ходити не буде! Вже на нього-то я зароблю!

Ось така історія.

Природно, Алла тут же переглянула свої плани: жодної спільної дитини, заміжжя, спільних квартир та іншого. І жодних стосунків. Андрія поставила перед фактом: дитини не буде, а він повинен піти.

І ще довгий час тягала із сином коробки й сумки до найближчого смітника з балкона, куди їх відправила, поки не було сил займатися ще й цим.

Свого запаху за півтора тижня старий мотлох не втратив. А Андрій сподівається, що в Алли це тимчасове помутніння, налагодиться все в них. Ага.