— Але в нас маленьке весілля, тому що велике не потягнемо за грошима, — нагадувала свекрусі Олена. — Просто буде трохи дивнувато здаватися, якщо з мого боку будуть тільки батьки й рідна сестра з сім’єю, а з вашого — сорок людей

— Ми хочемо влаштувати невелике весілля з малою кількістю гостей і мінімальними витратами, — розповідала Олена майбутнім свекрам.

— Так, крім найближчих родичів буде парочка наших друзів, — підтримував наречену Влад.

— Стоп, — одразу бурхливо відреагувала Лариса Петрівна. — У нас єдиний син одружується, і ми не можемо запросити всіх родичів на свято?

— Ну, яких родичів? — зітхав Влад. — У вас із батьком немає рідних братів або сестер, тільки двоюрідні, що вже майже не вважається.

— Це у вас, молодих, може і не вважається, а у нас усе вважається, — підтримував дружину Олексій.

— Ага, настільки сильно, що я більшу частину з цих родичів ніколи в очі не бачив, — наводив свої доводи Влад. — А для Олени вони, в принципі, чужі люди, яких від сили один раз за все життя побачить і то навряд чи.

— Не годиться так, — не здавалася Лариса. — Нас родичі на весілля своїх дітей запрошували, отже, і нам потрібно так само вчинити, і при цьому не осоромитися.

— Вас запрошували, а мене ні, так що якщо самі вирішите повторно весілля гуляти, кого хочете, того й кличте, — намагався віджартуватися Влад.

Тільки батьки жарт не оцінили, засмутилися сильно й на молодь образилися. Відразу стали щоразу під час розмови про весілля трагічно зітхати й своє невдоволення демонструвати.

— А скільки у вас цих родичів? — поцікавилася в нареченого Олена. — Якщо там кілька людей, то нехай твої батьки запрошують, так нам спокійніше буде.

— Не буди лиха, — попереджав Влад. — Я своїх знаю, волю дай — до наших двадцяти гостей зараз своїх сорок додадуть.

Олена обранцю не повірила і вважала його висловлювання жартом. Під час чергової розмови з майбутньою свекрухою сама вирішила уточнити можливу кількість додаткових гостей.

— Не більше двадцяти чи тридцяти осіб, — тут же почала тараторити Лариса. — Сама поміркуй, там усі потрібні люди: хрещені Влада з родинами, його дядьки й тітки з обох боків, не рідні, так, але усі гості дуже хороші.

— Але в нас маленьке весілля, тому що велике не потягнемо за грошима, — нагадувала Олена. — Просто буде трохи дивнувато здаватися, якщо з мого боку будуть тільки батьки й рідна сестра з сім’єю, а з вашого — сорок людей.

— Так і ти запроси своїх родичів, — не бачила проблеми Лариса. — Напевно, у батьків багато рідні, їм теж приємно буде.

— Може і буде приємно, тільки це наше весілля, наші гроші й плани, — міркувала дівчина. — Ось чесно, я не хочу в цей день бачити якусь тітоньку, у якої одного разу, двадцять років тому, сиділа на колінах і слухати її зворушливі тости.

— Але це ж наше життя й оточення, — не розуміла такого поверхового ставлення Лариса.

— Наше оточення — це найближчі люди й друзі, з якими постійно на зв’язку й спілкування підтримуємо, — намагалася достукатися Олена. — По суті, після торжества більша частина родичів роз’їдеться по своїх домівках, і більше ніколи не зустрінемося, і навіть не впізнаємо одне одного при випадковій зустрічі.

— Так потрібно підтримувати спілкування! — напирала жінка.

— З ким зі своєї дальньої рідні ви постійно спілкуєтеся? — не здавалася Олена.

— Ну, з двоюрідною сестрою ми одне одного з Днем народження щоразу вітаємо, в Олексія друг з технікуму хороший, ми щороку телефонуємо одне одному й спілкуємося, — міркувала Лариса.

Після цього доводу в Олени закінчилося терпіння, оскільки розуміла, що всі її висловлювання залишаються не почутими.

— А я тобі відразу казав, що так і буде, — нагадував Влад. — Своїх хрещених я бачив двічі в житті, тож їхню відсутність на весіллі переживу спокійно. Незліченні дядьки й тітки просто якісь люди з фотоальбому батьків, де вони молоді, і більшість із них я жодного разу не зустрічав у житті.

— Після історії з старим другом твого батька я все зрозуміла, — важко зітхала Олена. — Ось тільки батьки твої образяться на нас і будуть при кожній можливості згадувати цей випадок.

— Краще нехай вони ображаються, ніж ми потім будемо думати, що робити й як вгамувати купу родичів, готових зіпсувати нам свято, — міркував Влад. — Та й грошей у нас не так багато, щоб витрачати їх на вітер, тому ми свої плани не змінюємо.

Олена особливо в родинні зв’язки нареченого не втручалася і віддала йому право самостійно ухвалювати рішення щодо їхньої участі. Батьки напирали, Влад принципово не піддавався і після відмови запросити хоча б племінника по батьківській лінії, вони серйозно посварилися.

На весілля до сина Олексій із Ларисою, звичайно, прийшли, але все їм не подобалося: виїзна церемонія здавалася пафосом, страви були, на їх розсуд – несмачними, бенкетний зал некрасивим, а ведучий нудним. Тому трохи посиділи й під слушним приводом додому стали збиратися.

— Невже вам не подобається свято дітей, що не хочете залишитися до фіналу вечора? — не розуміли їхні свати. — Подивіться, як Влад і Олена все добре організували й продумали.

— Може і добре, тільки не так робляться весілля, — не могла змовчати Лариса. — У нас заведено всіх родичів збирати і гуляти до нестями, а тут прямо світські посиденьки у вузькому колі й усе.

— Ну, в наш час узагалі було заведено весілля гуляти по три дні, запрошувати округу, накривати намети й частувати більшу частину селища, — сміявся сват. — Зараз час інший, молодь цінує свій час і гроші, тому й не намагаються нікого дивувати.

— Краще б молодь цінувала родинні зв’язки, — підтримував дружину Олексій. — У разі чого, ми всі звертаємося до найближчого оточення по допомогу.

— Це так, — кивали свати. — Але так працює, якщо дійсно це оточення близьке.

Не зрозуміли таких міркувань Олексій із Ларисою й на сватів образилися, вважаючи їх винними в такому ставленні нареченої до ситуації. Щоправда весілля вже минуло, і нічого змінити було неможливо, але образа від цього меншою не стала.

Родичі, які дізналися про весілля Влада, телефонувати стали, дорікали й натякали, що негарно так чинити, і взагалі, вони запрошення чекали, але так його і не отримали.

— І що їм коштувало просто нас послухати? — обурювалася Лариса. — Тепер через зайву гордість і самовпевненість родичі вважатимуть нас пихатими людьми й узагалі спілкуватися перестануть.

— Усе вже, що тепер махати кулаками після бійки, — журився Олексій. — Та й давай будемо чесними, ми ж і справді зустрічалися тільки на весіллях молоді й прощанні зі старими.

— Ти вже навіть міркуєш, як син із невісткою, браво, — ображалася Лариса.

Влад з Оленою про ситуацію забули і проблемою її не вважали, якби не постійні нагадування батьків.

— Мамо, ну годі нагадувати і проблеми влаштовувати на рівному місці, — просив Влад.

— Ну, зрозуміло, вчора вам не були потрібні тітоньки й дядечки, завтра і від батьків можете відмовитися, — тиснула Лариса.

— З якого дива нам від вас відмовлятися? — не розумів логіки Влад. — Ми цінуємо й любимо вас.

— Воно й видно, тому до нашої думки ставитеся абсолютно байдуже й безвідповідально, — бурчала Лариса.

Влад нервував і не розумів принциповість батьків, Олена намагалася чоловіка заспокоїти й не вважала проблему гідною переживань. Вони самі з цього приводу абсолютно не хвилювалися і намагалися не згадувати, тільки рідня постійно нагадувала.

Після чергової сцени Влад вийшов із себе, і сказав матері, що не стане більше в гості приходити, раз вона цю тему в спокої не залишає.

— Це те, про що я і говорила, — висловлювалася Лариса. — Усе, вже й батьки віднесені в розряд далеких родичів, з якими можна не спілкуватися.

Олексій із дружиною не наважувався сперечатися й у всьому аналогічної думки дотримувався. Олена більше через чоловіка переживала, якому було прикро.

Вона розуміла, що вони з батьками обов’язково помиряться, знайдуть спільну мову й забудуть про ситуацію, що склалася, але для цього потрібен час. Олені з Владом він не був потрібен, а ось батьки чомусь бунтували на рівному місці. Залишалося сподіватися, що з часом вийде помиритися.

***

Ця історія — про одвічну суперечку поколінь, коли старші дивляться на життя крізь призму традицій, а молодші — крізь призму своїх цінностей. Іноді, щоб зберегти стосунки, потрібно поступитися чимось другорядним.

А як ви вважаєте, чи варто було молодим поступитися батькам, щоб уникнути конфлікту?