— Алла, ну кому ти така потрібна? Страшна, товста, ноги криві, волосся як клоччя, зуби нерівні. Пограється з тобою та кине, а ти будеш ридати. Не зв’язуйся

Але вже давно перевалило за тридцять. Все своє життя вона мріяла про просте жіноче щастя.

Коханий чоловік поруч, донька, а краще донька та синочок. Але ця її мрія ніяк не могла здійснитись.

Як тільки в радіусі ста метрів з’являвся більш менш пристойний чоловік, на сцені з’являлася мама і робила все, щоб чоловік зник з горизонту. І улюбленою фразою мами було:

— Алла, ну кому ти така потрібна? Страшна, товста, ноги криві, волосся як клоччя, зуби нерівні. Пограється з тобою та кине, а ти будеш ридати. Не зв’язуйся!

І Алла справді у дзеркалі бачила те, що описувала її мама. Товсту, непоказну дурну з волоссям забраним у пучок.

Мама нею завжди була незадоволена. Як би Алла не намагалася, щоби не робила, все було не так. Ще в школі займе на міській олімпіаді з якоїсь фізики друге місце.

— Що, на перше мізків не вистачило? Я ж говорю, дурненька!

Закрадеться четвірка щоденника, тиждень без солодкого.

— Нероба! Не здатна навіть вчитися! Твоя доля — підлогу мити!

А тим часом Алла закінчила школу із золотою медаллю, легко вступила до медичного і зараз працювала провідним хірургом у дитячій міській лікарні.
А мати все одно була незадоволена.

Алла одягалася так, щоб бути якомога непомітнішою. Носила безформні кофти оверсайз, штани, черевики, страшні, але зручні. Волосся скручувала в пучок, у свої мигдалеподібні очі ховала за товстим склом окулярів.

І жоден з оточення Алли не сказав:
— Алло, навіщо ти ховаєш за цими моторошними окулярами свої гарні сірі очі?
— Чому ти не зробиш гарну зачіску, тобі б пасувало?

— У тебе чудова фігура, хай не як у моделі, але чудова. Не треба її ховати.

Не було в Алли подруг через маму. Все життя вона їй казала:

— З тою не дружи, у неї батьки гуляки. З цією не дружи, вона тебе поганому навчить.
І третя, і четверта, і п’ята, всі були поганими, не було жодної, яка влаштувала б матір.

Де був батько Алли? Вона не знала. За словами матері, він був поганою людиною і покинув їх, коли дівчинці ще й року не було.

Алла про нього нічого не знала, лише ім’я.
Справжньою Алла була лише на роботі. Тут не було мами, яка стежила за кожним її рухом.

— Алла, не метушися! Що ти їси так багато? І так товста.

А на роботі Алла могла зручно розміститися на дивані, задерши ноги на присунутий стілець. Тут їй ніхто не заважав насолоджуватися улюбленою кавою. Вдома замість кави був лише цикорій, який вона терпіти не могла.

Нещодавно до них прийшов працювати ординатор Артем. Симпатичний хлопець. Надія, подруга Алли відразу почала казати їй:

— Ти подивися яки чоловік! Давай!
— Надю, ти подивися на нього і подивись на мене! Ми ж виглядатимемо як… Як… Та ну тебе!

— Не мали нісенітниці! Нормально ви виглядатимете. Зробимо тобі нормальну зачіску, одягнемо симпатичніше, а не в ці твої безрозмірні балахони й станеш ти у нас цукеркою!

Посміялися вони з Надією та й забули про цю розмову. Роботи багато, хворі надходять щодня. Усіх треба повертати до життя.

Одного чудового дня зустрілися вони з цим Артемом біля операційного столу. Алла оперувала, а Артем асистував. Операція була складною, але вони провели її блискуче.

А потім Артем підійшов до Алли та запропонував випити кави у найближчій кав’ярні. І вона погодилася. Хоча їй уперше було ніяково за свої балахони розміру оверсайз.

Артем виявився добрим співрозмовником. З ним було легко і, як з’ясувалося, їхні смаки багато в чому збігалися. А найголовніше, книга у них була одна улюблена. І Алла захопилася ним.

За простим, дружнім походом почалися побачення. Алла придбала кілька жіночних нарядів, туфлі, правда одні, але вони були універсальні й підходили до всіх трьох суконь.

Зберігала вона це все багатство на роботі у шафці. Добре, що вона на ключ замикалася і ніхто не міг побачити і поставити незручні запитання.

Алла зробила стрижку. Їй гарно вклали її волосся, яке від народження росло як хотіло. Тепер вони спадали акуратним каскадом.

Щоб мати не помітила, продовжувала закручувати волосся в пучок. Придбала контактні лінзи.

Вдома Алла ходила в окулярах, а на роботі та на побачення з Артемом міняла їх на лінзи. Почала користуватися косметикою та парфумом.

І тепер із дзеркала на неї дивилася цілком симпатична дівчина з великими сірими очима, пухкими губами та високими вилицями. І фігура була цілком гарна. Як виявилось, Аллі цілком підійшов сорок четвертий розмір.

Мама навіть не здогадувалася про таке подвійне життя доньки. Алла і раніше затримувалася після чергування або залишалася в лікарні до ранку, якщо пацієнт був важким.

Тільки тепер їй доводилося брехати мамі, коли вона залишалася в Артема.
Їхні стосунки стрімко розвивалися. Артем наполягав, щоб Алла переїхала до нього. Але та боялася реакції мами, та й залишити її одну теж.

— Алла, ну давай я з нею поговорю! Познайом. Рано чи пізно все одно доведеться!

А Аллі було страшно їх знайомити, знаючи маму. Але Артем мав рацію. Вона кохала його, тому познайомити з мамою було просто потрібно.

І ось у свій вихідний, зібравши всі свої сили, Алла наважилася. Ох як мама кричала! Як вона тільки доньку не називала! Які їй епітети не приписувала!

Дівчина не знала, що робити. Вона сиділа і зі сльозами на очах вислухувала маму. А вона дедалі більше кричала.

Зрештою мати схопилася за серце та осіла. Алла злякалася і підбігла до неї.

— Мамо! Що з тобою? Я зараз швидку викличу.

— НІ! — закричала мати та схопила Аллу за руку, — Не дам швидку викликати, поки ти з цим не розлучишся!
— Мамо! Не можна зволікати! Ти можеш мати інфаркт!

— От і буде це на твоїй совісті! Дзвони зараз же своєму і кажи, що розлучаєтеся! Тільки після цього дозволю швидку викликати!

Вона сиділа зовсім бліда з синюватими губами та трималася за серце. Аллі довелося підкоритися.

Вона набрала Артема і, захлинаючись сльозами, повідомила, що між ними все скінчено. Пояснюватися з ним не було часу, тому одразу ж скинула та викликала швидку допомогу.

Маму забрали до лікарні. Вона поставила ультиматум Аллі. Якщо та знову почне зустрічатися з Артемом, мама перестане лікуватися і піде додому вмирати.

Алла старанно уникала Артема. А він не розумів, чим заслужив на таке. Одного чудового ранку Алла приходить на роботу, а її Артем сміється з новенькою, молоденькою медсестрою.

“Невже мама має рацію?” — промайнула у неї думка. Щоб більше не бачити Артема і не рвати своє серце, Алла перевелася до місцевої поліклініки під приводом, що тепер їй простіше доглядатиме за мамою.

З великим жалем головлікар відпустив її.
Тепер мама була задоволена. Алла знову належала їй цілком і повністю. Знову можна було вселяти, що вона невдаха і нічого не доб’ється в цьому житті.

Через пару місяців Алла помітила, що її якось стало нудити вранці. Смаки змінилися.

Новина про дитину була як грім серед ясного неба. Та й термін виявився вже великим. Алла вирішила народжувати собі.

Залишалася проблема, як про це сказати матері. Але треба було обов’язково.
І ось наважилася. Мати знову хапається за серце, кричить.

— Ти збожеволіла! Та яка з тебе мати! Ти себе виховати не можеш! Позбувайся, поки не пізно!
— Пізно! І я народжуватиму!

Алла вперше заперечувала матері. Мати навіть розгубилася на мить. Ще б пак, колись поступлива дочка раптом надумала суперечити!

— Ну гаразд, поживемо, побачимо!
Потягнулися місяці. Щодня Аллі доводилася вислуховувати, яка вона нікчемна і що вона не зможе виховати нормально дитини.

У встановлений термін Алла пішла в декрет. Щоб мати не мотала нерви, Алла багато гуляла. Благо погода дозволяла. Під час однієї з таких прогулянок вона зустріла свою подружку Надію.

— Алла! Оце номер! І коли?

— Та вже скоро. Ось, ходжу, повітрям дихаю.
— Ну і правильно! А Артем знає? Я тоді так і не зрозуміла, що між вами сталося. Він ходить весь цей час, як у воду опущений!

— Бачила я, як він ходить! Із сестричками заграє!
— Ой, не кажи нісенітниці! З жодною не спілкується, тебе згадує.

Алла повернулася додому раніше звичайного і вся в роздумах, а чи правильно вона вчинила, розлучившись з Артемом. Відчинила двері своїм ключем і тихенько увійшла до передпокою.

Мама була вдома, вона з кимось розмовляла телефоном. Початок розмови Алла не чула, але те, що почула, їй зовсім не сподобалося.

— ….. Так… Ой, я все одно її вмовлю відмовитися від дитини!… Так… Ну ось і нехай одразу з пологового будинку забирають… Начебто ти не знаєш, як у нас це робиться. Кругленька сума все вирішить.

Мені ж інфаркт намалювали замість простої невралгії …. Та вона ж дурна і лікарка ніяка! … Ну все, домовилися. Я тобі наберу, як у пологовий будинок поїдемо.

Аллу прямо затрясло. Виходить, мама весь час її обманювала??? Ніякого інфаркту в неї не було? Це вона все придумала, тільки щоб вони з Артемом розлучилися???? І тільки Алла хотіла піти матері все висловити, як її раптом усю скрутило, потягло живіт. Вона мимоволі застогнала. Мати вийшла із кімнати.

— Алка, що з тобою? Чого придурюєшся?
Але коли зрозуміла, що доньці насправді погано, то викликала швидку.

Алла народила відносно швидко. Донька народилася маленька та недоношена, але здоровенька.

У палату Аллу поклали в окрему і щодня до неї почала приходити мама.

— Алло, навіщо тобі дитина? Що ти з нею робитимеш? Ну яка з тебе мати? Відмовся! Або будеш, як я, все життя поневірятися одна з дитиною!

Як тільки мати йшла, в Алли починалася істерика. Алла збиралася виписуватись. Мати все ходила і змушувала її відмовитись від дитини.

Ну як можна було відмовитись від цієї крихітки! Вона так смішно морщила носик, підіймала брівки та посміхалася уві сні! Ні!

Алла не могла цього зробити! Це її донька! Її рідненька! Тому Алла вигадувала план втечі.

А поки що подзвонила подрузі та поділилася радісною новиною! За годину до неї до палати увірвалася Надія з повними пакетами подарунків. Алла розповіла про підслухану розмову і про те, що мати змушує її відмовитися від доньки.

— Отже. Коли вас виписують завтра? Завтра я приїду раніше і заберу тебе з дитиною. Поживеш поки що в мене, а там щось придумаємо!

А Алла лише кивала. Тепер вона була готова на все, навіть суперечити матері.

Надя приїхала, як і обіцяла. Медсестра загорнула малюка в теплу, рожеву ковдру і винесла у двері.

— Тааак! Хто тут тато?
І до медсестри підійшов Артем. Він узяв із рук медсестри дорогоцінний скруток.

— Чому ти мені нічого не сказала? Ти ж знала, що я кохаю тебе! Пам’ятай, щоб не трапилося, я тебе завжди оберігатиму! Тебе та доньку! А тепер поїхали до мене!

Алла з донькою почали жити в Артема. Він дбав про них. Матері вони навіть не подзвонили жодного разу. Алла поки що не готова була почати спілкуватися. Можливо пізніше, коли донька підросте та образи вляжуться.