— Алла, – телефонує сестра з претензіями, – ти ж сказала, що даси мені в борг цю суму? Як ні? А мені що тепер робити? Ну і що, що я тобі ще попередній борг не повернула, ну поверну ж, як буде. Але я ж тебе просила?

Ось живе собі тиха поступлива людина. Оточуючим допомагає, знайомим співчуває, серед родичів має славу безвідмовної рятівниці в різноманітних питаннях, для чоловіка – вірного товариша й опори. І в колективі на неї можна в усьому покластися, і по-сусідські не відмовить ні в чому. І всі звикли: так і має бути. А вона раптом раз – і вибухне.

— Мама у нас начудила, – мало не зі сльозами розповідає Влада колегам на роботі, – ми так розраховували на неї, а тепер усе, накрилася відпустка мідним тазом, поїдемо з чоловіком путівки здавати, і квитки. З онуком сидіти тепер нікому, а із собою трирічну дитину на відпочинок не хочеться тягнути, бо то не відпочинок.

— Ну ти, Алло, взагалі, – мама з несхваленням промовила телефоном своїй 47-ми річній доньці, – ми з твоєю сестрою на тебе розраховували, ти ж обіцяла допомогти приїхати із заготівлями і з поклейкою шпалер. І що? Любляча дочка так не чинить.

— Алла, – телефонує сестра з претензіями, – ти ж сказала, що даси мені в борг цю суму? Як ні? А мені що тепер робити? Ну і що, що я тобі ще попередній борг не повернула, ну поверну ж, як буде. Але я ж тебе просила?

— Мамо, – не розуміє син, – а що, мені нового телефону тепер не чекати? Я ж хотів на іменини новий смартфон, пам’ятаєш? І навіть показував тобі модель, яку хотів.

— Ти з глузду з’їхала, зовсім дах на старості років поїхав, – розлютився чоловік, – я планував на ці гроші машину поміняти, і що мені тепер, продовжувати на старій їздити? Ми сім’я, чи я не зрозумів? Ти з кимось порадилася?

— Алла Костянтинівна, – проговорив керівник, – я, звісно, не маю права чинити Вам перешкоди, тим більше, якщо так стоїть питання. Але вже від кого не очікував, так це від Вас. Залишити фірму в такий відповідальний момент. Ми звичайно впораємося, але так не робиться, можна ж було попередити, обговорити…

Що поганого зробила Алла? Та нічого особливого. Просто купила собі путівку в досить дорогий курорт на 21 день, написала на роботі заяву на відпустку і пред’явила висновок лікаря: так, потребує санаторно-курортного лікування. І все. Зараз у відпустку або звільнюся.

А із сім’ї звільнятися не треба, просто взяла гроші, оплатила і поїхала. І поставила всіх у скрутну ситуацію. Чому не сказала всім, хто на неї розраховував? А говорила, просто чути ніхто не хотів. Так було зручно. Не чути, не зважати, звикли, що Аллі можна просто озвучити свої забаганки і нехай вона під них підлаштовується.

— Мамо, – говорила донька місяць тому, – ми з Тимофієм хотіли поїхати в Трускавець. А Митько два тижні побуде в тебе. Ти ж у відпустку зібралася. Як тобі буде ніколи? Не вигадуй.

— Алла, – говорила мама, яка живе за містом, – сестра банки дістала, все зріє, та ми ще й шпалери у вітальні обдерли старі. Та днів за 10 з усім упораємося. Так що ми чекаємо. Так, ще у твоєї сестри вдома теж ремонт, відмити допоможеш якраз. Як це тобі ніколи? Відмовки все це. Я чекаю.

— Виручай, – зверталася молодша сестра Аня, – такий гарнітур пригледіла. Після ремонту якраз і привезуть. Тільки в нас кредит, тож мені б тисяч 50. За рік розрахуємося з тобою. Я замовила вже. Ти ж не відмовиш. Як грошей немає, не будь жадібною, знаю, у тебе завжди є.

— Мамо, – кликав син, – дивись який телефон, якраз у мене через 3 тижні іменини. Я хочу такий. У всіх уже з яблуком, а я з цим мотлохом. Подарунок все одно дарувати будете. Тож, вважай, що я замовив.

— У нас там тисяч 200 лежить, – розмірковував чоловік вголос, – якраз на доплату, я вигідного покупця знайшов на нашу ластівку. Як почекати з машиною? З глузду з’їхала, хто її потім за таку ціну купить. Ні, на цій їздити не буду. Кожні 3 роки машину треба міняти. Я вже домовився. Болить? Ну так до лікаря сходи, якісь ліки купи.

— Алла Костянтинівна, – говорив начальник, – я підписую Вашу заяву на відпустку, Ви ж у нас у відпустці 3 роки не були. Але врахуйте, через тиждень чекаю, відгули потім отримаєте. Ну як це не зможете? Ви відданий справі фахівець, ви не можете нас підвести. Колектив на Вас розраховує. Здоров’я? Та це важливо, я можу Вам масажиста порадити, походіть вечорами.

— Дістали вони мене, – щаслива Алла вимикає телефон і з насолодою витягується на масажному столі дорогого санаторію, – я по весні злягла, ледве ходила, хтось (розповідь для сайту Рідне Слово) помітив? Мама сказала, що я молода ще, щоб хворіти. Сестра хмикнула, що у всіх зараз щось та болить. Син пропустив повз вуха, дочка ляпнула, що я її ще переживу, чоловік сказав, що мені просто вечерю готувати не хочеться. Керівник порадив узяти себе в руки.

І Алла раптом зрозуміла, що нікому до неї немає діла. Вона зручна, слухняна, її вже давно навіть не питають, а просто озвучують свої плани і забаганки, вважаючи, що вже вона сама повинна тепер вивернутися і вбудуватися в схеми, намальовані оточуючими. І ось – бунт. В ім’я себе. І нерозуміння, відторгнення, закиди в егоїзмі.

— Далі як? А ніяк, – каже Алла, – не зрозуміють – усе поміняю. Чоловіка, роботу, квартиру. Мене для них просто немає, я тільки механізм для (розповідь для сайту Рідне Слово) досягнення чужих мрій і зручності. А мені набридло. Я збунтувалася. Або підлаштуються, або нехай шукають інший механізм.

Радію за Аллу. Ще одна вічна трудівниця вирішила повернути собі своє життя, яке колись розгубила. Не видно, коли жінка щось робить, чимось жертвує. Помітно стає тільки, якщо вона раптом перестає це робити.

Фото: авторський контент сторінки “Рідне Слово”.