Аня вирішила заповіт написати на Ліду. Люда пробивна, всього добилася сама. Має свій бізнес. Починала, як і багато хто, з маленького кіоску, потім магазин, слідом ще один магазин

Ганна відчувала, що з кожним днем ​​її сили покидають. Найважче вранці вставати з ліжка. Виходити на подвір’я стала рідше і те з палицею.

Мабуть, настав час поєднати свої душі з чоловіком, якого не стало три роки тому. Найчастіше почала думати про заповіт.

Будинок після того, як не стало чоловіка все ще міцно стояв на фундаменті. Великий, просторий, будувався на велику родину, але бог їх нагородив лише двома доньками — Лідією та Людмилою.

Так вона раділа їхньому народженню, що імена обрала на одну букву. Але характером були зовсім різні.

Ліда повністю була схожа на батька, така ж тиха, спокійна, безвідмовна. Люда, навпаки, в Ганну, бойова та пробивна.

Часто сусідські хлопчаки від неї плакали. Ось так і зростали дівчата, доповнюючи одна одну. Старша у всьому поступалася молодшій, більшу частину роботи по дому брала на себе.

І вчилися рівно, без трійок. Пам’ятає, як влаштовували Ліду до інституту. Усією родиною їздили.

Важко випускати пташеня з гнізда, але треба. Потім пішла вчитися Людмила. І залишилися вони з чоловіком удвох, спочатку сумно було, згодом звикли.

Дівчата їх не покинули, навіть коли повиходили заміж. Приїжджали сім’ями, ось де батькам задоволення. У онуках взагалі обожнювали.

Лідії чоловік попався такий самий спокійний. Жили як усі, зірок із неба не хапали.

Спочатку на орендованій квартирі, потім купили однокімнатну, туляться утрьох. Проблем немає, всі вміщаються.

За мірками Ганни, тісно. От і вирішила заповіт написати на Ліду. Люда пробивна, всього добилася сама. Має свій бізнес. Починала, як і багато хто, з маленького кіоску, потім магазин, слідом ще один магазин.

Живе у достатку. Щороку їздить із сім’єю відпочивати за кордон. Після свята викликала нотаріуса додому та оформила заповіт. Думала, що молодша не буде в образі, у неї і так все є.

Наразі будують будинок, квартира велика, вже й дітям по квартирі купила. А Ліді треба було б покращити свої житлові умови.

Задоволена, що нарешті виконала не тільки свою волю, а й бажання чоловіка. За життя він завжди намагався допомагати саме старшій дочці. Все йому здавалося, що Ліда гірше живе, ніж молодша.

Ганна, ніби скинула з себе важку ношу, трохи заспокоїлася, навіть задрімала. І бачить просто в залі, поряд із диваном стоїть її Петро і кличе до себе. Вона простягає до нього руки, і він її міцно обіймає.

Потім узяв за руку і повів прямо до виходу… Тут вона прокинулася і не зрозуміє: сон чи наяву? Якось не спокійно стало на душі.

Зве її Петро, ​​отже, скоро зустрінуться. Так і сталося, за два дні Аня померла. Для дочок це був сильний удар, мама ніколи не скаржилася на своє самопочуття, і раптом таке. Оговталися після похорону.

Треба щось вирішувати з будинком: вирушили до нотаріуса. Він оголосив останню волю покійної. Ліда, хоч і була рада заповіту, але виду не подала. Люда ж вся позеленіла: знову все Лідці.

Ні, вона буде оскаржувати заповіт у суді. Має бути все порівну. Мовчки вийшли з кабінету і попрямували кожна до своєї машини.

Ліда відразу повідомила чоловікові хорошу новину. За вечерею вирішили, що будинок не продаватимуть, це буде спочатку дача, а потім, коли син одружиться, переїдуть туди назовсім.

Від міста недалеко, лише тридцять кілометрів, і вони на роботі. Зовсім інше відбувалося у будинку Людмили.

Як чоловік її заспокоював, вона не могла, на її думку, змиритися з несправедливістю. Тим більше їй зараз ці гроші не завадять. У планах у неї – розширюватись, відкрити магазин у сусідньому місті. Лише суд поновить справедливість.

А ця Лідка нехай підніме одне місце і крутиться. Люда і не пам’ятає, коли в неї були вихідні, добре ще двічі на рік виходить їздити на відпочинок. Так потім розгрібає вдень та вночі.

Вона будує «свою імперію» не лише головою, а й руками: і експедитор, і вантажник, і товарознавець, і бухгалтер, а коли відключають освітлення, вони ще з чоловіком і сторожі. Тож гроші самі в кишеню не падають, їх треба заробляти. Вирішено — позов до суду.

Близько місяця не спілкувалися сестри, кожна мала свою причину. Ліда розуміла, що сестра незадоволена заповітом, ще в нотаріуса бачила реакцію на її обличчі. Люда, причаївши образу, просто не хотіла бачити старшу сестру.

І ось вони у суді. За кілька хвилин оголошення вироку про оскарження заповіту. Жінки, не дивлячись одна на одну, на перший погляд, здається, зайняті своїми думками.

Тільки Ліда перебирала буси, тим самим заспокоюючи себе. Якби не чоловік, вона готова зовсім відмовитись від спадщини. Аби тільки заспокоїлася Людмила. Не жили багато, нема чого й починати.

Її все влаштовує, а син сам хай думає, куди йому привести майбутню дружину. Так немає чоловіка, що на нього зовсім несхоже, уперся як баран, порівну.

Поміняємо на двокімнатну з доплатою.
— Встати, суд іде, — чує Ліда. — Оголошується вирок, — цього вона вже не чує.

Як тільки суддя зачитав вирок, Ліда вийшла на середину зали і сказала:

— Я відмовляюся від спадщини на користь сестри.

Мертва тиша. Всі здивовані. Цілком ніякої радості не принесли Людмилі ці слова сестрі. Що ще задумала ця убога Лідка? Принизити захотіла? Не вийде.

Не ховаючи обличчя, високо піднявши голову, вона залишила зал засідань. Має час, зачекає, чи буде оскарження вироку.

Так, апеляція була подана. І лише за три місяці вона отримала на руки рішення суду. Повновладна господиня спадщини.

Радуйся, Людмило. Тільки цей папірець, ніби палив їй пальці. І ці три місяці сестри, які раніше не могли заснути, якщо не почують у слухавці до болю рідного голосу, жодного разу не бачилися, не зідзвонювалися.

Гаразд, Люда імпульсивна, часом неврівноважена, а Ліда спокійна, розважлива. Невже вона може знайти слів для примирення.

Що таке будинок? А вони живі, близькі люди. Старшій сестрі, знаючи характер молодшої, варто замислитися над тим, як повернути колишні стосунки.

Але їй зараз не до цього. Від неї пішов чоловік, не змирившись з її рішенням поступитися сестрі. Син теж не схвалив її вчинку.

Тільки вона сама була твердо впевнена, що вчинила правильно. Сестра не зможе, як Ліда, сидіти перед телевізором та в’язати серветки. Їй треба розвиватись.

Так отримані гроші від продажу будинку підуть на добру справу – на розвиток бізнесу. І вже зараз вона рада за Людмилу.

Тільки ще не знає, як знайти стежку до серця сестри. Обов’язково вигадає, як вони зможуть помиритися.

— Якщо вже цей папірець став причиною сварки, нехай він і стане предметом для примирення. Люда оформила будинок на себе і тут же – дарчу на старшу сестру.

Це було бажанням мами – хай тепер Ліда розпоряджається цією садибою на власний розсуд. Зателефонувала сестрі та запросила зустрітися у батьківському будинку.

На той час вона встигла зробити косметичний ремонт, привела двір до ладу. Ліда, не роздумуючи, з якоюсь легкістю на душі приїхала.

Яке ж було її здивування, коли вона побачила цей затишний куточок, де їм судилося народитися, в такому прекрасному стані. І на столі стояла чашка, наповнена догори ароматними булочками.

Все так, як тоді, коли батьки були живі. І назустріч їй вийшла Людмила із сімейним альбомом та якимось документом у файлі.

Сестри обнялися, і в обох з очей мимоволі полилися сльози. Цілий потік вибачень за все, що сталося між ними. Усю ніч не зімкнули очей, згадуючи минуле та розглядаючи сімейний альбом.

І коли Людмила зрозуміла, що сестра готова прийняти подарунок, який належав їй з волі батьків, передала дарчу зі словами:

— Справедливість має перемогти. Пробач мені, — я думаю, тепер тато і мама будуть раді за нас. А все, що сталося між нами, я гадаю, було своєрідним випробуванням, і ми його витримали.