Артем нічого не може вдіяти зі свекрухою, просто не я повинна підлаштовуватися, але і його мама теж повинна звикати до мене, до мого характеру, всі носяться з нею, як з дитиною, а що буде коли в нас свої діти з’являться

Я вже пів року одружена. Свекруха пережила серцеву хворобу 7 років тому. І всі її рідні вважають її хворою людиною. А я думаю, це не правильно, такий хрест ставити на людині. І сама його мати наче не зацікавлена в житті. Сидить вічно біля ноутбука та телевізора і нічим не займається.

Могла б зарядку зробити, попрацювати зі своєю не робочою частиною. А вона цього навіть не робить. Завжди чекає, доки їй син зробить масаж, сама не зробить собі. Звикла вона до такого життя. І чоловіка винним вважаю у цьому. Оскільки розпестив він її сильно, занадто навіть, як з дитиною розмовляє.

Характер у неї дуже складний. Вдруге вже йому каже: «Зніми мені квартиру, житиму окремо або житиму в під’їзді». Дуже сильно маніпулює сином. А син хоче, щоб я підлаштовувалася під неї. А я не хочу. Адже знаю, що я не погана невістка.

По дому все роблю, прибираюся, речі перу, їсти завжди готую. З мамою його гуляю, виводжу навіть морозиво поїсти. А я все одно погана. Вважаю, що це не чесне ставлення до мене. Чоловікові кажу, щоб до лікаря сходив, логопеда найняв.

Потім, коли підуть діти, свекруха взагалі жити не захоче з нами. Оскільки 24/7 тільки з дітьми будемо проводити час. Усі думки про них будуть. А потім далі буде гірше. Коли вона повністю лежача стане такими темпами. Я з нею спілкуюся як зі здоровою людиною, ніколи не сприйматиму її хворою. Ревнує вона все одно, це видно. Коли вона образиться на мене, то все, тримає свого сина біля себе і не відпускає, щоб зі мною час не проводив.

Такою її поведінкою наш шлюб просто трісне від вічних моїх та її звинувачень. І чоловік просто слухати не стане. Хоча зараз він, дякувати Богові, вислуховує мене, у всьому згоден зі мною. Але нічого не може вдіяти зі своєю мамою. Просто не я повинна підлаштовувати, але і його мама теж повинна звикати до мене, до мого характеру, не одна я.

Якщо я стукатиму в стіну, результату не буде. А якщо ми удвох із мамою почнемо, то результат буде. Як ви вважаєте? Як зацікавити її до життя? Як я тільки не пробувала. Я дуже м’яко намагалася натякнути, щоб не здавалася, що на ноги поставлю, і почнемо мандрувати, гуляти, ходити на вечірки. А вона лише шкодує себе. Звикла до такого ставлення, щоб її всі шкодували. А коли вона без причини на мене кричати починає, ледве стримую себе.

Кабельне телебачення зламалося, викликала майстра, полагодили. А вона невдоволена все одно навіть тоді накричала. Якщо їй щось у моєму вигляді не сподобається, коли виходжу надвір, вона мовчить, не розмовляє зі мною. Я думаю це занадто. Контролює сина свого сильно. Він вийде з друзями посидіти, телефонує йому мільйон разів. Нещодавно поїхав із колегами відпочивати, істерія була. Не їла, не купалася, взагалі зникла.

Чому люди здаються та перестають працювати над собою? Багато людей мають інвалідність, яким вирок, що вони ніколи на ноги не встануть, але встають і працюють над цим. Не хочуть здаватися та припиняти жити. Адже це дуже добре. Скільки людей потім йдуть і на олімпійські ігри та виграють.