Історія моя про нерозуміння поколінь. Бабуся надто балує онука. При тому, що я не є вередливою і навіть вважаю правильним, що бабусі люблять та балують, але, як виявилося, багато хто не може визначити грань, цих пустощів. У моїй сім’ї одна дитина – син. Улюбленець і все життя бабусі.
Моя мама живе одна і вирішила, що ріднішого онука і ціннішого немає нічого на світі, тому ми вічно сваримося з приводу куди ходити і часом навіть у чому ходити, при цьому мама емоційно дуже вимотує своїми маніпуляціями, аби відстояти свою позицію.
Якби я була податлива, може, сварок було б і менше, але в мене не вкладається в голові те, що життям моєї дитини буде розпоряджатися моя мама. Заглиблюючись трохи в моє дитинство, варто відзначити, що вона завжди намагалася виховувати мене в крайній суворості, де дитина не має права суперечити, відстоювати свою думку. І, певне, думала, що так завжди і буде.
У результаті тепер, щоб відстояти свою точку зору у вихованні, починає прямо при сині говорити, що я завжди не права. Не треба йому прибирати за собою тарілку, мовляв, він зручно сидить, не треба малювати чи ліпити, якщо він не хоче, мовляв, ненавидіти мене буде.
Я читала багато книг про те, як правильно розв’язувати такі ситуації, але розмови з мамою не допомагають. Різко відірвати онука від бабусі і припинити туди привозити, я не можу, але й сваритися вже не вистачає терпіння.
Валентина Василівна Ткачук мешкала на другому поверсі звичайної старої п’ятиповерхівки. Знаєте, з тих затишних будинків,…
На кухні в Оксани вирувало життя. У духовці саме підрум’янювалася домашня піца, щедро посипана тягучим…
Я стою в темному коридорі власної квартири, боязко прислухаючись до звуків. З нашої кухні знову…
Знаєте, що найстрашніше в невеликих містах? Те, що твоє особисте горе рано чи пізно стає…
Оленка поверталася додому з поліклініки, і на душі в неї шкребли коти. Здавалося б, ну…
Знаєте, це таке дивне відчуття — у свої п’ятдесят з хвостиком по-доброму позаздрити власній майбутній…