Бабуся жила одна, і приїхавши до неї в село, я дивувалася дикому захаращенню та занедбаністю житла. Бабуся лежала на старому залізному ліжку і важко дихала, проте коли я увійшла до кімнати вона мене відчула

Я думаю, що моя бабуся була відьмою – справжньою. Коли я приїжджала до неї в село на канікули влітку багато чого незвичайного помічала, та й люди в селі боялися мою бабусю, казали, що вона щось знає.

Що це означає, я не знала, і досі не знаю, проте бабусі не стало на моїх руках. Багато дивного тоді сталося.

Я навчалася вже в університеті, коли надійшов лист від батьків (мобільних телефонів тоді не було й близько), мама писала і просила відвідати бабусю, тобто, маму її, мовляв, дуже та просить. На носі був черговий залік, але раптом вчитель звалився з грипом і нам дали трохи перепочити, і я поїхала до бабці.

Бабуся жила одна, і приїхавши до неї в село, я дивувалася дикому захаращенню та занедбаністю житла. Бабуся лежала на старому залізному ліжку і важко дихала, проте коли я увійшла до кімнати вона мене відчула (інших слів просто немає, тому що фактично вона вже й не жива була) — захрипівши, вона підняла вгору суху свою руку і задихала дуже важко.

Я підійшла до ліжка, взяла бабусину руку, рука нервово смикала, і здавалося, ось-ось вирветься з моєї долоні. Хвилин двадцять нічого не відбувалося, вона хрипіла, а я сиділа і тримала її суху, майже невагому долоню.

А потім я зрозуміла, що бабуся не дихає і я, злякавшись, хотіла вийти з хати і покликати на допомогу, проте її рука замком зчепилась на моєму зап’ясті та так, що я не могла звільнити руку. У димарі печі страшно загуло, я почула страшне надривне виття.

І тоді бабуся розплющила очі. Обличчя її залишалося нерухомим і я чула тільки голос, чи не голос, я зрозуміла одне — я мушу щось взяти. Очі бабусі дивилися з благанням: «Візьми!»

Я не знала що робити, як поводитися, але мені було так шкода бабусю, і я сказала: «Так, бабусю, я все візьму, тільки не йди». І все.

Губи її здригнулися, і як мені здалося, це була усмішка, а потім стих шум у трубі. Бабусі не стало на моїх руках, я не знаю, що тоді сталося, але як розповідала сусідка, вона тоді побачила мене, що сидить на краю залізного ліжка та бабусю з усмішкою на губах.

Я багато чого тоді не знала, виявилося, що бабуся почала погано почуватися ще тиждень тому, але щось її не відпускало на той світ, а коли приїхала я, бабуся нарешті змогла піти. Я дуже плакала, так було шкода бабусю.

З того часу пройшло багато часу, все виразно пояснити не зможу, але якщо я на когось починаю злитися, з ним обов’язково починають відбуватися погані події. А моя найкраща подруга каже, що коли я починаю засмучуватися, у мене зіниці очей із блакитних, природних стають карими, майже чорними.

Я написала правду, зі мною щось відбувається, іноді втрачаю пам’ять. Я близьким людям приношу відчутні нещастя. Що зі мною? Допоможіть порадою.