Багато хто тут може дивуватися, що може бути спільного між чоловіком та дівчиною з різницею у віці 33 роки. До багатеньких «папиків» я не належу

Зараз мені 57 років (виглядаю років на 10 молодше). Ніка (так звати мою подругу) – 24 роки. А познайомилися ми понад чотири роки тому і дружимо досі.

Багато хто тут може дивуватися, що може бути спільного між чоловіком та дівчиною з різницею у віці 33 роки. До багатеньких «папиків» я не належу.

Але перш ніж розпочати історію наших відносин, я трошки розповім про себе та Ніку. Я військовий пенсіонер.

Після відставки переїхав до невеликого містечка з населенням близько 100 тис. осіб (батьківщина моєї дружини). Діти дорослі і мають свої сім’ї.

Відносини з дружиною (вона моя ровесниця) з віком охололи. Живемо, як брат та сестра.

Інтимних відносин із нею не було років із 50.
Сидіти з вудкою на березі річки швидко набридло, і я вирішив зайнятися своєю улюбленою справою.

З дитинства я мав хобі — фотографію. Я відкрив фотостудію, де сам був і фотографом.

Нікі, коли ми познайомилися, ще не було 20 років. Вона була студенткою 3 курсу нашого місцевого університету.

Сирота з п’ятирічного віку при живих батьках (після розлучення, її батьки відмовилися від неї). Виховувала її бабуся (батькова мати).

Мати з нею ніяких стосунків не підтримувала, а батько, іноді бачився, коли приїжджав відвідати з новою родиною свою матір. Але дочці нічим не помагав.

Закінчивши школу в сусідньому райцентрі (селище міського типу з населенням близько 8 тисяч осіб), де Ніка жила з бабусею, вона вступила до університету в нашому місті разом зі своєю подругою. Жили вони разом у студентському гуртожитку.

В інституті у неї з’явився хлопець, із яким вона зустрічалася майже 2 роки. Але так вийшло, що його повела її найкраща подруга.

Ми познайомилися вже після цього. Вона прийшла зробити собі портфоліо для соціальних мереж.

Ніка нагадала мені дівчину з моєї юності, в яку я був нерозділено закоханий. У шкільному віці я був боязкий і сором’язливий з дівчатами.

До військового училища вступив лише для того, щоб стати справжнім чоловіком (моя дружина стала першою моєю дівчиною).
Ніці я зробив фотосесію суто за символічну плату.

Побалакали, попили чаю. Вона трохи розповіла про себе і мені захотілося їй чимось допомогти.

Вона має модельну зовнішність і дуже фотогенічна. Я запропонував їй підробляти у моїх рекламних проектах.

Гроші не великі, але все ж таки. Вона погодилася, але тільки без «оголення».

Мені було приємно її фотографувати, спілкуватися з нею. Поступово у нас почалися довірчі, дружні стосунки.

Вона ніколи не спізнювалася на зйомку, була відповідальною. Часто, після лекцій вона допомагала мені в студії з прибиранням.

А у вихідні, якщо не їхала до бабусі, працювала в мене помічницею (робила ксерокопії, ламінувала документи, приймала замовлення та друкувала фотографії). Весь вільний час вона проводила зі мною.

Якщо не було роботи, просто сиділа в інтернеті за комп’ютером. Поступово я навчив її фотографії.

Вона вже сама могла фотографувати на документи, навчив працювати у фотошопі.

Брав із собою як помічницю на весільні та корпоративні фотозйомки тощо. Відповідно, я оплачував її працю.

Коли вона мала двадцятирічний ювілей, я запропонував Ніці відзначити його у мене в студії з її друзями. Вона не планувала святкувати свій день народження. Після зради близьких їй людей трималася на відстані.

На мою пропозицію погодилася, але запрошувати нікого не стала. Поки вона була на лекціях, я накрив у студії шикарний стіл із фруктами, тортом, цукерками, кошиком троянд та романтичною музикою.

Моїм подарунком була шикарна фотокнига у шкіряній палітурці, де були найкращі фотографії Ніки з минулих фотосесій та фотопрогулянок (над дизайном я працював майже 2 тижні).

Свято вдалось. Ніка була під враженням. І коли ми з нею танцювали, вона зненацька поцілувала мене в щічку.

Ну і я не зміг стримати себе. Я відчував себе ровесником Ніки, сповненим сил.

Ми обоє чудово розуміли, що майбутнього у наших відносинах немає. Та й вона не вимагала від мене нічого.

Просто Ніка весь свій вільний час проводила зі мною. Вона стала незамінним помічником у моєму маленькому бізнесі.

Відносини були дуже теплими та дружніми, а іноді й дуже близькими. Я чим міг їй допомагав, підтримував її у всьому.

Обділена батьківським коханням, Ніка тягнулася до мене. Так тривало більше двох років, аж до закінчення університету.

Після отримання диплому, вона на якийсь час поїхала до бабусі. Перший час телефонували, переписувалися в соцмережах, а через кілька місяців вона так вилучила всі свої акаунти, і на мобільний було не додзвонитися.

Я так і не зрозумів, що сталося. Мені не вистачало її. Але життя тривало.

Місяця чотири тому Ніка з’явилася, залишивши мені повідомлення в соцмережі з “фейкової” сторінки. Я дізнався, що вона вже більше року як заміжня.

Вона вибачилася, що обірвала всі контакти зі мною. Живе у рідному селищі з чоловіком та свекрухою у домі чоловіка.

Роботи у селищі немає. Сімейні стосунки з чоловіком складні, шлюб не вдався, постійні сварки та закиди «шматком хліба» з боку свекрухи.

Ми почали знову спілкуватися через соцмережі. А три місяці тому, я фотографував на весіллі.

Як виявилося, це були родичі по лінії чоловіка Ніки (думаю, замовлення було саме за порадою Ніки). Ми зустрілися.

Нам було важко стримуватись, щоб не видати себе. Тільки до кінця весілля, коли гості та її чоловік були вже добре напідпитку, ми змогли усамітнитися.

Ми спілкуємося з нею кожен день у соцмережі. Дзвонити не дзвоню, щоб не підставити її в негарне становище, ну а Ніка, при нагоді, мені дзвонить сама.

Після того весілля ми з нею не зустрічалися і близькі не були, але чекаємо на вдалий випадок. Я в курсі всіх її новин.

Вони збираються переїхати в моє місто, тому що з роботою у нас значно краще. Ніку я одразу візьму до себе у фотостудію.

Мені її не вистачає. Намагаюся робити все, щоб її не скомпрометувати та не підставити перед чоловіком та ріднею.

Як буде далі, я не знаю. У мене рано чи пізно роки візьмуть своє.

Я вирішив згодом подарувати їй свою фотостудію. Поки що вона про це не знає.

Але я хочу, щоб вона стала самодостатньою та незалежною від чоловіка і не чекала чергових «подачок» від нього та його рідні. Я хочу, щоб ніхто її не дорікав «шматком хліба».