Багато років тому я відмовилася від дитини через маму, за цей гріх розплачуюся до сьогодні

Це було перше Юліне кохання. Вона вірила, що її обранець особливий, а всі почуття між ними – щирі, захопливі та єдині. На першому курсі університету вона вже з нетерпінням чекала, коли б можна було одягнути білу весільну сукню.

– Юра, сонце, я вагітна, – прошепотіла вона, пригортаючись до грудей коханого. – Ти кого хочеш – хлопчика чи дівчинку?

– Що? – Юра одразу ж став на ноги, а в його очах була злість. – Захомутати хочеш мене? Чужу дитину на мою відповідальність? Ще довести треба, що ця дитина моя.

– Навіщо ти так говориш? Ти ж знаєш, що у мене крім тебе не було чоловіків…– розплакалася дівчина.

Академічну відпустку Юля взяла, коли живіт був вже достатньо помітний. Зібрала речі й поїхала до батьків. Згадувала, як Юрій спершу пропонував гроші. Потім кричав, що він не хоче цієї дитини й навіть декілька разів вдарив в живіт. А потім зник.

– Їдь додому, народи спокійно маля, а тоді через рік повернешся на навчання, – говорила подруга.

Однак батьки також не були в захваті від такої звістки й одразу доньку повели до лікаря. Але в лікарні відмовили щось робити з дитиною, адже термін був вже занадто великий. Юля народила дівчинку, але написала від неї відмову під тиском матері.

Дівчина закінчила інститут й в рідному містечку почала заробляти гроші. Відкрила один магазин, потім другий… Та й заміж вийшла за успішного адвоката. Все було добре, однак народити вдруге жінці ніяк не вдавалося. Були в найкращих лікарів, а потім й по бабках почали їздити… Так і змирилися з власною долею.

– Кохана, у нас гарний бізнес, але для кого ми все це залишимо? Може, візьмемо дитинку в дитячому будинку?

– Оресте, зараз я тобі дещо розкажу… Тепер доля мене вирішила покарати, коли мені було 18 років, я народила дівчинку…

Чоловік вислухав всю історію, а тоді запропонував жінці відшукати доньку. Дівчинка спершу була в Будинку Маляти, а потім її перевели в школу-інтернат. Вона росла розумною та красивою, однак був один нюанс, який весь цей час відштовхував потенційних батьків – на лівій ручці у неї не було двох пальчиків.

– Це точно вона, – шепотіла Юля, коли вони вийшли з інтернату. – Тоді, коли вона народилася, лікар сказав, що у неї немає двох пальчиків. Я мушу її розшукати.

Всі спроби віднайти дівчинку були марні. Жінка вже втратила надію.

– Моліться до святителя Миколая кожного дня – і він обов’язково вам допоможе, – порадив їй старенький священник у монастирі.

Жінка щодня молилася біля ікони і благала про чудо: щоб вона знову побачила свою донечку.

Дуже часто поруч на коліна опускався і Орест. «Вірте – і по вірі вашій вам буде дано», – коли підступала хвиля відчаю, жінка згадувала ці слова, які їй на прощання сказав священник, і знову кидалася до ікони, шепотіла слова молитви.

І сталося диво. Пара переїхала в заміський будинок, де тривав ще ремонт. Працюючи на вулиці, Юля побачила листоношу.

Привітавшись, листоноша почала розповідати, що на цю адресу виписана преса, однак її нікуди класти.

– Всі ці газети стоять у нашому відділені, тому можете забрати їх у будь-який час.

– Дівчино, а що з твоєю рукою? – Юля побачила, що в молоденької листоноші немає пальців на лівій руці. – І, до речі, як вас звати?

– Такою я народилася, не знаю, може через це мене залишили батьки. А звати мене Катя.

Тоді Юля зрозуміла, що всі її молитви були не даремні та перед нею стоїть її донька. Вона тепер кожного дня дякує біля ікони Святого Миколая за справжнє чудо.

Що ви думаєте з цього приводу?