Батько на шостому десятку життя, наче з глузду з’їхав: зустрів юну красуню. Їй лише 25 років, вона навіть молодша за саму доньку його – Любу, якій нещодавно 27 виповнилося

— Мене тоді за людину взагалі ніхто не вважав, — починає свою невеселу оповідь Люба. — Ми вже з Андрієм (він тоді ще нареченим був) винаймали житло десь із рік. А батько нашу маму й молодшу сестру, Ганнусю, просто взяв і «відправив» у передмістя, в однокімнатну квартиру.

— Оце так! Сивина в бороду, а біс у ребро? Треба ж, як чоловіки на схилі літ дуріють, коли поряд нова спідниця з’являється! — обурюється подруга.

— Стільки років прожити разом, починати все з нуля, двох дітей виростити — і це все? Іди геть, стара дружино, не заважай? І діти вже «застарі» стали? Може, нових собі заведе?

Люба не знає, чи будуть в батька нові діти з новою обраницею. Але в усьому іншому, каже, — саме так.

Батько на шостому десятку життя, наче з глузду з’їхав: зустрів юну красуню.

Їй лише 25 років, вона навіть молодша за саму Любу, якій нещодавно 27 виповнилося.

Десь близько року він зустрічався з дівчиною потайки, а потім, коли Люба вже давно переїхала до свого чоловіка, то батько просто поставив маму перед фактом: «Все, розлучаємося, дружино».

За роки шлюбу мама з батьком нажили трикімнатну квартиру, автівку та дачу. У Люби є ще молодша сестра, Ганнуся. На той момент, коли батьки розлучалися (це було десь рік тому), сестрі було сімнадцять з половиною: вона саме закінчувала школу і збиралася вступати до університету.

З матір’ю батько повівся, звісно, як останній негідник.

Згадав, що дача, мовляв, за документами — це перебудова старенького будинку його дядька, що він отримав у спадок. А отже, нічого мамі від неї не належить.

Автівка, виявляється, була продана кілька місяців тому тій самій панянці, що зайняла місце законної дружини у ліжку та в житті. Залишалася тільки трикімнатна квартира.

Щоправда, у батька ще була однокімнатна квартира неподалік Києва — там колись мешкала бабуся Люби та її сестри. Ось у цю однокімнатну татусь і «заслав» колишню дружину та молодшу доньку. Мовляв, не на вулиці ж вас залишаю, тож тіштеся.

Мама була настільки приголомшена і морально розчавлена, що не знайшла в собі сил навіть боротися. Взяла ключі, підписала всі папери й переїхала разом із Ганнусею.

Тепер мама, трохи оговтавшись, змушена приймати антидепресанти й щодня добирається на роботу з передмістя електричками. Ганнуся так само їздить на навчання до інституту.

— На аліменти мама не подавала. Який сенс, якщо до повноліття сестри залишалося всього пів року? — продовжує Люба. — Батько, щоправда, Ганнусі гроші донедавна давав. Не мамі на доньку, а самій Ганні.

— А ти? Що ти?

— Що ти, про мене взагалі хтось думав? Я — відрізаний шматок. Батько навіть жодного разу не поцікавився, чи не можу я раптом повернутися в ту однокімнатну квартиру до мами й сестри. Мало що, життя ж по-різному складається. Але я й не вимагаю, щоб про мене думали. Проте й соромитися у висловах щодо батька я теж не збиралася.

Своєму блудному татові Люба висловила геть усе.

Як тільки довідалася про його вчинки. І про його загул, і про моральне обличчя його нової дружини (вони, до речі, нещодавно таки розписалися), і, звісно, про те, як батько повівся з мамою після стількох років спільного життя, після всіх негараздів, які вони разом пережили.

А був же час, коли мама була «на коні», а батько сидів без роботи, і ось так обійтися з людиною!

Батько, звісно, образився. Заявив, що це «дорослі» справи, курку яйця не вчать, і взагалі, не варто Любі лізти в його особисте життя, вона тепер і своє має.

Після цього старша донька з батьком довгий час не спілкувалася.

Ганнуся спілкувалася, бо ж він їй гроші давав, сестра тоді не працювала і навіть не підробляла. Саме від сестри батько й дізнався про Любине весілля.

Люба з нареченим планували просто розписатися й посидіти в невеличкому кафе: її мама й сестра, батьки й сестра Андрія з чоловіком. Тихий вечір.

Люба навіть нової сукні не купувала, мала що вдягнути, а гроші їм зараз дуже потрібні на власне житло.

— А чому ж ти мене з дружиною не покликала? — батько подзвонив сам, голос — навмисно веселий. — У мене донька заміж виходить, а я не в курсі? Коли й де?

— Бадьоренько так, — усміхається молода жінка. — Наче він лише на риболовлі був один день, а тут такі новини. Ну, я й сказала, що бачити його, підлого, не хочу.

А для його дружини взагалі дуже великий ризик залишитися лисою, якщо вона посміє з’явитися. Ні, а як він собі уявляв? Тісним родинним колом за столом сидіти? Мама мило щебече з його коханкою, яка навіть молодша за мене?

— Зрозуміло, — процідив батько й кинув слухавку.

А вже після весілля Любу звинуватила в усіх гріхах молодша сестра. Мовляв, через поведінку старшої доньки батько тепер образився й на молодшу.

Грошей більше не дає, зустрічатися й говорити на цю тему відмовляється.

— Може, ти мені тепер гроші даватимеш усі роки, доки я вчитимусь? — Ганна говорила досить істерично. — Бо це через тебе все сталося! Чи мені треба інститут кинути й іти на панель?

Виявилося, що батько на дзвінок Ганни відповів: одна донька з ним уже по-свинськи повелася. Він її вчив, за все платив, пестив, а вона — ось так.

Значить, і молодша така сама: зараз він їй потрібен, а потім вона так само його образить і на весілля не покличе.

— Це ж нісенітниця, — вважає Люба. — Просто батько знайшов слушну нагоду «зіскочити». Він припинив допомагати молодшій доньці, бо їй виповнилося 18 років, і аліменти вже платити не треба. А Ганнуся цього не розуміє, істерить, вимагає, щоб я перед батьком вибачилася.

— А ти?

— А я його ще раз можу послати, хіба що, — злісно відповідає Люба. — Які вибачення? Ганнуся просто ще недосвідчена. Нічого, хай підробляє. Мама каже, що їм грошей вистачить.

Чимало одиноких жінок вчать дітей в університеті — і нічого. Їдять з одного казана — вже дешевше. Не буде грошей на помади й обновки? Я вже сказала: можна підробляти. Але головне, що вона не батька винуватить, а мене.

З хворої голови, як то кажуть, на здорову.

Іноді й так трапляється: до редакції приходять листи, де діти стають заручниками дорослих, хоч і дуже негарних, рішень. Ця історія — чергове нагадування, що в житті, особливо у стосунках, покладатися варто лише на себе та на вірних людей поруч.

Як би не було прикро, але татусів гріх став зручним приводом, щоб уникнути фінансових обов’язків, а молодша донька, на жаль, шукає винного не там, де варто.

А чи доводилося вам, дорогі читачі, бути свідками чи учасниками схожих сімейних драм, коли фінансова залежність заважала сказати правду?