Батько зустрів любов усього свого життя. Молоду, яскраву, хватку. — Племінниця його партнера, — усміхається донька. — Молодша за мене на рік. Так, я допускаю, що з її боку теж були певні почуття. Гроші ж привабливі, чоловік підтягнутий, зі шляхетною сивиною, щедрий, розумний, веселий, плюс аліменти не треба платити, оскільки діти вже виросли

Коли батьки Анни розлучалися, вона була 27-річною жінкою, що мала однорічну дитину, чоловіка та іпотеку. Її брат тоді був студентом другого курсу, мешкав в іншому місті у гуртожитку, і раптом йому на канікули стало нікуди приїжджати, та й після закінчення навчання — ніде.

— Брат тоді ще не був одружений, а мені довелося вислухати й від чоловіка, й від свекрухи, що для мене в пріоритеті не моя сім’я, а мама, — згадує Анна про той час.

Все почалося 13 років тому. Сім’я жила, як то кажуть, душа в душу. Батьки одружилися по любові. Спочатку жили у двокімнатній квартирі, що належала чоловікові, а потім, продавши її, купили трикімнатну.

Нажили двох дітей, будинок побудували за містом на місці будинку родичів чоловіка. Дочку заміж видали, з квартирою допомогли, точніше, з першим внеском.

Мама останніми роками, коли будинок будували, не працювала — так зручніше було. У неї й раніше була посада нескладна, але малооплачувана — на ній же діти, побут, а тут у них скорочення пройшли, мама залишила місце більш нужденній колезі, зайнялася будівництвом.

У батька Анни все якось почало виходити: квартиру заклали, замутили бізнес. А потім, 13 років тому, — грім серед ясного неба: батько оголосив, що від матері він іде — зустрів любов усього свого життя. Молоду, яскраву, хватку.

— Племінниця його партнера, — усміхається Анна. — Молодша за мене на рік. Так, я допускаю, що з її боку теж були певні почуття. Гроші ж привабливі, чоловік підтягнутий, зі шляхетною сивиною, щедрий, розумний, веселий, плюс аліменти не треба платити, оскільки діти вже виросли.

З матір’ю батько повівся буквально по-свинськи. Порахував її частку в їхній спільній трикімнатній квартирі, дав на руки якісь смішні гроші та два тижні часу, щоб вивезла з квартири свої речі.

За порадою молодої коханки він це зробив, чи завжди в ньому ця підлість сиділа — Анна не знає. Вона була шокована, а мама взагалі в прострації.

— Мама, якщо чесно, взагалі була як несамовита, — згадує Анна. — Сидить і розгойдується, дивиться в одну точку. Я за неї боялася страшенно.

Анні та її брату батько пояснювати будь-що відмовився: я вас виростив, вигодував, тобі з квартирою допоміг, братові теж допоможу… можливо. А моє особисте життя — моя справа, і не лізьте. Анна тоді розривалася між мамою, яка була ніяка (їй спочатку зняли квартиру), і власною сім’єю.

Дитину доводилося частенько залишати зі свекрухою, яка була цьому абсолютно не рада. Маму лікували в клініці неврозів, заплативши «кому треба» за госпіталізацію, потім купили їй квартиру, не обійшлося й без кредиту, який спочатку гасила Анна з чоловіком. І це плюсом до декрету та іпотеки.

За це вже чоловік зовсім не «дякую» казав, вважаючи, що теща сама винна: вкладалася грошима й душею, а свої права не захистила, з роботи звільнилася, а тепер залишилася ні з чим і без чоловіка.

— Нехай сама лапками ворушить, — обурювався чоловік, коли Анна знову вирішувала проблеми мами або додавала їй грошей зі свого підробітку, щоб мама платила іпотеку.

Зрештою все якось утряслося, прийшло до ладу. Мама знайшла роботу, Анна вийшла з декретної відпустки, вони з чоловіком виплатили іпотеку, взяли другу, вже на квартиру побільше, і 4 роки тому навіть встигли другу дитину народити.

Брат вивчився, влаштувався працювати, одружився, підробляв, щоб і собі житло купити, і мамину іпотеку закрити. Зараз мамі 63 роки, і нещодавно Анна дізналася карколомну новину.

— Їй тепер його шкода! — вигукує жінка. — Так і сказала, що вони з ним — рідні душі, що вона завжди його любила, а на нього просто затьмарення найшло, буває.

Це мама, зрозуміло, про батька. Йому зараз 67 років, і він практично все втратив. Молода дружина пішла три роки тому, квартира, що була в заставі, виявилася викуплена його партнером і подарована племінниці, будинок заміський доведеться продавати за борги, оскільки батько більше не працює, не займається бізнесом, плюс у нього діабет, і йому загрожує ампутація стопи.

З батьком після того травматичного маминого розлучення не захотіли спілкуватися ні Анна, ні її брат.

Та й чоловік не горів бажанням, вони йому просто були не потрібні. Він розраховував на появу нових дітей від нової дружини. А може, і справді мізки набік з’їхали?

— О, нова дружина подарувала йому сина, дитині зараз 8 років. Тільки вона заявила, коли йшла, що дитина в неї не від нього! І тест ДНК пред’явила, і зажадала анулювати запис про його батьківство. Батько, звісно, до суду пішов, не хотілося аліменти з пенсії платити. Одне слово, у нього все впоперек борозни пішло, — вважає Анна. — І так, я вважаю — це за те, як він з мамою обійшовся. І брат зі мною згоден.

А нещодавно Анна приїхала до мами, а та задоволена, щось готує. Анна сиділа, а мама була помітно як на голках. Через годину пролунав дверний дзвінок: накульгуючи, татусь увійшов.

— Я мало не впала, питаю: це ще що? А мама руки розкрила, татуся грудьми закрила: «Це мій обов’язок і моя справа. Це моє особисте життя», — каже.

Чудово, у неї особисте життя, а я жили рвала, щоб вона після розлучення на ноги встала і руки на себе не наклала? Зараз вона забере татуся до себе, у квартиру, яку я оплачувала, і що?

Розпишеться з ним, а такі гади довго живуть, він ще буде зі мною і братом судитися за спадщину. Брату, до речі, він грошей на житло так і не дав, та й не питав ніхто вже. Обходили його, щоб не вляпатися в купу.

Після скандалу і грюкання Анною дверима мама зателефонувала, спробувала пояснитися:

— Він хворий, він зовсім один, треба проявити милосердя, він вас виховав, виростив, кожен має право на другий шанс. А що мені робити? Він — рідний, він у біді, як його покинути, не собака ж!

Анна просто шокована, мамі сказала, що якщо вона має намір пробачити зрадника, то на дітей може не розраховувати. Брат висловився приблизно так само.

— Досить, якщо це їхнє життя, нехай і живуть його. А то я знаю, зараз почнеться: татусеві на операцію треба допомагати, треба на доглядальницю, на ліки. І її витягувати я теж більше не стану. У мене своя сім’я. Вона в мене в пріоритеті.

Ось такою особистою історією поділилася наша дорога читачка.

Як ви вважаєте, де проходить межа батьківського милосердя і що дорослі діти повинні робити в такій ситуації?