Буквально за два тижні до історії з вазою Олена Павлівна віддала найхитрішій коліжанці новенький фен «Дайсон», який донька подарувала їй на Новий рік. — Мамо, ти в курсі, що він двадцять тисяч гривень коштував?! — ледь не плакала тоді від безсилля Аліна. — Значить, точно хороша річ, Галі якраз такий треба був

— Мамо, а де мій подарунок? — Аліна підозріло обвела поглядом вітальню. — Щось я не бачу тієї розкішної вази, яку я тобі на ювілей привезла…

Олена Павлівна метушливо почала протирати й без того чистий стіл.

— Ой, донечко, я її просто переставила… — по голосу матері було чути, що вона страшенно нервує.

— Знову комусь віддала?! — насупилася дівчина і мимоволі вперла руки в боки.

— Ні-ні, що ти! — натягнуто всміхнулася жінка. — Вона десь на шафі, мабуть, стоїть. Або в коморі…

— Мамо, ну кому ти розказуєш! — Аліна суворо примружилася і глянула на матір, яка одразу ж знітилася під цим поглядом.

Олена Павлівна опустила очі й винувато зітхнула. Аліні без зайвих слів стало ясно: вона знову мала рацію.

— Ну навіщо ти роздаровуєш мої подарунки чужим людям?! Скільки можна?! Ти хоч уявляєш, скільки та ваза коштувала? Майже чотири тисячі гривень! Може, мені взагалі більше нічого тобі не дарувати? — обурена донька аж руками сплеснула.

— Ну як я відмовлю, коли людина мало не плаче, так їй сподобалося? — Олена Павлівна понуро опустилася на стілець і покірно склала руки на колінах. — Треба ж бути м’якшою до людей, ділитися треба…

— Я взагалі дивуюся, як ти дожила до своїх п’ятдесяти п’яти з таким безвідмовним характером! — процідила крізь зуби Аліна. — Кому цього разу припала до душі моя ваза? Кумі? Сусідці? Подружці? Дай вгадаю! Троюродній сестрі свекрухи твоєї коліжанки?

— Ой, ну тебе з твоїми жартами! — відмахнулася мати. — Кума Галя вчора на каву заходила. Побачила на столі вазу, і в неї аж очі загорілися. Ну не відмовлю ж я рідній кумі?! Ще подумає, що я скупа, по всій рідні славу пустить…

— Очманіти можна! Коли це вже закінчиться?! — дівчина глибоко вдихнула і різко видихнула. — Цікаво, а якщо хтось із твоїх любих подружок захоче нашу квартиру? Теж дарчу підпишеш? Як же відмовити, а то раптом люди щось погане подумають! Краще під мостом жити, ніж відмовити нахабній людині, еге ж?

— Ой, Аліно, ну ти теж знайшла з чим порівняти, — Олена Павлівна засудливо похитала головою. — Квартиру і якусь склянку на один рівень поставила…

Донька скоса глянула на матір, гарячково міркуючи, як же змусити її припинити цю «благодійність». Історія повторювалася далеко не вперше.

Родичі та хазяйновиті подружки успішно «обробляли» безвідмовну Олену Павлівну вже близько двох років.

Щоразу, приходячи в гості, ці «сороки» знаходили, що б такого винести з квартири. Спочатку це були дорогі французькі парфуми, люксові помади та креми, які Аліна купувала матері. А потім справа дійшла й до техніки.

Причому всі речі були дійсно вартісними, і дівчина геть не збиралася спонсорувати нахабних тіток.

Буквально за два тижні до історії з вазою Олена Павлівна віддала найхитрішій коліжанці новенький фен «Дайсон», який донька подарувала їй на Новий рік.

— Мамо, ти в курсі, що він двадцять тисяч гривень коштував?! — ледь не плакала тоді від безсилля Аліна.

— Значить, точно хороша річ, Галі якраз такий треба був, — з поважним виглядом відповіла мати, яку, здавалося, геть не обходили переживання доньки.

Одного вечора Аліна в розпачі поскаржилася своєму чоловікові, Михайлу, що теща знову розбазарює майно.

— А ти не даруй їй більше нічого дорогого! Ніяких брендів! — побачивши сльози дружини, запропонував Мишко. — Купуй їй звичайнісінький масмаркет чи китайський ширвжиток. Щоб і викинути не шкода було, і щоб тим її подружкам навіть у руки те брати не хотілося.

Аліна вирішила дослухатися до чоловіка і на Восьме березня притягла Олені Павлівні найдешевший зволожувач повітря, куплений по акції в супермаркеті.

Вона з цікавістю чекала: як швидко його виклянчить у матері рідня?

На подив Аліни, вже за два дні їй зателефонувала страшенно стурбована Олена Павлівна.

— Донечко… а скільки цей твій зволожувач взагалі пропрацює? Бо мені тітка Рая сказала, що він на ладан дихає і скоро згорить, — сердито випалила жінка. — Це правда? Вона взагалі аж очі закотила, коли його побачила! А потім пошепки порадила мені нікому цим не хвалитися, бо він, мовляв, копійки коштує.

— Якщо зламається, я тобі інший куплю, такий самий, — відповіла Аліна, ледь стримуючи сміх.

По тону матері вона зрозуміла: жодна з місцевих «сорок» на її подарунок не зазіхнула.

— Аліно, а він точно безпечний? — невпевнено перепитала мати. — Не замкне після першого ж використання?

— Точно! Користуйся і не переживай, — радісно відповіла донька, задоволена тим, що нарешті знайшла ідеальне рішення проблеми.

— А от дівчата кажуть зовсім інше! Що він може спалахнути, а з ним і вся квартира, бо неясно, в якому підвалі його збирали…

— Мамо, квартира буде ціла, обіцяю!

— А що це хоч за фірма? — вирішила уточнити матір. — А то люди питають, а я навіть не знаю, що сказати.

— Я теж не знаю. Зроблено в Китаї, та й усе.

— Значить, точно нічого хорошого! То-то я здивувалася, що ніхто його собі не попросив… — з неприхованою прикрістю зітхнула Олена Павлівна. — Я ж то не розбираюся так, як вони…

Аліні навіть здалося, що мати була відверто розчарована цим фактом.

І тут дівчину осяяло: мамі потайки страшенно подобалося бути такою собі щедрою баринею! Вона пишалася тим, що гості йдуть від неї з розкішними, дорогими подарунками. Це додавало їй статусу в очах подружок. А тепер… хвалитися не було чим.

І справді: коли Аліна наступного разу приїхала в гості, той дешевий зволожувач спокійнісінько стояв на своєму місці. План Мишка спрацював на всі сто!

Точнісінько така ж історія сталася і з мікрохвильовкою. Коли стара зламалася, Аліна привезла мамі нову — найпростішу, з механічними ручками, без жодних наворотів.

Подружки і родичі нове придбання одразу розкритикували.

— Щось твоя Аліна почала на тобі економити, — співчутливо зашепотіла Олені Павлівні на вухо чергова кума. — Купує все найдешевше…

Ці слова зачепили жінку за живе, і вона одразу ж передала їх доньці. Мовляв, бачиш, що люди говорять?

— Зате тепер ніхто не буде на твою техніку зазіхати! — усміхнулася Аліна, щиро радіючи, що хапуги знову лишилися з носом. — І тобі не доведеться нікому відмовляти чи червоніти. Все саме так, як ти любиш! Мої подарунки свою функцію виконують? Борщ мікрохвильовка гріє?

— Гріє… — розгублено погодилася Олена Павлівна.

— От і чудово! А кому яка різниця, скільки вона коштує? Це взагалі не їхня справа, — повчальним тоном підсумувала донька.

Матері нічого не залишалося, як погодитися.

Відтоді Аліна привозила Олені Павлівні лише прості, бюджетні презенти. Зате тепер у хаті все залишалося на своїх місцях, а хитрі подружки швидко перестали ходити в гості з великими порожніми торбами.

Ось так іноді буває: щоб відучити людей від чужого добра, не обов’язково з ними сваритися — достатньо просто перекрити їм джерело того самого «добра». А залежність від чужої думки — річ хоч і вперта, та цілком виліковна.

А вам доводилося зустрічати таких безвідмовних людей, які ладні віддати останнє, аби тільки «люди нічого поганого не сказали»?