Через три роки після розлучення я раптом став батьком двох новонароджених хлопчиків

«Нічого не знаю, у графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!»

Через три роки після розлучення я раптом став батьком двох новонароджених хлопчиків. Сам винен, офіційно розлучатися треба було! Але виявилося, це на щастя.

З Ольгою ми були одружені десять років. У нас було дві доньки, Карина і Дарина. Усе начебто, як у людей: вдень робота, ввечері сім’я, але тільки ось щось наша мама стала частенько затримуватися десь.

То до подруги зайде, то в магазині черга, то на роботі завал… Зрештою донесли мені «добрі» люди, що в Ольги є коханець.

Я, звісно, не став зволікати і пред’явив їй претензії. Ольга тут же почала оборону, а найкраща оборона, як відомо — напад. Їй було мало уваги з мого боку, вона перестала відчувати себе жінкою, побут «з’їдав» увесь її час, а дочки, доньки взагалі, виявляється, любили тільки мене…

Загалом покричала і заявила, що йде до коханця. І пішла, по-справжньому пішла, залишивши дівчаток зі мною. Карина і Дарина спершу довго не могли зрозуміти, куди мама поділася, але потім звикли.

Мені тут якраз по роботі запропонували в інше місто переїхати, нову філію очолити, я і погодився. Ми з доньками почали збиратися, все сталося дуже скоро, тому їдучи, я не встиг розлучитися з Ольгою офіційно.

На новому робочому місці я познайомився з гарною жінкою. Анастасія була моєю ровесницею і теж ростила одна двох дочок.

Не довго думаючи, ми з’їхалися і стали жити однією великою родиною. Наші діти були практично одного віку, вечорами вдома був постійний галас. Дівчата то весело грали всі разом, то навпаки щось ділили, цілий дитячий садок,

Ми з Анастасією не могли натішитися на дівчат, але потай намагалися зробити спільного сина, однак, щось не виходило.
На момент дивного дзвінка, ми з Анастасією прожили разом два роки і вже не вірили в те, що в нас будуть спільні діти. Ну, не дано, будемо ростити дівчат. Так ось про дзвінок.

За номером на мобільному я одразу зрозумів, що телефонують зі стаціонарного телефону мого рідного міста:

— Миколо Петровичу?
— Так, слухаю Вас.

— У мене для Вас погана новина… Ваша дружина Ольга Павлівна, на жаль, так і не вийшла з коми і сьогодні її не стало. Приїжджайте по дітей, їх завтра виписують, а що робити далі з приводу Ольги Павлівни, ми Вам якраз завтра й пояснимо.

— Це якийсь жарт? Я не бачив Ольгу Павлівну три роки і наші з нею діти зараз поруч зі мною.
— Нічого не знаю, у графі «батько» Ви вказані, забирайте близнюків!

На тому кінці дроту поклали слухавку. Збентежений, я перевірив номер телефону, з якого телефонували, через інтернет: це був, дійсно, наш міський пологовий будинок.

Анастасія дивилася на мене великими очима і теж не розуміла, що відбувається, усю розмову вона чула. Ми швидко зібралися, відвезли дівчаток до бабусі з дідусем і вирушили з’ясовувати, що ж там сталося з моєю колишньою дружиною.

Біля пологового будинку ми зустріли подругу Ольги. Вона і розповіла нам про те, що коханець кинув мою колишню дружину відразу після того, як вона повідомила йому про дитину.

Все проходило в Ольги важко, двійня як-не-як, а наприкінці взагалі сталося щось зовсім погане. Дітей врятували одразу, а ось їхня мати впала в кому і за кілька днів її не стало.

Близнюків потрібно було реєструвати після народження, а мати не могла в такому стані повідомити актуальних даних, тож їх записали відповідно до даних РАЦСу, в яких я все ще значився її чоловіком, автоматично стаючи батьком дітей.

Подруга Ольги в сльозах, розповівши все це, пообіцяла допомогти в разі чого, і пішла додому, а Анастасія стояла поруч зі мною і чомусь сильно-сильно стискала мою руку.

— Настю, ти чого?
— Миколо, адже ми заберемо їх собі, правда?

Було видно, що Анастасія щосили ховає радість і посмішку.
— Кого? Близнюків?

— Так, так, так, так… Ну, будь ласка! А раптом у нас свої так ніколи не вийдуть, а це цілих два, готових…
— Настю, це не іграшки якісь, щоб так про них… я не знаю…

— Миколо, ну, я серйозно! А дівчата то як зрадіють! Твоїм так і зовсім вони наполовину кровні брати… Ну, Миколо…

Коротше, не встояв я. Забрали ми близнюків, Ольгу Павлівну провели в останню путь, як годиться. Дівчата верещали від радості, що ми їм братиків привезли, і все дивувалися, як це вони в мами Насті животика то не помітили!