Через війну зараз я проживаю за кордоном, і ми життя починаємо з нуля, в Україні я не працювала, забезпечував нас чоловік, він хотів, щоб сиділа з дітьми, заміж я вийшла за бідного хлопця, але він швидко почав добре заробляти, купив квартиру

Мені 30 років, я одружена вже 10 років і в мене двоє дітей. Через війну зараз я проживаю за кордоном, і ми життя починаємо з нуля. В Україні я не працювала, забезпечував нас чоловік, він хотів, щоб сиділа з дітьми. Заміж я вийшла за бідного хлопця, але він швидко почав добре заробляти, купив квартиру, працювала лише перші півтора року нашого спільного життя.

Але повернуся у далекий 2009 рік, тоді я була студенткою жила разом зі своєю подружкою на орендованій квартирі, навчалися ми у престижному університеті. Що вчилися – це голосно сказано. Ми вели безтурботне життя, могли з ранку піти до кафе та з ранку починати випивати. Ми були молоді, красиві та розпещені. Гроші давали батьки, друзі всі були такі самі. Тусовки та гулянки були на першому місці.

Тоді я познайомилася з хлопцем, стосунки у нас не складалися, він був моїм ровесником, але він працював і був не таким, як я. Я його дуже покохала, але в цьому не зізналася. Я навіть хотіла здаватися гіршою, ніж була насправді. Це тривало 5 місяців. Після я почала зустрічатися з іншим хлопцем, забезпеченим і люблячим тусовки, як я, щоб забути його. Згодом побачила в інтернеті, що в нього з’явилася дівчина.

Минуло 2 роки. Він уже жив у іншому кінці країни. Я йому написала, що приїжджаю в гості туди до подружки, але просто хотіла побачити його. Погуляли, переспали, я набрехала, що в мене є хлопець. Посварилися, він видалив мене з друзів. Повернулась я до свого міста, здавала сесію (мама не дала грошей).

Влітку на канікулах знайшла роботу з 7 ранку до пізньої ночі на кухні в готелі. Колись було нісенітницею страждати. Дійшла висновку тоді, що я невдаха, що поряд море хлопців відмінних і найкращий друг, який був завжди поряд, який мене любив і оберігав, але щаслива я не була.

І тут він додає мене в друзі, через пів року. Я його не додала, гордість не дозволила, та й почуття минули. Але за кілька днів зайшла на його сторінку, дивлюся, фото з весілля додав, одружився. А додав у друзі, щоб мені було неприємно, мабуть. Не знаю.

Через кілька місяців я познайомилася з моїм чоловіком, бо серце вже було вільне. Я веду здоровий та правильний спосіб життя. Мій чоловік порядна людина і я його люблю, по-доброму, по-чесному. Але те кохання пам’ятаю, як червоне, від якого було погано, замість кроку вперед я робила 10 назад.

Сторінки в інтернеті я видалила, але згодом створила нові без фото. Нещодавно я подивилася його сторінку, з тією дружиною він майже відразу розлучився, оскільки давно одружений з іншою, щасливий у шлюбі зараз.

Питання в тому, чи нерозумно написати йому, як старому другу? Писати йому не буду, бо це начебто зрада. Хоча мені нічого від нього не потрібне, у кожного своя сім’я, та й ми давно інші люди. Але ця нав’язлива думка не дає мені займатися справами.