Через знайомих дізнався, що теща вдома майже не сидить: то вона в салоні краси, то в косметолога, то в басейні з подружками. У лікарні ж її ніхто не бачив. Зрозумівши, що пахне смаленим, Валерій вирішив простежити за нею. І що б ви думали? У той день, коли Ірина Михайлівна нібито мала бути на процедурі, зять побачив її в ресторані

— Маринко, накривай на стіл! У мене новини — просто космос! Ти не повіриш! Мене підвищили. І не просто в посаді, а ще й зарплату так додали, що за пару місяців ми з тобою нарешті на відпочинок поїдемо…

Валерій влетів у квартиру з букетом, сяючи, наче сонце, і вже хотів підхопити дружину та закружляти її в танці прямо серед кухні. Але раптом заціпенів у дверях і додав зовсім іншим, згаслим голосом:

— Або… або не поїдемо.

Поруч із дружиною на стільці сиділа теща. Вона ледь помітно, але переможно блиснула очима, хоча й постаралася, щоб ніхто того не запримітив.

Ірина Михайлівна, Маринчина мама, з першого дня знайомства Валерія, як то кажуть, на дух не переносила.

Вважала його якимось безперспективним, занадто м’яким. Своїй доні вона пророкувала в чоловіки когось «солідного», з товстим гаманцем і зв’язками, а Марина, бачте, не послухала.

Теща тоді навіть на весілля не з’явилася — от такий був демарш. І цілий рік після того кликала в гості тільки доньку, демонстративно показуючи зятю, що він для неї — пусте місце.

Що там на душі було у Валери — ніхто не знав. Він хлопець терплячий, не хотів ставати поміж жінкою та матір’ю. Проте теща прорахувалася. Зять виявився куди здібнішим і впертішим, ніж вона думала.

Коли цей «безперспективний» чоловік почав впевнено крокувати кар’єрними сходами, купив власну квартиру, новеньку машину, Ірина Михайлівна вирішила змінити гнів на милість.

Тільки та її «милість» виявилася дорожчою за ворожнечу.

Кожен її візит перетворювався на справжній бенефіс: вона то за серце хапалася, то плакала, то ледь не зомлівала прямо в коридорі.

Сценарій залежав від того, що жінці було потрібно цього разу.

Спершу апетити були скромні: то на продукти підкиньте, то за комуналку допоможіть. Але нахабство, знаєте, як те вогнище: якщо його постійно підживлювати, воно розгорається так, що не зупиниш.

Минуло кілька років, і теща почала ходити до дітей, як до банку.

Вона вже нічого не просила, не розігрувала комедій. Зрозумівши, що донька останню сорочку віддасть, а зять заради спокою в сім’ї і слова не скаже, Ірина Михайлівна вигадала «операцію року».

— Маринко! Треба поговорити. Я забіжу трохи пізніше, добре?

Марину той дзвінок насторожив. Зазвичай мама приходила як сніг на голову і з порога вимагала гроші. А тут — попередила. Мабуть, щось і справді серйозне.

Прийшовши, Ірина Михайлівна чинно всілася на краєчок стільця і замовкла, граючи в «нерішучість і тривогу».

За її задумом, донька мала добряче перенервувати. А тоді — трохи згустити фарби, і Марина буде готова на все.

— Мамо? Що сталося? Ти ж бліда зовсім! — Марина не на жарт налякалася.

— Та ні… все добре… — Ірина витримала театральну паузу, пропустивши повз вуха кілька стривожених запитань, а тоді продовжила: — Все було б добре, якби я останнім часом не почувалася так кепсько. Довелося йти до лікарів.

Пройшла обстеження (до речі, щоб його оплатити, мені в борги довелося влізти, але ж то здоров’я), і лікар дізнався, що в мене… тяжке захворювання.

Думаю, ти зрозуміла, яке саме… Треба терміново лікуватися, а грошей — катма. Назбирала дещицю по знайомих, але того замало. Ви з Валерієм маєте мені допомогти.

Для більшого ефекту вона навіть вперше назвала зятя по імені, хоча раніше казала лише «цей» або «твій чоловік».

Марина була розчавлена. Коли вона була підлітком, від онкології пішов її тато. Для неї це була рана на все життя, яку не загоїти. І тепер ця сама хвороба хотіла забрати й матір.

Марина лише міцно обійняла маму і пообіцяла, що вони оплатять абсолютно все: будь-які ліки, будь-яких лікарів.

Повернувся Валера зі своєю радісною новиною про підвищення, але почувши про «біду», одразу погодився: тещу треба рятувати, і питання грошей тут не стоїть.

Минуло кілька місяців.

Ірина Михайлівна стабільно тягнула з дітей гроші на «дороге лікування». Результатів аналізів вона ніколи не показувала, мовляв, лікар одразу забирає в картку.

Марина хотіла показати папери своїй подрузі, яка працювала у великому медичному центрі, щоб та проконсультувалася з колегами. Але мати в крик: «Ти мені не віриш? Ти хочеш моєї смерті?».

Дивно було інше: Ірина Михайлівна зовсім не виглядала хворою. Вона навіть трохи схудла, але так, ніби просто привела фігуру до ладу перед відпусткою. Ні блідості, ні слабкості…

Марина ж, навпаки, від переживань змарніла так, що виглядала ледь не старшою за свою матір.

Бачачи, що донька просто «тане» на очах, Валера вирішив провести власне розслідування.

Через знайомих дізнався, що теща вдома майже не сидить: то вона в салоні краси, то в косметолога, то в басейні з подружками. У лікарні ж її ніхто не бачив.

Зрозумівши, що пахне смаленим, Валерій вирішив простежити за нею. І що б ви думали? У той день, коли Ірина Михайлівна нібито мала бути на процедурі, зять побачив її в ресторані.

І не саму, а під ручку з молодим чоловіком. Таким молодим, що він міг бути її сином, якби не ті закохані погляди, якими вона його обдаровувала.

Валера зробив кілька фото і поїхав додому.

Марина, коли побачила кадри, була в справжньому жаху.

Як можна жартувати такими речами? Як можна було знати, як вона страждала за батьком, і так підло маніпулювати її болем? Теща просто знайшла «золоту жилу» для безконтрольного викачування грошей.

— Дитино моя, ти не розумієш! Я не знаю, скільки мені лишилося! Я просто хотіла пожити наостанок, як у кіно… — мати знову спробувала тиснути на жалість, коли її притиснули до стіни.

Але цього разу Марина була непохитна. Вона силоміць повезла матір у клініку до подруги.

Лікар обстежив жінку і лише розвів руками: «Ваша мама здоровіша за нас усіх».

Виявилося, Ірина Михайлівна познайомилася з хлопцем в інтернеті. Він солодкими словами закрутив їй голову, а вона й повірила в «другу молодість».

Щоб подобатися альфонсу, вона витрачала гроші дітей на дорогі процедури й навіть планувала пластичну операцію.

А коли Валера розкрив аферу і Марина перекрила фінансовий кран — «коханий» миттєво зник. Виявилося, що його цікавила не її тонка душа, а її щедра спонсорська рука.

Повернення до реальності було гірким. Ірина Михайлівна замість того, щоб покаятися, влаштувала доньці грандіозний скандал, звинуватила її в «чорній невдячності» і зникла на пів року.

А потім — знову почала з’являтися, ніби нічого й не сталося, і знову почала потроху «зондувати ґрунт» щодо грошей.

— Ірино Михайлівно, — сказав зять, коли побачив, що вона знову взялася за старе, а Марина не може дати їй відсіч. — Якщо ви не припините цей театр, ми відправимо вас у приватний пансіонат на примусове лікування.

У нас вистачить доказів «деменції». Якщо вам дорога ваша свобода і квартира — залиште Марину в спокої. Займіться чимось корисним, інакше начувайтеся.

Валера говорив так спокійно і впевнено, що теща напружилася.

А коли вона прийшла наступного разу, вдома в дітей якраз «випадково» була знайома Валерія — завідувачка одного заміського закладу для літніх людей…

— Ірино Михайлівно, у вас труднощі? Втомилися від побуту? — лагідно посміхнулася жінка. — Ми з радістю візьмемо вас під крило. З вашою донькою ми вже все обговорили. У нас свіже повітря, палати на пʼятьох, чудовий догляд. Будете під цілодобовим наглядом, щоб пацієнти не розбіглися…

Ірина Михайлівна зблідла, схопила сумку і вилетіла з квартири так, що тільки двері зарипіли.

Більше вона грошей не просила.

Згодом Марина дізналася, що мама пішла на курси театральної майстерності для тих, кому «за 60». Там вона нарешті знайшла вдячних глядачів, і її артистизм пішов у правильне русло.

Пенсії їй раптом почало вистачати на все, а на інтриги не лишалося ні хвилинки.

Марина і Валера нарешті зітхнули з полегшенням. Але номер тієї завідувачки на всяк випадок зберегли…

Отак воно в житті буває: іноді надмірна доброта лише розпалює чужий егоїзм. А щоб у родині був мир, треба вміти вчасно виставити межі — навіть для найближчих.

А як ви вважаєте, чи правильно вчинив Валерій, використавши таку «м’яку силу» проти тещі, чи в цій ситуації треба було діяти ще жорсткіше?