Чоловічок у кепочці обійшов, за традицією, всі ряди і купив помідори все-таки в якогось дідуся, трохи глухуватого. Але це не все. Людмила, вибравшись на ринок вперше за сезон, швидко перейняла “метод” чоловіка в кепочці. Підходить до неї покупець, а вона, не чекаючи запитання, відразу рапортує:  — Помідори червоні, огірки зелені, баклажани – баклажанисті

— Помітний хлопчина, винахідливий.
— Може й помітний, але вже давно не хлопчина, йому років сорок, а може більше.
— Ну, для нас із тобою, для нашого віку – майже хлопчина.

Сусідки по прилавку на базарі, помітивши знайому світлу кепочку, одразу впізнали покупця – він частенько заглядав на місцевий ринок, де прилавки надворі, а зверху тільки дах, щоб дощ не намочив.

Чоловік заїжджав приблизно раз на тиждень і не поспішаючи походжав уздовж торгових рядів. Якраз саме час для зелені всякої, для огірків, помідорів. Червоними гірками помідори, різних калібрів, красувалися на прилавку.
І ось підходить той, що в кепочці, і питає: – А у вас помідори червоні?

Перед ним лежать красені-помідори, всі червоні, а він, дивлячись в очі зніяковілій продавчині, яка виростила врожай на власному городі, запитує, чи червоні в неї помідори.

Зазвичай продавці губляться від такого запитання. А мужичок дивиться серйозно, чекає відповіді. Далі йде пояснення господині, що звісно, помідори стиглі. А якщо потрібні бурі помідори, то й такі знайдуться. Ну, і далі про різні сорти починають розповідати, наче іспит здають – продати ж всім хочеться.

Ну, а покупець, спіймавши продавця на розгубленості, посміюється – подобається йому розігрувати.
Пройде всіма рядами, над кимось пожартує, і, врешті-решт, все таки купить помідори.

І ось якось зазирнувши на ринок (там, до речі, місцевим торгують, вирощеним зазвичай у передмісті), чоловік, усе в тій самій кепочці, в зеленій футболці, крізь яку виділяються його біцепси, прогулюється вздовж рядів.
І раптом на прилавку – гора червоних помідорів – хороших таких помідорів. А самого продавця не видно. Точніше сказати, видніється тільки спина – доволі широка спина і далі, нижче спини. І ще потилицю видно зі скуйовдженим волоссям незрозумілого кольору – чи то каштановий, чи то рудий.

Чоловʼяга, якщо вже зупинився, ставить коронне запитання:

—У вас помідори червоні?

Але у відповідь, як і раніше, видно спину. Помітно, що продавець щось перекладає з коробки, захопившись справою. Вона щойно приїхала на ринок, і це її перший день. І крім двох сусідок по обидва боки більше нікого ще не знає.

Чоловік терпляче чекає. Господиня помідорів, жінка, не слабкої статури, відірвалася від своїх коробок, випросталася і дивиться впритул на чоловіка.

— Я запитую: у вас помідори червоні? – повторив він, очікуючи збентеженої відповіді.

І раптом це диво з розпатланою зачіскою (загалом ніякої зачіски немає, а тільки рудувате волосся, що стирчить у різні боки), спокійно відповідає:

— Я не знайомлюся.

Чоловік застиг. Сусідки поруч теж сторопіли, і дивляться на господиню помідорів, яка явно старша за цього чоловіка, та й комплекція в очі впадає… а вона про знайомство.

Покупець розуміє, що все пішло не за його сценарієм і, намагаючись бути байдужим, каже:

— Та я й не збирався.
— Ну, тоді, милий чоловіче, йди далі, не стиглі ще твої помідори, – відповідає ця жінка, підносячись над прилавком як гора.

Чоловікові нічого не залишалося, як пройти повз.
— Людко, – пошепки покликала сусідка, – ну ти даєш, яке знайомство, ти хоч би зачесалася…

Треба сказати, що Людмила не образилася на зауваження сусідок по прилавку. Вона розклала решту овочів, дістала з сумки гребінець, зачесалася, навіть зібрала волосся під ободок. Потім дістала з пакета фартух (ніхто на тому ринку, тим паче на вулиці, фартухами не користувався, а Людмила принесла із собою) і цей фартух із білими ромашками на блакитному тлі, начепила на себе.

Чоловічок у кепочці обійшов, за традицією, всі ряди і купив помідори все-таки в якогось дідуся, трохи глухуватого.
Але це не все. Людмила, вибравшись на ринок вперше за сезон, швидко перейняла “метод” чоловіка в кепочці. Підходить до неї покупець, а вона, не чекаючи запитання, відразу рапортує:

— Помідори червоні, огірки зелені, баклажани – баклажанисті!

Покупець зупиняється, міркуючи, про що це. А далі розмова зав’язується, і, переконавшись, що товар у продавця, і справді, хороший, домовляються про ціну.

Ну, а той чоловік в кепці приходить на ринок також раз на тиждень, але вже не питає про червоні помідори, купує те, що сподобалося.

Ось такі помідори вийшли.