Чоловік обіцяв купити машину, а тепер каже, що вона мені не потрібна

До шлюбу я мала свою машину. Не нова, але у відмінному стані. Вже кілька років прошу чоловіка купити мені машину, але він каже, що на сім’ю однієї цілком достатньо. Так, ми маємо машину, нову, дорогу, тільки взятий на неї кредит виплатили, але на ній їздить мій чоловік. Він чомусь не хоче їхати на роботу громадським транспортом, а я з двома дітьми (6 та 3 роки) маю їздити автобусом у поліклініку, магазин та на прогулянки до парку.

Якраз у парк нам і треба їхати п’ять зупинок автобусом чи маршруткою. Це дуже важко. З двома дітьми, один з яких постійно на руках, з коляскою та сумкою з їжею, водою, іграшками та всякою дрібницею дитячою. Якщо я вибираюсь погуляти сюди, то майже пів дня.

Зараз я шкодую, що продала свою машину та додала цю суму до нової. Але тоді чоловік по-іншому говорив, обіцяв, що виплатимо цю і купимо мені. Мої батьки ще тоді попереджали, щоб я гроші не вкладала у загальну машину, бо знали, що вона буде не наша, а його. До тієї суми вони навіть були готові додати, але саме для моєї машини. Але ж я послухала чоловіка, а не батька та матір! Ось тепер і отримала. Ще й кредит виплачували із дитячих грошей. А тепер діти змушені їздити у брудному автобусі, щоб їхній тато з комфортом діставався до роботи.

Сваримося з цього приводу ми щодня, але чоловік і не думає дати мені машину хоча б на кілька днів. Я пропонувала користуватися нею по черзі, але нічого не вийшло. Чоловік сказав, що поки я сиджу дома.з дітьми, машина мені не потрібна, а коли вийду на роботу, він мене підвозитиме.

Я не вірю у його обіцянки. Мене ще дуже образили його слова про дітей. Чоловік сказав, що діти загадать салон, бо можуть пролити сік, витерти брудні руки об дорогі чохли. Але ж це його діти, а не сусіда!

Проблем додала свекруха. Спочатку вона попросила чоловіка відвезти її до поліклініки, потім звикла і тепер щоразу її потрібно возити то на ринок, то забрати від сестри. Він матері не відмовляє, не те, що мені. Сказати нічого не можна, буде море образи.

Вийшла б уже на роботу, але моє місце зайняте. Шукаю іншу, але слабо виходить. Ми не у столиці, вакансій мало. Вирішила, як тільки зароблятиму, всю зарплату відкладатиму на машину. Нехай чоловік забезпечує сім’ю чи поверне мої гроші. Адже я майже не користуюся машиною. Хіба що до супермаркету чи на ринок у вихідний разом їдемо. Але це не рахується.