Не знаю, чи правильно я вчинила, вигнавши чоловіка. Моя історія, мабуть, дуже банальна. Вийшла заміж за коханням, чоловіка люблю і зараз. Але мені дуже тяжко.
Чоловік працює, але грошей не дає. Каже, чи то вкрали, чи то не заплатили. Допомоги від нього також немає. Ремонт не хоче робити, все зроблено аби як, кран у ванній вже місяць зламаний, він його не хоче лагодити.
Живемо переважно на мою зарплату, я плачу кредити, комунальні платежі, харчування теж на мені. Домашню роботу теж ніхто не скасовував.
Вчорашня ситуація стала останньою краплею. У сусідів зверху прорвало трубу і нашу квартиру почало топити. Я в такій ситуації ніколи не була, дуже злякалася і зателефонувала чоловікові.
Він мені відповів, що він із друзями у футбол грає і йому ніколи: «Ти ж удома, мені там що робити, на труби дивитися?». Довелося мені підняти всіх на вуха, вимочувати воду та бігати у підвал із сусідкою, перекривати стояки та зливати воду, бо представники комунальних служб ніяк не відреагували на мої дзвінки.
Коли ближче до ночі з’явився мій чоловік, я відчинила йому двері і висловила все, що накипіло, і не пустила його додому.
Він пішов, я не знаю, де він, з ким він, переживаю, що з ним і відчуваю сильну провину, але й продовжувати в тому ж темпі не можу. Що робити далі я не знаю.
Двадцять років тому, коли над селом Спасівка стояла густа серпнева спека, а повітря густо пахло…
— Ганнусю... а чого це в тебе чоловік такий похмурий? — ледь чутно спитала я,…
Якось зібралися ми з коліжанками дитинства — давнім дівочим товариством, четверо нас. Усі вже на…
Ганнуся замолоду була такою, що хоч з лиця воду пий. Висока, ставна, коса русява аж…
— Мамо, ну ти що, справді не розумієш? Не можу я в такому вигляді на…
Мені 60 років. І я вперше за багато літ зважилася кудись поїхати не у справах,…