Чоловік спочатку не повірив мені, поки дочка не підтвердила мої слова, переказавши сварку дідуся з бабусею з усіма подробицями. Він сказав, що наступного разу поговорить із ними

Працюю медсестрою, і часто, коли чергування випадає на вихідний, доводиться залишати свою п’ятирічну доньку зі свекрухою. Вона забирає її з садка прямо до себе додому, а після роботи заїжджаю до них за нею.

Іноді Віку забирає чоловік, коли немає відряджень. Я вдячна батькам чоловіка, що вони нам допомагають, але мені не подобається, що вони постійно лаються у присутності онуки.

Іноді напруження пристрастей таке, що справа доходить до обзивання і навіть непристойних слів. Все це постійно чує наша дочка.

Вони потім майже відразу миряться, але дитина не забуває те, що чує і бачить.
Я намагалася делікатно їм про це натякнути, що можна з’ясовувати стосунки і не при дитині, але нічого не змінюється, свекор навіть сказав: «нехай бачить справжній, а не прикрашений бік життя, легше буде, коли виросте пристосуватися до обставин».

Тоді я поскаржилася чоловікові, бо при ньому вони так не поводяться. Зважилася на це після зауваження виховательки в саду, що Віка каже погані слова.

Мені було дуже соромно, адже вона, напевно, думає, що дочка все це чує вдома. Не буду ж я розповідати стороннім людям усі подробиці?

Чоловік спочатку не повірив мені, поки дочка не підтвердила мої слова, переказавши сварку дідуся з бабусею з усіма подробицями. Він сказав, що наступного разу поговорить із ними.

Але краще б цього не було, бо крайньою виявилася я. Свекруха образилася на мене, сказала, що я налаштовую проти них сина та внучку, і якщо я така розумна та правильна, то тепер займатимусь своєю дитиною буду сама.

Жодні вибачення та вмовляння не допомогли. Довелося оформити доньку у садок, який працює довше.

Не можу зрозуміти, у чому я винна? Невже можна на зло мені зробити погано своїй онучці? Дивні люди.