Чоловік запропонував Марії, щоб він сам вів її бізнес, а потім всі документи переписав на себе

Мені 31 рік. У шлюбі вже 8 років. Народила сина та дочку. Синові 7 років, а доньці 4 роки. Через 8 років шлюбу почала розуміти, що навіть діти не приносять мені щастя та задоволення.

Стала депресивною ще більше, ніж була. У сім’ї є все для щастя — люблячий чоловік, діти, дах над головою, але я почуваюся такою нещасною. Не хочу стежити за дітьми. Втомилася потурати чоловікові та дітям. Робити завжди те, що не хочу. Чоловік каже мені, що робити, працювати не дає. Відібрав у мене мій невеликий бізнес, який вигадала я, став вести його сам, і тепер я залишилася нікчемною.

Все на його імені. Його ІП та його рахунки. Грошей на мої особисті витрати не дає і каже, всі гроші й так йдуть на добробут нашої родини та нашого майбутнього.

Викликає почуття провини ніби, якщо я витрачу хоч копійку на те, що я хочу, то буду найгіршою матір’ю, яка не думає про майбутнє сім’ї.

Діти постійно чогось хочуть від мене. По будинку я теж все роблю сама. Вони втрьох тільки й можуть смітити. Втомилася мити посуд та готувати їжу. За роки шлюбу він відшив від мене всіх моїх подруг. До шлюбу у мене були мрії, робота, свої гроші, подруги, розваги, гарний одяг та самооцінка. Зараз я виглядаю навіть гірше ніж 8 років тому, навіть ті самі речі все ще ношу.

Плачу часто і впадаю в апатію. Можу закопатися під ковдрою на кілька днів, поки більше мені не зберуся. Немає сил та енергії грати з дітьми та посміхатися ним. Постійно треба навчатися разом із сином шкільної програми та пояснювати йому домашні завдання.

Вчителі жаліються, що ми не займаємося з дітьми належним чином. Чоловік залишив ці обов’язки мені. У сина гіперактивність. Йому складно вчитися у школі. Чоловік не хоче цього розуміти і каже мені з ним займатися, що лікарі нібито дурні, а син у нас нормальний.

Донька ангел, але і вона почала частіше закочувати істерики. Останнім часом стали відвідувати думки про звільнення або просто втекти. Якщо я покину дітей та чоловіка, то мої родичі та родичі чоловіка зведуть мене з розуму нескінченними докорами про те, яка я жахлива мати.

Що мені робити? Як повернутись до нормального життя? Я забула, як спілкуватись із подругами? Стала такою домосідкою, що не можу ходити у суспільстві. Чоловік не відпускає на роботу через ревнощі. У нього параноїдальні думки про те, що я можу зустріти когось там.

Він ревнує мене до всіх чоловіків. Контролює все моє життя. Я перестала купувати одяг, який хочу. Він навіть каже, що я маю носити. Я наче мишка, яку заштовхали в темну клітку. Не бачу сенсу жити далі. Іти до психолога не можу, немає грошей, і якщо я піду, то всі навколо скажуть, що я збожеволіла. Обсміють і в нашому маленькому місті всі одразу про це дізнаються. І всі давитимуть на мене та мою родину. Усі обговорюватимуть. Я соромлюся зустрітися із психологом. Куди я піду? Навіть онлайн не можу. Чоловік 24/7 вдома. Допоможіть мені!