Чому не виїхати з країни разом із дітьми? Вони мене не пускають, погрожуючи образити матір. Чи зверталася я ще кудись? Так, я зверталася до фондів, писала навіть президентові листа

Настав момент поділитися своєю історією. Я з України. Напевно, це важливо. Я почну здалеку. 2021 рік. Хто я? Успішна дівчина, яка займається фотосесіями, одружена, двоє прекрасних дітей і найкращий чоловік у світі. У нас був свій власний магазин, який приносив чудовий прибуток та репутацію. Ми планували переїзд до Канади. Збирали на це гроші, купили машину, допомагали батькам.

Прекрасна молода сім’я. Ми ні в чому в собі не відмовляли, у нас було життя та плани. Ми дихали цим життям. Але, біда не приходить одна. Усім відомі події нашої країни 2022 року. У березні місяці наш магазин пограбували, вкрали весь товар, меблі, розбили шибки (приміщення орендоване) просто знищили за ніч те, що ми створювали 4 роки.

Вкрали товар клієнтів, який, звичайно, був оплачений і привезений. Поліція, в принципі, не планувала займатися цією справою. Адже не той час є важливіші справи в країні. Щоб хоч якось вирішити ситуацію із клієнтами, нам довелося продати машину, віддати заощадження, зняти всі гроші з кредитних карток. Цього було недостатньо, довелося взяти гроші під розписку і дуже серйозних людей. Як же це було безглуздо.

З моменту підписання розписки почалося моє особисте пекло. Мені довелося залишити свою улюблену роботу, тому що я вийшла працювати на завод (за професією), окрім заводу, я знайшла ще дві роботи і почала працювати без вихідних. Щоб була можливість хоч би оплачувати відсоток від боргу.

Дітей я почала бачити лише вночі, коли повертаюся додому, чоловік зараз не може ніде ніякої знайти роботу, довелося закрити ФОП, адже чоловіків забираюсь зараз. Для чоловічої статі у місті лише одна робота — фронт. Я почала розуміти, що я вмираю зсередини. Просто почала гнити морально. Одна суцільна робота, божевільна ціна, курс, страшний борг, погрози.

З серпня 2022 року люди, яким ми повинні грошей, почали переходити межу. Двічі напали на чоловіка через те, що затримали віддачу відсотка на 5 днів. Почали скористатися тим, що я жінка, на жаль. Зараз у нашому житті є погрози. Дітей обіцяють не чіпати.

Ви, мабуть, думаєте, чому не звернеться до поліції? Я зверталася. Мене послали кудись далі. Адже це ті люди, яких боїться поліція. Ми з чоловіком уже не мешканці цього світу. Нас просто одного дня не стане. І я не розумію, а як же будуть наші діти, а потім починаю докоряти собі, що впустила їх із цей світ і нічого не зможу дати.

Для додаткового доходу, мені довелося працювати вночі, на веб-сайтах, думаю, ви знаєте що це. У перші два тижні я у прямому розумінні цього слова рвала від гидоти, яку доводиться робити. А далі, в принципі, звикла. Я вже нічого не відчуваю. Я просто існую.

Чому не виїхати з країни разом із дітьми? Вони мене не пускають, погрожуючи образити матір. Чи зверталася я ще кудись? Так, я зверталася до фондів, писала навіть президентові листа, намагалася знайти, кому можна віддати органи. Думаю ну я ж здорова людина, без шкідливих звичок, може й вартує. Але це не дало результатів. Нічого.

Знаєте, живучи в цьому ритмі, розуміючи, що ніхто не допоможе, і я не зможу з цього вирватися, боляче стає за такий дурний кінець. Мені 30 років, я була щасливою, зараз існую. І є образа від того, що я не здатна піти з цього життя через свій страх. Я вже навіть думала, що це можна зробити. Адже тоді чоловік зможе оформити на себе дітей та виїхати з країни та заробляти гроші на дороги закордоном. Але мені не вистачає сміливості.

Я не репетирувала цей текст і в принципі розумію, що тут не все так розгорнуто і зрозуміло. Але я перетворилася на жінку, якою користуються і за це платять, ту, яка працює на трьох роботах, маючи шалені борги. Я не хочу так жити, точніше я не можу. Мене не залишає почуття, що мене скоро не стане.

Це дивне та неприємне відчуття із запахом сірки. У будь-якому випадку, мене не стане, я існую як біосміття. Все щастя та спокій життя обірвалося. Я навіть не хочу нікого звинувачувати, проклинати. Все, що відбувається в моєму житті, це тільки мої заслуги.

Звучить дивно, так, але світ вирішив, що я заслужила саме такий результат. І навіть за це я вдячна. Будьте щасливими друзями, і я бажаю кожному свободу і радість від кожного дня. Життя шалено складне, дуже. Не кожен може дозволити собі жити.