— Дарина купує нам чипси, газовану воду та суші на вечерю. А твої котлети та супи вона називає «сільською їжею». У неї все смачніше. Добра, весела мачуха, яка дозволяє порушувати правила, завжди виглядатиме привабливіше

— Годі істерик, Іро! Дарина ставиться до них, як до рідних! Це ти їх засмикала своїми правилами! Може, тобі до психолога сходити? Подивитися на себе збоку?

Іра завжди вважала, що після розлучення життя ділиться на «до» і «після». У її випадку «після» нагадувало нескінченний нічний жах.

Діма «відлетів» у світле майбутнє, великодушно залишивши їй квартиру та трьох дітей. Старшій Соні було дванадцять, середньому Артему — дев’ять, а найменша, Лерочка, щойно пішла до першого класу.

І поки він вив любовне гніздечко в орендованій квартирі, вона намагалася просто вижити.

Вона трималася. Вставала о п’ятій, готувала сніданок, розвозила дітей по школах і гуртках, їхала на роботу.

Потім забирала дітей, робила з ними уроки, готувала вечерю, прибирала, прасувала білизну. Її життя було розписане по хвилинах, і в цьому шаленому ритмі ніколи було себе жаліти.

Єдиним перепочинком були ті вихідні, раз на два тижні, коли дітей забирав Діма. Спочатку Іра чекала цих днів з полегшенням.

Вона могла виспатися, прибрати в тиші, почитати книжку чи просто мовчки посидіти з келихом, дивлячись у вікно. Це був її особистий, вистражданий час.

Але поступово це почуття змінилося тривогою, адже поверталися діти іншими. Не просто втомленими від розваг. Вони поверталися чужими.

Спочатку це були дрібниці, що дратували. Наприклад, дітей Іра відправляла спати завжди о дев’ятій. Але тут раптом Артем заявив:

— Не підемо ми так рано спати. Ми в тата з Дариною дивимося мультики до першої ночі!

Соня, зазвичай слухняна, почала з нею сперечатися через домашнє завдання:

— Мені Дарина сказала, що у вихідні треба відпочивати, а не вчитися! Вона взагалі каже, що ти занадто схиблена на нашій успішності.

Лерочка через маленький вік і взагалі відверто базікала:

— Дарина купує нам чипси, газовану воду та суші на вечерю. А твої котлети та супи вона називає «сільською їжею». У неї все смачніше.

Іра спершу списувала це на ревнощі. Добра, весела мачуха, яка дозволяє порушувати правила, завжди виглядатиме привабливіше, ніж стомлена мати, що вічно все забороняє.

Вона намагалася говорити з Дімою. Точніше, говорила вона, а він лише огризався, мов шакал.

— Дімо, ти ж сам знаєш, що для дітей важливий режим. Вони потім тиждень казна-що виробляють.

— Не драматизуй, Іро. Один раз заснути пізніше — не страшно. Тобі б тільки чіплятися.

Зітхнувши, вона продовжила:

— Артем не зробив уроки, бо ти дозволив.

— У вихідні треба відпочивати, встигне мізки собі сушити.

Зітхнувши, вона потерла руками обличчя і спробувала хоч трохи достукатися до чоловіка:

— Соні не можна газовану воду, у неї проблеми зі шлунком, ти ж знаєш.

Раптом колишній чоловік, який до розлучення все чудово розумів та усвідомлював, завівся, мов ужалений:

— Ти дістала своїми заборонами! Дарина вважає, що ти їх тримаєш як кріпаків. Розслабся, вони ж діти.

Одного разу вона не витримала. Соня стала часто огризатися, Артем вторив їй, навіть маленька Лера час від часу підвищувала голос на матір.

І коли на чергове прохання піти спати, у відповідь почула протяжне «ні», висловилася:

— Ви чого домагаєтеся? Вас же вранці не розбудити буде.

Раптом Соня примружила очі і презирливо хмикнула:

— Мамо, ти задовбала. Дарина з нами балакає, слухає нас. З нею легко й просто. А в тебе тільки й розмов що про навчання, про брудний посуд і наш безлад.

Ти вічно порушуєш наші особисті кордони, ти задушлива. І взагалі, ти просто виконуєш свої материнські обов’язки, бо зобов’язана.

Іра відчула, як земля йде з-під ніг. Найприкріше було те, що всі інші мовчали.

Значить, Дарина ідеальна, а вона? Мама, виходить, погана?

Не витримавши і змахнувши сльози, вийшла на балкон і прикрила двері. Набрала номер Діми. Голос її тремтів від безсилої люті.

— Ви там охабніли? Твоя дурепа мало того, що тебе собі забрала, так ще й моїм дітям втовкмачує, що я погана мати!

Діма секунду помовчав, а потім раптово заявив:

— Годі істерик, Іро! Дарина ставиться до них, як до рідних! Це ти їх засмикала своїми правилами! Може, тобі до психолога сходити? Подивитися на себе збоку?

Іра схлипнула і шморгнула носом. Якщо вона така погана мати… Що ж. Наступної п’ятниці, коли Діма заїхав по дітей, вона була незворушна.

Діти, збуджені майбутніми вихідними, вже чекали його в передпокої.

— Тату, а ми поїдемо в аквапарк? — пищала Лера.

— Дарина сказала, що купить мені новий набір «Лего»! — кричав Артем.

Іра навіть не стала цілувати дітей на прощання. У неї була заздалегідь зібрана сумка і, щойно машина Діми від’їхала, вона вислизнула з квартири.

Вихідні пролетіли швидко. У неділю в обід вона написала колишньому чоловікові:

Квартиру залишаю вам. На аліменти можеш подавати.

Раз я така жахлива мати, яка тільки мучить дітей правилами та котлетами, раз ти і твоя нова дружина знаєте, як краще… Виховуйте їх самі. Повністю.

За пів години пролунав дзвінок. Голос Діми тремтів від злісті:

— Ти зовсім хвора? Яка ти після цього мати?

— Така сама, як і ти батько. До речі, Артему в середу о 19:00 до стоматолога. Не забудь.

— Чому я маю це пам’ятати?

— Точно. Я зараз твоїй Даринці скину розклад гуртків і того, що необхідно зробити.

Перший тиждень вони трималися. Коли пішов другий тиждень, Іра з подивом дізналася, що діти не відвідують жодні секції.

Зателефонувала Дімі й закотила істерику:

— Дімо, який ти батько? Ти що, хочеш, щоб я на тебе опіку викликала? Діти нікуди не ходять, у Соні болів живіт, а ти навіть не поворухнувся!

— Іро, забирай дітей, благаю. У Дарини від їхнього крику вже голова болить. Я так більше не можу.

— Це твої проблеми. До речі, ти чому в батьківському чаті з усіма посварився? Твої клопоти нікого не хвилюють, на батьківські збори ти маєш прийти, — відповіла вона і поклала слухавку.

Дзвінки від Діми почастішали. Він скаржився на дітей так, ніби вона йому підкинула шакалят:

— Артем не хоче робити уроки! Дрібна мене не слухається!

— Не знаю, твоя Дарина — гуру у вихованні. Це ж я їх тримаю в кріпаках. От і виховуйте. До речі, я тобі скинула гроші, аліменти. Дивися, витрачай їх ТІЛЬКИ на дітей, а то хіба мало….

Діма у відповідь аж закричав:

— Ти на що натякаєш? Що я витрачу твої гроші на себе? Ти ціни взагалі в магазинах бачила?

— Бачила, тому нагадую, у них немає зимових курток.

За кілька днів вона знову зателефонувала колишньому чоловікові й одразу наїхала:

— Мені дзвонила вчителька. Соня з’їхала по навчанню. Ти там чим днями займаєшся? Може, варто приділити увагу дітям? Я твоїй мамі все розповіла, так що чекай її візиту до вас.

У відповідь Діма тільки застогнав.

Його мама ненавиділа Дарину за те, що та залишила без батька трьох дітей. І він розумів, що вона повністю на боці колишньої невістки і обов’язково скористається нагодою, щоб укусити нову дружину сина.

Через три місяці голос Діми в слухавці був уже не вимогливим, а благальним:

— Іро, будь ласка. Повертайся додому. Дарина сказала, що подасть на розлучення, якщо я не вирішу це питання.

Іра стояла біля вікна й дивилася на мокрий асфальт. За цей час вона відпочила, набралася сил.

— Дімо, — сказала вона м’яко. — Ти хотів показати, який ти чудовий батько зі своєю чудовою дружиною. Показуй. У тебе є всі можливості. Я — погана мати, пам’ятаєш?

Погані матері кидають своїх дітей. А хороші, як ти і Дарина, дають собі раду.

Я не повернуся.

Пів року діти прожили з батьком. Іра працювала, ходила в кіно сама, зустрічалася з подругами. Вона знала від свекрухи, що Діма розривається між роботою та дітьми, що постійно скандалить із Дариною і зривається на дітях.

Але нічого не робила.

Одного разу, щойно провалившись у царство Морфея, вона прокинулася від дзвінка телефону. Свекруха. Іра машинально подивилася на годинник. Перша ночі.

— Іро, біда. Артем у лікарні, ця коза до матері втекла. У мене спину прихопило, а Діма з дітьми.

Забувши про все, вона швидко одяглася й рвонула на подвір’я. Тремтячими руками завела машину й полетіла до лікарні.

Виявилося, що в сина болів живіт кілька днів, але батько, та й мачуха не звертали на це увагу. Перитоніт, дивом врятували.

Лаючи себе та колишнього чоловіка, вона сиділа біля ліжка сина, гладячи його по руці та вдивляючись у його обличчя.

Схуд, під очима синці, підстрижений під машинку чомусь наголо. Ледь не втратила дитину через те, що хотіла комусь щось довести? Покарати?

Та чхати на Діму та його дружину. У неї є діти.

Наступного дня Діма привіз до лікарні дітей.

— Матусенько, — прошепотіла Лера і кинулася до неї, вчепившись у неї мертвою хваткою. Соня мовчки переступила поріг, навіть не піднімаючи очей.

Іра мовчки обійняла її.

— Пробач, — хрипко сказав він. — Я просто так втомлююся, що подумав, що він просто вередує.

— Звільняйте квартиру, — тихо відповіла Іра. — Досить, награлися в доньки-матері.

Повернення було важким. Дарина, хоч і намагалася прибрати всі сліди перебування у її квартирі, все одно щось змінила там під себе.

Діти, які пройшли школу вседозволеності та хаосу, відвикли від режиму, від слова «треба», від материнської твердості.

Але життя поступово увійшло у свою нову, міцну колію.

І ось настав день, коли Діма знову мав забрати дітей на вихідні. Він нервував, переступав з ноги на ногу на порозі. Іра простягла йому листок.

— Що це? — обережно запитав він.

— Розпорядок дня, список домашніх завдань, дієта для Лери, список дозволених продуктів.

Відбій о десятій.

І найдивніше сталося тоді, коли він привіз дітей назад у неділю ввечері. Вони були спокійні, виспані, з виконаними уроками.

А через плече Діми Іра побачила Дарину. Вона стояла біля машини, намагаючись не дивитися в їхній бік.

Але не та самовпевнена, сяюча Дарина, що була раніше. А якась зіщулена, невпевнена. Напевно, зробила правильні висновки. Адже бути мамою щодня і грати в матір — дві різні речі.

Підсумок від редакції:

Ця історія — про ціну «ідеальної» мачухи, яка ламає старі правила, не розуміючи, що правила — це каркас, на якому тримається дитяче життя.

Коли жінка роками несе на собі тягар відповідальності, її важко замінити на «легку й веселу» конкурентку.

Бо, як кажуть, легко любити, коли не треба витирати соплі. А ви вважаєте, чи варто матері коли-небудь відступати від своїх правил, щоб не бути «задушливою»?