— Давай шашлики влаштуємо! Справжні! Тільки от представ: ніч, живий вогонь, шампури з мʼясом з пилу з жару … — Та ти що! На дачі буде грязь по коліно, а то й вище… Плюсову температуру передають. — До чого тут дача? Зробимо шашлики просто тут

— Що будемо робити на Новий рік? – запитав Андрій у дружини за тиждень до свята.

— А що ти пропонуєш? – не відриваючись від телефону, відгукнулася Ірина.

— Ну, не знаю. Набридло сидіти за столом по кілька годин, жувати і в телевізор витріщатися. І так щороку!

— Є ідея? – не змінюючи положення і навіть не повернувши голови, запитала Ірина.

— Я думав ми разом що-небудь придумаємо, – Андрія починала дратувати байдужість дружини, – та відірвися ти від телефону!

Ірина невдоволено, з деяким побоюванням глянула на чоловіка:

— Ну? Зізнавайся, уже задумав щось? – вона прекрасно знала Андрія і розуміла, що цю розмову він затіяв не просто так, – тільки ніяких гостей! Готувати на цілу юрбу твоїх неодружених друзів я відмовляюся. Мені теж набридло.

— Давай шашлики влаштуємо! Справжні! Тільки от представ: ніч, живий вогонь, шампури з мʼясом з пилу з жару …

— Та ти що! На дачі буде грязь по коліно, а то й вище… Плюсову температуру передають.

— До чого тут дача? Зробимо шашлики просто тут!

Іра подивилася на Андрія як на ненормального:

— Тут? На балконі, чи що?

— Та ні ж. У дворі!

— І як ти собі це уявляєш? – ідея Ірині явно не сподобалася.

— Дуже просто. Візьму мангал на дачі, шампури, трохи дров, вугілля куплю. Усе як завжди. Ти м’ясо замаринуєш.

— Добре. А вогонь?

— Що вогонь? Розпалю і все.

— У дворі?

— Ну так. Біля під’їзду.

— Там же машин повно!

— І що?

— А, якщо іскра?

— Ой, а петарди та різноманітні хлопавки?

— Це інше, а тут – відкрите полум’я. Сусіди обуряться. Ще й поліцію викличуть.

— Дурниці. Це можна вирішити. Попрошу мужиків, щоб машини на стоянку поставили. Усього ж 300 метрів від будинку.

— Ага, так вони тебе і послухали.

— А я їм взяти участь запропоную! Упевнений: їм сподобається! Ти тільки уяви: ялинку на подвір’ї прикрасимо – гірлянд для цього вистачить, сусідів покличемо – хоча б тих, із ким спілкуємося. Влаштуємо шашлики, музичку увімкнемо на балконі… Разом повеселимося.

— Одного мангала буде замало, – задумливо промовила Ірина.

— Свої візьмуть. Я попереджу. Коротше: ти – за чи проти?

— У принципі – за. Тільки, якщо вже ідея – твоя, то й організація – на тобі.

— Ну це все зрозуміло!

— А я бутербродів нароблю. Різних. Ну, поки м’ясо…

— Правильно! Винесемо на тацях. Я розкладний стіл із дачі привезу… Розумничка ти моя!

Ідея так захопила Андрія, що вже за кілька днів усі сусіди були в курсі майбутнього свята. Хтось погодився взяти участь, хтось відмовчався, були й такі, хто покрутив біля скроні. Однак, машини пообіцяли прибрати всі.

За кілька днів Андрій приніс із гаража драбину і поліз прикрашати ялинку, яка росла у дворі.

Щойно на ялинці весело заблимали вогники, збіглися діти з усього двору. Вони із захопленням дивилися на новорічне диво: ялинка, на яку раніше ніхто не звертав уваги, перетворилася на казкову красуню. Андрій і сам замилувався нею, радіючи як дитина.

З під’їзду вийшов сусід:

— Ось, візьми, – він простягнув Андрію ще одну гірлянду, – зайвою не буде…

29 грудня прийшла сусідка з третього поверху:

— Слухайте, а скільки м’яса будемо маринувати? Потрібно ж усе обговорити. Чи ви збираєтеся годувати всіх за свій рахунок?

Подружжя радісно переглянулося…

— Думаю, багато м’яса не потрібно. Тут справа не в ньому, а в самому процесі, – висунув припущення Андрій.

— Це, так, – погодилася сусідка, – однак, прикро буде, якщо комусь не вистачить. Про всяк випадок пропоную приготувати бутерброди для дорослих, а для дітей – мандарини та цукерки. Що скажете?

— Ми – за!

— Ну, і напої звісно, – усміхнулася сусідка.

— І ігристого пару пляшок прихопимо. Про всяк випадок, – додала Ірина…

У ніч на 30 грудня несподівано у повітрі розлилася дрібна, противна мряка.

— Ну ось, – засмутилася Ірина, – влаштували свято…

— Свято в нас, а за вікном – лише пора року, – видав Андрій, – попереду майже дві доби, всяке може трапитися.

І як у воду дивився! В останній день старого року злегка підморозило, а потім небо цілу годину рясно сипало пухнастими сніжинками.

Усе навколо забіліло, причепурилося і завмерло в очікуванні…

О дев’ятій вечора, вибравши відповідне місце, Андрій встановив мангал і розпалив вогонь.

З під’їзду хвилин за двадцять вийшов один сусід, потім другий. Обидва з такими ж мангалами. Поставили їх трикутником…

Вийшло справжнє багаття!

Вийшла Ірина з маленькою тацею:

— Хлопці, це вам для настрою, – підморгнула вона і поставила на столик тацю, – Телефонуйте, якщо що…

— Ти там сильно не захоплюйся, – попередив Андрій, – а то через готування найцікавіше пропустиш.

— Мені трохи залишилося, я скоро, – посміхнулася Ірина…

Через півгодини вона вийшла на вулицю і навіть розгубилася. Навколо імпровізованого багаття зібралося чоловік двадцять. Тут були і дорослі, і діти, причому не тільки з їхнього під’їзду.

Усі посміхалися, галасували, сміялися. Дорослі періодично піднімали тост за рік, що минає…

Складаний столик ломився від смакоти, на яку ніхто не розраховував: Ірина ледве знайшла містечко для своїх бутербродів…

— Музику ввімкну! – згадав Андрій і рвонув додому…

— Давай, а я дров підкладу, – кивнув сусід із третього поверху.

— Може, не треба? – Ірина підійшла ближче, – вугілля вже вистачить…

— Та ти подивися тільки, – чоловік широко посміхнувся, – думаєш вони сюди м’ясо прийшли їсти?

Встигнемо…

І справді: новорічне багаття чарівним чином змінило все навколо. Очі присутніх сяяли, усмішка не сходила з обличчя, діти весело гасали навколо, а дорослі… спілкувалися! Навіть ті, хто раніше ніколи не віталися…

Раптом звідки не візьмись з’явився Дід Мороз! Це було щось! Захопленню дітей і дорослих не було меж!

Музика виявилася не зайвою. Навколо ялинки утворився хоровод! Вогню вже не було, по двору плив запах шашлику, сусіди, які заново познайомилися, під керівництвом Діда Мороза весело і старанно виводили різні дитячі пісеньки, які, як виявилося, всі прекрасно пам’ятали.

— Ну що, пора! – проголосив Андрій, знімаючи шампури з мангала, – давайте ще раз проведемо старий рік. Добре, що він закінчується! Попереду – новий! Нехай він буде щасливим!

Не встигли дорослі розлити по чарці і скуштувати новорічний шашлик, як у двір в’їхала поліцейська автівка…

З неї вийшли три представники влади.

Один, мабуть старший, сердито запитав:

— Що тут відбувається?

— Старий рік проводжаємо, – з побоюванням відповів хтось…

— Чому іншим заважаєте? Галасуєте. Багаття палите. До речі, де багаття?

— Було, та загуло, – усміхнувся Дід Мороз, – залишилися тільки наслідки. Ви ледь встигли… З прийдешнім!

Він простягнув їм одноразову тарілку з шашликом, який ще не встиг охолонути… Жінки вже збирали в пакет бутерброди, цукерки й мандарини…

— Хм, дякую, звісно, – зніяковів поліцейський, – тільки ми на службі…

— Ось і підкріпіться! У вас уся ніч попереду. Вам же не зігріваючи напої пропонують, – посміхнулася Ірина.

— Народ! До Нового року півгодини залишилося! – крикнув хтось із балкона, – давайте по домівках!

— Ну ось старий рік провели, пора новий зустрічати. Усім спасибі за компанію! – гучно оголосив Дід Мороз і звернувся до несподіваних гостей, – підвезете мене в центр?

Автівка зникла за рогом. Усі побігли додому, на подвір’ї залишилися тільки Андрій і два його сусіди. Вони швиденько все прибрали, потиснули один одному руки і теж розійшлися.

Усе це було минулого року…

А цього – Андрій зовсім забув про Новий рік. На роботі стався аврал, проблеми зростали як снігова куля, настрою не просто не було – він був у мінусі…

Злий і втомлений він затемна під’їхав до будинку…

Вийшов із машини й ахнув: дворова ялинка на всю виблискувала вогнями, які весело відбивалися у вікнах…

«Натяк зрозумів», – подумав Андрій.

І на душі потепліло…