До мого сорому і під тиском дружини я погодився, і через кілька днів моя літня мати вирушила до будинку для людей похилого віку, вона з тугою дивилася на мене, і в її очах читався біль від моєї зради

Я пізня дитина у батьків, народився вже, коли їм було за сорок років. Напевно, ця різниця у віці наклала свій відбиток. Як тільки у мене з’явилася можливість піти, я так і вчинив. Життя з однолітками приваблювало мене більше, та й не хотілося бути тягарем літнім батькам.

Не можу сказати, що в нас були якісь негаразди з матір’ю, ні, навпаки, вона дуже трепетно до мене ставилася, але була досить владною, а мені її тиск не завжди припадав до душі. Відстань віддалила нас ще більше. Так, іноді зідзвонювалися.

Коли батька не стало, а мати залишилася сама, я залишився з нею на місяць, щоб не кидати одну. Добре, що можу працювати деякий час віддалено. Було дивно дивитись на неї, літню, привидом блукаючи по спорожнілому будинку.

Вона дуже тяжко переживала те, що тата більше немає, як ніяк, а майже шістдесят років разом. Порадився зі своїми, і всі разом ми вирішили забрати маму до себе. Залишати її в передмісті в самотньому будинку здавалося жахливим вчинком. Поговорив із нею, заспокоїв.

Спочатку вона не хотіла перебиратися, але потім все ж таки зважилася. Тепер розумію, що просто хотіла догодити, щоб ми не хвилювалися. Будинок продався дуже швидко, всі гроші я поклав на депозитний рахунок, туди ж додав і невелику мамину пенсію, вирішивши, що зможу і сам її повністю забезпечити.

Старшу дочку Машу відправили до інститутського гуртожитку, тим більше, що вона давно хотіла, а маму розташували в її кімнаті. Здавалося б, які можуть виникнути проблеми? Тим не менш, все, що сталося в маминому житті, надто сильно на неї вплинуло.

Її туга по дому не проходила, і вона почала вередувати. Я розумію, що вона хотіла якнайкраще, але не змогла вчасно усвідомити, наскільки важкою буде гіркота втрати. Не розумів і я. Незабаром мамі почало здаватися, що її викрали з дому і тепер я насильно утримую її тут.

Вона почала скаржитися, що в неї пропадають речі, звинувачувала у всьому мою дружину, дітей, мене самого. Заявила, що я відібрав у неї будинок і тепер вона змушена сидіти у своїй кімнаті, як у в’язниці. Спочатку ми не надавали цьому значення, але пізніше почалися справжні скандали.

Фахівці з сумом повідомили нам, що ми зіткнулися з незворотними процесами і, швидше за все, мама продовжить поводитися таким чином. Це трапилося б однаково, навіть якби ми не стали її забирати і продавати будинок. Навпаки, похвалили нас, що ми такі дбайливі. Адже багато хто від опіки відмовляється. Ситуація погіршувалась з кожним днем.

Звісно, я не обмежував матір і не закривав на замок. І одного дня, коли всі ми були на роботі, вона вийшла з квартири у двір і стала кликати на допомогу. Хто ж виявився тим злочинцем, від якого її потрібно було захистити? Я, її рідний син. Вона звинуватила мене в тому, що я погано з нею поводжусь, відбираю пенсію і все в неї вкрав.

Органи опіки не змусили довго чекати, довелося розбиратися з ними, демонструвати умови, в яких живе мати, показувати документи, що всі її гроші та пенсія на місці, а сама вона знаходиться на нашому повному забезпеченні.

Вони сказали нам прямо, що мати краще визначити в будинок для людей похилого віку, дати їй шанс дожити нормально під наглядом лікарів. Та й самі ми зітхнемо з полегшенням.

До мого сорому і під тиском дружини я погодився, і через кілька днів моя літня мати вирушила до будинку для людей похилого віку. Вона з тугою дивилася на мене, і в її очах читався біль від моєї зради. Але що я міг вдіяти?