До нас переїхала жити бабуся, мені стало трохи легше, не треба було готувати та прибирати самій, та й батько став рідше приходити додому, мабуть, йому було соромно за свою слабкість перед своєю мамою

З моєю подругою Олею ми знайомі з першого класу, але по-справжньому потоваришували набагато пізніше, мабуть, у сьомому класі. У мене в той час не стало  мами, а батько згодом почав гуляти, не зміг упоратися зі втратою, і мені було дуже важко.

Оля мене підтримувала, часто приходила до мене, допомагала, я досі їй за це вдячна. Потім до нас переїхала жити бабуся, мені стало трохи легше, не треба було готувати та прибирати самій, та й батько став рідше приходити додому, мабуть, йому було соромно за свою слабкість перед своєю мамою.

Після закінчення школи ми з Олею вступили разом до університету, мріяли про майбутнє, як самостійно зароблятимемо і зможемо дозволити собі поїздку в інші країни, подивимося світ, а потім уже думатимемо про сім’ю. Але так вийшло, що Оля на третьому курсі вийшла заміж і за три місяці в неї з’явилася донька.

Для мене це стало несподіванкою, вона не вважала за потрібне поділитися зі мною, хоча я знала, що вона зустрічається з хлопцем. Я бачила його кілька разів, і він мені відразу не сподобався, я не стала приховувати цього від подруги, але вона навіть трохи образилася, сказавши, як би жартома, що це я їй заздрю.

Хлопця в мене на той момент не було, Оля і вирішила так. Сімейне життя в Олі не склалося, чоловік любить гуляти, зраджує їй, я підтримую її, як можу, дуже люблю дочку, мою хрещеницю, купую їй подарунки.

Оля ніде не працює, у декретній відпустці, кожну копійку на дитину їй доводиться випрошувати у чоловіка. Свого житла у них немає, винаймають кімнатку в комуналці, мені її щиро шкода, але втручатися в її життя я не хотіла, хоча я б не замислюючись, пішла від такого чоловіка.

Але таке рішення вона має ухвалити сама, на що я дуже сподівалася. Але прийшовши до неї, я дізнаюся, що Оля знову чекає дитину і збирається залишити її, хоча доньці всього 2 роки і чоловікові не потрібна ця дитина, а не те, що ще одна.

Ну, ось як тут зрозуміти її, чому вона не хоче жити нормально, та ще й дітей прирікає на таке життя. Напевно, правильно кажуть, що у нас таке життя, на яке ми заслуговуємо.