Економила на собі, і рідні почали також економити на мені

— Ти чого шкутильгаєш, – питаю нещодавно свою знайому, зустрівши її в магазині, – забилася десь, чи ногу потягла?

— Та ні, – відповідає Олена, – педикюр вдома сама робила, невдало. Нарвав палець, болить. Мазі прикладаю, у взутті боляче, а за продуктами треба йти. Добре, що Оксана Миколаївна з онукою погодилася залишитися.

Олені 30 років, заміжня з них вона вже 4 роки, є дворічна донька та чоловік, а живуть молоді з самого початку у його мами.

— Квартиру розмінювати не буду, – сказала Оксана Миколаївна молодим ще на зорі їхніх стосунків, – хочете – наживайте своє, хочете – живіть зі мною. Місця вистачить.

— Ну навіщо нам знімати чи з кредитами зв’язуватися, – сказав тоді Оленці її чоловік Лев, – у трикімнатній квартирі мама жити залишиться одна, а ми чужим людям гроші віддаватимемо або відсотки переплачуватимемо?

Олена була приїжджою, у неї не дуже заможна родина, а Оксана Миколаївна квартиру одержала у спадок від батьків, колись давно її батько був великим начальником, а в неї був брат, от і отримали трикімнатну на сім’ю.

У чомусь і чоловік, і свекруха мали рацію: зарплати були не шикарні в них, але за наявності даху над головою можна було жити цілком стерпно. Свекруха працювала, отримувала маленьку пенсію, на комунальні платежі скидалися, харчування теж. Олена жила в Києві з часів навчання і навіть виходило підробляти ще студенткою.

— Все хотілося то речі нові купити, то на манікюр збігати, то косметику купити хорошу, – розповідала вона, – у нас у селі салонів не було, одягалися з базару в турецько-китайські тряпки. Тож я прямо насолоджувалася новими можливостями.

Спочатку і після весілля Олена не відмовляла собі в маленьких і милих жіночих слабкостях: манікюр у спеціаліста, стрижка в хорошому салоні, косметика або туалетна вода не найнижчої якості. Все змінилося після того, як Олена вийшла у декрет.

— Ну навіщо тобі зараз стрижки та манікюри, – сказав чоловік, – вдома сидиш, дитина скоро зʼявиться, та й зарплата у нас одна залишилася, треба гроші притримати.

Олена образилася трохи, але потім в думці порахувала і погодилася заощадити. На собі. Зав’язала похмурий хвостик, нігті коротко постригла. А далі – більше.

— Так, перший час після появи доньки навіть думати про це не було нагоди, – розповідає вона, – весь час і всі думки зайняті малюком. А потім поступово якось сімейний бюджет, який був у нас до дитини все ж таки окремий від свекрухи, перетворився на загальний.

Заначка мами чоловіка та Лева. Куди йшов і невеликі виплати Олени. З неї їй без суперечок видавалися гроші на продукти, речі для дитини, а ось потреба витрат самої Олени обговорювалася.

— Ні, на горезвісні прокладки і колготки я грошей не випрошувала, – каже жінка, – але купити пудру, фарбу для волосся або кросівки, що мені сподобалися, було вже проблематично, не кажучи вже про походи в салони і манікюри та педикюри.

Ти все одно сидиш удома, – говорив Лев, – нам це зараз не по кишені. Давай скоротиш свої хотілки. Зрозумій, я не скупий, я просто проти бездумних витрат у нікуди.

При цьому чоловік не відмовляв собі у покупці милих серцю дрібниць, стригтися він теж ходив не в саму дешеву перукарню, де брали за послуги більш ніж 300 гривень за голову.

— А потім Оксана Миколаївна почала у нас раптово і дуже “дорого” гарнішати і молодіти, – каже Олена, – то уколи краси зробить, то другого підборіддя позбавляється, то якісь нитки поставить.

Олена знайшла в інтернеті вартість цих процедур і прийшла в невимовне обурення. Особливо після того, як невдало зробила собі педикюр, поранивши палець через кут нігтя, що вростає, який і став проблемним після виношування дитини, адже з животом незручно самій собі такі процедури проводити.

— Дійшла я до кухні ввечері, – каже Олена, – і учинила чоловікові скандал. Одних грошей Оксана Миколаївни на всі ці процедури не вистачило б. Значить, або Лев наші їй додавав, або мати назбирала, а син годував. І все б нічого, але я ходжу як облізла вся, шкутильгаю, заощаджую на дорогих шампунях, а у чоловіка то нова сорочка, то нове портмоне, а у свекрухи хобі “продовжи молодість”?

— Я працюю, заробляю, у мене пенсія, хоч і маленька, – підтягнулася свекруха на сімейний скандал, – я маю право. А чому син не може мені матеріально допомогти?

— Син може допомогти, – відповіла Олена, – але виходить, що вся родина економить тільки на моїх потребах, прикриваючись тим, що я в декреті і в мене немає заробітку, ну поміняємося, я вийду працювати, добре що зарплата у мене не така вже і маленька, а хтось сяде вдома і обійдеться без будь-яких дорогих процедур та обновок.

У декреті сидіти, зрозуміло, всі благополучно відмовились. Але за чашкою чаю дійшли компромісу.

— Встановили, – сміється Олена, – що я теж людина. Хоч і у декреті. Так що відкульгаю, запалений палець вилікую і побіжу до фахівця, а на стрижку я вже записалася. Так що відвойовую потихеньку своє право на мої жіночі хотілки та потреби.

Крім того, Олена взялася підробляти віддалено, поки це її маленька таємниця, але гроші від підробітків на вносити до сімейного бюджету не має наміру.

— На роботу зовсім скоро виходитиму, оновлюватиму свій гардероб, – каже вона, – в принципі мене життя з чоловіком і свекрухою влаштовує, а в тому, що до мене так поставилися, сама винна – дозволила. На щастя, в моєму випадку є можливість обговорити і домовитися.

Як вважаєте, заощаджують справді на тому, хто дозволяє до себе так ставитись? Сама пошкодуєш грошей на себе, кохану, соромишся купити собі хорошу косметику і зайву обновку і оточуючі спробують зробити так само?

Чи потрібно іноді просто любити себе? Егоїстично, наполегливо та затратно?