— Ха, це найцікавіше. Свою відмову вона пояснює тим, що Тимофій не одружений, мовляв, сам розбеститься, стане водити туди друзів і подружок своїх, відіб’ється від рук, та й готувати нормально собі не буде, шлунок зіпсує, от був би сімейний. Коротше кажучи, меле всяку нісенітницю! У 23 роки сімейний? Чи не рано? Або йому фіктивно треба розписатися з кимось, щоб бабці умову виконати? Ні, вона під цими відмовками справжню причину ховає

— Не знаю, що будемо робити. Винаймати зараз дорогувато, він не потягне, та й я, чесно кажучи, теж. І взагалі, безглуздо якось винаймати, — ділиться Наталя з подругою.

— А що, колишня свекруха вперлася рогом, чи що? — посміхається подруга. — Це тільки язиком чесати було добре, що квартира тепер — онуку ненаглядному? Чи вона здавати її хоче, пенсія, певно, невелика?

— Вона від своїх слів формально не відмовляється, та й якщо розібратися, а куди їй ще дівати свою нерухомість? У неї ж нікого, тільки далекі, яких і не бачила ніколи.

Здавати однокімнатну вона теж не збирається, їй вистачає, у неї дача здається, а з квартирою не стане й заморочуватися. Там же ремонт зроблено непоганий, шкода, — відповідає Наталя.

— Тоді в чому річ? — не розуміє подруга. — Як вона свою відмову пояснює?

— Ха, це найцікавіше. Свою відмову вона пояснює тим, що Тимофій не одружений, мовляв, сам розбеститься, стане водити туди друзів і подружок своїх, відіб’ється від рук, та й готувати нормально собі не буде, шлунок зіпсує, от був би сімейний.

Коротше кажучи, меле всяку нісенітницю! У 23 роки сімейний? Чи не рано? Або йому фіктивно треба розписатися з кимось, щоб бабці умову виконати? Ні, вона під цими відмовками справжню причину ховає, — впевнена Наталя.

Наталі 42 роки, заміж виходила зовсім молодою, по любові.

За рік зʼявився у родині єдиний син жінки — Тимофій. З чоловіком через 7 років вони благополучно розлучилися, свою квартиру Наталя купувала вже сама, продавши навпіл із сестрою батьківське майно в області, працюючи як чорна конячка і в усьому собі відмовляючи.

З чоловіком жили в однокімнатній квартирі, що належала його матері. І в принципі, стосунки були непогані у невістки зі свекрухою.

Але ж жити доводилося з чоловіком, а він почав випивати і якось дуже швидко перетворився на пияку. Наталя пробувала боротися — нічого не допомагало.

Сина забрала і пішла, добре, що від роботи дали можливість жити в гуртожитку, потім уже своє питання з житлом вирішила.

Знову виходити заміж Наталі не хотілося зовсім, та й не до того було: кредит, дитина, від чоловіка аліментів не дочекаєшся. Свекруха колишня допомагала, але воліла робити це «натурою»: то онукові щось купить, то продуктів з дачі привезе, то пакет солодощів передасть.

Звісно, і те — хліб. Матері чоловіка Наталя вдячна була.

Вісім років тому колишній пішов з життя. Організовувала все Наталя, оскільки свекруха в лікарню потрапила із серцевим нападом. Знала, що до того діло йшло, але все ж — єдиний син.

Онук із бабусею стосунки підтримує.

Той самий напад так і залишився єдиним, бабуся цілком здорова і рухлива, щойно перестала працювати, та дачу торік здала своїй колишній начальниці, точніше, її дочці.

— Після мене все — онукові, — любила і любить повторювати мама колишнього чоловіка. — Нікого в мене все одно ближче немає. Ось виросте, стане сам заробляти — віддам йому однокімнатну, де ви жили із синочком моїм, а потім уже — все інше.

Свекрусі цього року 66 років виповнилося. Тимофій рік тому закінчив інститут, встиг відслужити в армії, повернувся, одразу ж працевлаштувався.

Поки син служив, у Наталі зав’язалися стосунки з чоловіком.

Він родом із Вінниці, є у нього там однокімнатна квартира. Здав, кілька років тому переїхав до Києва, винаймає житло, працює.

І Наталя вперше, здається, готова спробувати ще раз влаштувати своє особисте життя. Ні, не офіційно, навіщо город городити?

Та й заводити другу дитину вона не збирається, хоча і вік ще не критичний, і здоров’я дозволяє, але у чоловіка її є дочка, а їй самій дуже хочеться пожити для себе.

— Маю право, — каже Наталя. — На ноги стала, житло купила, дерев на дачі в колишньої свекрухи насадила купу, сина виростила і вивчила. Майже чоловік, так? Але тільки мені хочеться відчути себе нормальною жінкою. Щасливою жінкою.

Поки син служив, чоловік Наталі частенько залишався в неї ночувати. Син з ним знайомий, каже, що так йому навіть було б спокійніше за матір.

Ось тільки бабуся Тимофія, почувши від онука прохання дати йому ключі, він, мовляв, хоче жити окремо, руками замахала:

— Яке окремо? Ти ще зовсім дитина! А хто готуватиме? Почнеш водити друзів і подруг, що це буде? Ні, живи поки з матір’ю, ось була б у тебе своя сім’я, тоді…

Тимофій пробував і так, і сяк, на батька кивав, який молодший був, коли одружувався з його матір’ю, а вже жив сам якийсь час. Але в бабусі одна відповідь:

«І до чого з батьком усе це призвело? Вони розійшлися, а сина мого немає вже. У тебе спадковість погана, не дозволю».

— І марно говорити, що мій колишній пити почав, коли вже одружився, — каже Наталя. — І про те, що зараз молоді взагалі не хочуть ні рано одружуватися, ні жити з батьками — теж марно, товче своє й хоч трісни.

Наталя й сама пробувала говорити з упертою літньою пані, пояснювала, що Тимофій все одно піде, не житиме з нею, тільки гроші викидати на вітер стане.

Та й комуналка за однокімнатну платиться, а квартира зачинена стоїть.

— Ти мене не вмовляй, — відрізала свекруха. — Я прекрасно знаю, чому Тимофій задумав жити сам. Точніше, не він задумав, а ти так вирішила. Син тобі заважає, ти заміж нагострила лижі. Я сина втратила, а тепер ти своїм новим щастям мені в ніс тицяєш?

— А хоч би й так, — роздратовано відповіла Наталя. — Не маю права, чи що? Я жива, давно в розлученні, сина довела до пуття. Сама, між іншим.

— Маєш право, — досить єхидно відповіла колишня свекруха. — Залиш свою квартиру синові єдиному, та й ступай зі своїм чоловіком на оренду. Або до нього їдь. Бач, на старість літ хвіст розпушила!

Наталя обізвала колишню свекруху старою скнарою і пішла, заблокувала її скрізь. Звісно, до Вінниці вона не поїде, виключено. І на оренду не піде.

Ще чого! Вона гарувала, щоб квартиру мати, а тепер по чужих кутках поневірятися?

Тимофій отримує поки зовсім небагато, допомагати йому та оплачувати оренду? Тоді знову ж таки, ніякого життя «для себе» у Наталі не вийде.

— Ось так, сама не живе і іншим жити не треба, — каже Наталя про бабусю свого сина. — А я ж її жаліла, співчувала, намагалася зі списку родичів не викреслювати!

***

Ця історія, що змушує замислитися, і нагадує, що іноді батьківська любов — це лише маска, за якою ховається бажання контролювати. Упертість та заздрість можуть зруйнувати не лише стосунки, а й майбутнє найрідніших людей.

Життя — це не репетиція, і іноді варто боротися за своє щастя, щоб потім не шкодувати.

А як ви вважаєте, чи варто було Наталі діяти інакше, чи вона правильно вчинила? Їй важлива думка з боку, адже часом буває, що свої дії неможливо оцінити самостійно.