Хлопець зі школи Лери пробрався ночувати в будиночок на подвір’ї, холодна осінь, а йому не було де ночувати

Не знаю, як правильно починати подібні історії. Але з чогось треба починати. Чи не правда? Все життя я прожила у селищі. У нас невеликий населений пункт, навіть 5000 людей немає. Народилася у 1989 році. Як і решта дітей у віці семи років пішла до школи. І тоді я познайомилась із Романом. Він був надзвичайно худим, але досить спритним.

Я особливо не запам’ятала перші два класи. Ближче познайомилася з Ромою вже у третьому класі. Тоді нам задали прочитати кілька оповідань (зараз навіть не згадаю, що читала). Але побачила у шкільній бібліотеці Рому. Він сидів у самому кутку зали біля радіатора, обклавшись підручниками та зошитами.

Рома в третьому класі навчався найкраще. Він завжди мав домашнє завдання. Він завжди читав усе, що задавали під час уроків, хоча більшість хлопців халявіли як могли. Лише зараз я розумію, що тоді Рома сидів у шкільній бібліотеці аж до закриття не від того, що він дуже любив навчатися.

Як пізніше він сам мені говорив, він ненавидів навчання, тому що від нього ніякої практичної користі немає. Він сидів у бібліотеці лише для того, щоб не з’являтися вдома. Його батьки були гуляками. Могли почати гулянки на початку місяця і закінчити лише за кілька тижнів. До них часто навідувався у гості дільничний. Зазвичай після таких появ у Роми оновлювався гардероб і з’являлися нові зошити.

Часто Рома навіть заходив додому. Він влаштував на горищі собі ліжко і жив там до морозів. Я навіть уявити не можу, як це в жовтні спати на горищі без опалення. Тепер зрозуміло, чому він сидів біля радіаторів у школі та бібліотеці. Він мені пізніше розповідав, що тоді він намагався “прогрітися про запас”. Дивно, що він ще вчився добре, хоча у жовтні-листопаді часто не з’являвся під час уроків. У найвітряніші дні він ходив по селищу з пакетом і збирав волоські горіхи біля ділянок.

Потім він сушив їх на горищі та складав у дві металеві бочки, щоб миші не поїли його продовольства. Пам’ятаю, що в нього постійно в рюкзаку валялися горіхи. У п’ятому класі він пригощав мене смаженими горіхами у цукровій карамелі. Це було дуже смачно. Зазвичай він крав у батька цукор і робив на сковороді карамельні міні-батончики на пустирі. Перша ночівля Роми у моїй кімнаті Наприкінці п’ятого класу мій тато поруч зі старою вишнею збудував великий курінь для мене.

Я побачила у якомусь фільмі, що для своїх дітей батько збудував будиночок на дереві. Мій тато був усіляко проти будиночка на дереві. Зробив досить великий (для п’ятикласниці) будиночок із листів фанери. Це був справжнісінький будиночок. Там можна було стояти майже на повний зріст. Дах для будиночка тато виклав із шиферу. Будиночок навіть був із двома маленькими зі ставеньками та дверима, які можна було зачинити зсередини. Наприкінці травня перед сном я милувалась на свій будиночок. Дуже чекала настання вихідних. Ми з подругами планували влаштувати чаювання в ньому. Але я помітила, що в будиночок пробрався Рома. Він прошмигнув, мов тінь, але я виразно роздивилася його обличчя.

Тихо вийшла з дому і пішла до хати. Я хотіла накричати на нього. Не знаю. Мене просто розпирало від злості. Я з усієї сили відчинила двері будиночка, а в кутку, сховавшись під своєю курткою, лежав Рома і плакав ридаючи. Зайшла та зачинила за собою двері.

Я нічого не сказала, просто сіла поряд. Ромі, мабуть, стало соромно, що він плаче поряд із дівчинкою. Замовк. Він попросив його не виганяти з будиночка. Я не хотіла його виганяти, але й залишати на ніч теж не хотіла — та курточка його б уночі точно не зігріла. Покликала його із собою. У свою кімнату вже зайшла не через вхідні двері, а через вікно. Я дуже боялася, що батько дізнається, що я привела до кімнати на ніч хлопчика. Ганчіркою протерла під ліжком пил. Дістала з комода ще одну ковдру, склала її навпіл і постелила під ліжком. Рома пробрався під ліжко і замовк. Він спав дуже тихо.

Я спеціально трохи звісила свою ковдру, щоб повністю приховати, що під ліжком хтось є. Так і спали. Я на ліжку, а він під ліжком. Рано-вранці він розбудив мене. Подякував і попросив зачинити за ним вікно. Пішов він дуже рано. Наступного дня в школі я вдавала, що нічого не сталося. Також не спілкувалася з ним. Він лише на останньому уроці приніс мені пакет карамельних батончиків. Мені було дуже приємно. Йому також. Це читалося на обличчі. Ще тиждень він спав у мене під ліжком. Одного разу його навіть трохи спалила мама, коли ми гучно пошепки розповідали одне одному страшні історії. Але про це трохи згодом.

На початку шостого класу Рома потрапив до дитячого будинку. Його батьки випадково під час однієї з гулянок підпалили будинок та згоріли у ньому. Добре, що Роми вдома на той час не було. Влітку він на околиці пустиря зробив собі невелику ділянку. Майже весь час проводив чи там, чи у бібліотеці.

Вирішив вирощувати картоплю. Натаскав перегною, зробив грядки, висадив бульби картоплі. Це був, як казав сам Рома, “експериментальний город”. На жаль, забрати врожай він не встиг. Я не знала, в який дитячий будинок забрали та чи надовго. Тоді наше спілкування перервалося. Зустріла Рому я вже через вісім років. Зустріла випадково. Причому там, де на це зовсім не очікувала. Тоді я підробляла у будівельному магазині вечорами. Він приїхав на ледве живому жигулю. Спочатку ходив між стелажами та згрібав лише потроху, саморізи, скоби, подовжувач, кельми, рукавички. Набрав пристойно.

Я впізнала його лише на касі. Він від несподіванки випустив кошик, а я кинулась на нього. У мене з очей бризнули сльози. Навіть не знаю, що це було. Сльози щастя, розпачу, смутку та радості одночасно? Все відразу. Покупці дивилися на нас, нічого не розуміючи, а Ромка мене так сильно обійняв і почав цілувати. Це був один із найкращих моментів у моєму житті.

Виявилося, що після армії він перебрався до сусіднього селища. Там житло майже нічого не коштувало і держава йому як сироті купила якусь халупу, що завалюється. У тому будинку не те, що газу не було, там навіть водопроводу не було. За кілька місяців він привів ділянку в порядок, абияк підлатав будинок.

Пробив свердловину та підвів газ. Вечорами він підробляє сторожем, а вдень працює на ділянці, зробив дві теплиці, одна зимова теплиця, а інша цілорічна, висадив невеликий сад, завів кіз і курей.

На жаль, Рома вищої освіти не здобув, натомість у нього золоті руки. Там де не вистачає теоретичних знань, на допомогу приходить Youtube та довідники. Я перебралася до нього. Працюю стоматологом та виховую двох наших діточок. У нас все добре. А Рома досі дуже відкрита і добра людина, всупереч тому, що він виніс в дитинстві. Тільки він не вживає напої, не палить і надто балує наших дітей. Ще Ромка дуже не любить говорити про своїх батьків і своє минуле.