— І чого ти тій старій так підлещуєшся, у рота заглядаєш? На біса вона тобі здалася! — сичала свекруха. А зовсім недавно мама чоловіка взагалі прямо в лоб звинуватила невістку: мовляв, та спеціально приручає «бабку», щоб та відписала спадщину в обхід Ігоря самої Карині або маленькому Данилкові

— Тепер вона ще й мого власного чоловіка проти мене налаштовує! — бідкалася засмучена Карина.

— Уявляєш, він учора приходить додому і так прямо в лоб питає: «Ти що, реально вирішила в мене спадщину віджати?».

— Почекай-но, я щось геть не збагну, як у цій ситуації взагалі можна щось «віджати»? Зараз же, не буремні дев’яності надворі, ніякий незаконний захват квартири не пройде. Хочеш, щоб бабусина хата тобі дісталася — то спілкуйся з нею, провідуй стареньку, підтримуй добрі стосунки. От і вся хитрість! — впевнено заспокоювала Карину подруга.

Карині двадцять дев’ять, два роки тому вона побралася зі своїм Ігорем. Живуть молодята у квартирі, яка належить дружині. Це її дошлюбне майно — батьки придбали те гніздечко ще давно, коли донька в школі за партою сиділа.

Зараз у їхній сім’ї непростий період: пів року тому в них з’явився синочок, тож молода мама поки вдома, не працює.

Щоправда, матеріальних клопотів, завдяки власному даху над головою і відсутності тої страшної орендної плати, у Карини з Ігорем куди менше, ніж у багатьох інших родин. У кредити поки теж не влазили. Гроші вони потроху відкладають під перину, але навряд чи ті заощадження підуть на розширення житла.

Судіть самі: у Карини є дві старенькі бабусі, обидві зі своєю нерухомістю, її мама — єдина донька в сім’ї, тато — єдиний син, ну і, відповідно, сама Карина — єдина, безмежно улюблена онучка на всіх.

Тому з житлом проблем точно не передбачається.

У чоловіка, ясна річ, теж є своя рідня: матір, вітчим та молодша сестра. У сестри є своя бабуся по батьковій лінії, та й у Ігоря бабуся по батькові теж є в наявності.

Це, виходить, колишня свекруха матері Ігоря. І саме оцю стареньку жінку, а точніше — щире спілкування з нею, Карині зараз закидають як великий злочин чоловікові родичі, та й… віднедавна він сам.

— Свекруха з першим чоловіком, батьком Ігоря, розлучилася ще за царя Гороха, малий тоді під стіл пішки ходив, — розповідає Карина.

— Вона тоді грюкнула дверима й пішла до своєї матері, от у тій квартирі вони зараз усі гуртом і мешкають. Що вже там між ними сталося — я й гадки не маю. Підозрюю, що, як і при кожному розлученні, були гіркі образи, взаємні докори, слова, що ранять у саме серце… Одне слово, звичайна життєва драма — розійшлися, як у морі кораблі, ще й дуже негарно.

Та свекруха з колишнім не лише побили горщики, вони й далі так і не спромоглися вибудувати хоч якісь людські стосунки.

Батько Ігорю аліменти справно платив, але майже не бачився з сином — мати просто кістьми лягала, але не пускала.

Щоразу влаштовувала такі скандали, що ледь не до виклику поліції доходило. Зрештою, чоловік просто зламався і перестав приходити.

— Він до чарки заглядав, — сумно додає Карина.

— Це мені ще чоловік розповідав, коли ми тільки-но почали зустрічатися. Але ж його мати, ота сама бабуся, ніколи не пила! Вона взагалі в тій брудній колотнечі майже не брала участі. Проте їй Ігоря в дитинстві, як я зрозуміла, теж і на поріг не показували.

Роки летять, як вода.

Батько Ігоря покинув цей світ у сорок один рік — оковита таки зробила свою чорну справу. Карининому чоловікові тоді якраз чотирнадцять стукнуло.

Якийсь час хлопець і далі не знався з бабусею по батьковій лінії, а потім нібито крига скресла. Ну як скресла…

Сухо вітав її зі святами, зрідка, раз на рік чи два, міг забігти на п’ять хвилин. Життям своїм не ділився, по душах ніколи не говорили. Ксенію Юріївну тримали на безпечній відстані, мов чужу.

Але, мабуть, свекруха Карини швидко зметикувала, що у старенької квартира дуже навіть непогана в центрі. Тому більше не влаштовувала синові істерик, коли той купував хилу гілочку мімози й їхав привітати бабуню з Восьмим березня.

На весіллі Ігоря та Карини, хоч і скромному, у затишному ресторанчику, бабусі не було.

Не покликали, бо ж для свекрухи вона — ворог номер один. Бабуся тоді просто переказала молодятам чималу суму грошей як подарунок. Причому Ігор, здається, навіть не подякував їй за це — просто «забув».

У цьому слові, власне, і криється все його ставлення до рідної крові.

А якось старенька сама знайшла Карину в інтернеті, написала їй повідомлення.

Їх же ніхто не знайомив, але через сторінку онука якось вистежила. Пише: «Кариночко, дитино, яка ж ти красуня в нас! Я така безмежно щаслива, що моєму онуку так поталанило! Будь щасливою, дівчинко, від щирого серця тобі цього бажаю».

Карина, як ввічлива людина, відписала, щиро подякувала. Обмінялися номерами телефонів. І раптом з’ясувалося, що єдина жива бабуся чоловіка мешкає не так уже й далеко від їхнього дому!

І якось воно само собою так тепло склалося, що Карина почала зі старенькою спілкуватися. То в гості на пиріжки забіжить, то чимось по господарству підсобить.

— Ну от елементарно: Ксенія Юріївна жінка сучасна, комп’ютером користується, — ділиться Карина.

— Але ж вік бере своє — якщо там якась програма зависне чи оновлення вискочить, вона одразу губиться, нервує.

Раніше завжди просила сусідчиного онука, але сусідка відійшла у засвіти, квартиру продали чужим людям. Та й взагалі: ліки в аптеці купити, квитанції оплатити, та й просто словом обмовитися…

— Мені ж, дитино, хоч би просто живою душею розрадитися. Сядь, Кариночко, відпочинь, я сама той чай заварю, здоров’я мене ще, слава Богу, тримає, — тепло каже Ксенія Юріївна, коли невістка приходить.

— Ой, а як же наш Данилко росте, просто на очах мужніє козак! Дякую тобі, моя мила, за таку старечу радість.

Зараз Карина, зі зрозумілих причин, трохи рідше буває в бабусі — маля ж на руках. Але хоч раз на місяць намагається забігти на годинку. Постійно скидає їй свіжі фотографії правнука, щодня телефонує.

Бабусі вже під вісімдесят, але тримається вона молодцем, виглядає охайно і почувається, як на свої літа, досить бадьоро.

А от для Карининої свекрухи таке тепле спілкування невістки з «тією бабою» спочатку було лише приводом для в’їдливих кпинів.

Потім воно переросло у відкрите роздратування, а зараз — у неприховану агресію і якусь дику лють.

— З тією старою вже ніхто й словом перекинутися не хоче, от вона і знайшла в тобі вільні вуха! — єхидно посміювалася мати Ігоря на початку.

— І як вона там? Ще не збирається на той світ? Бо вже зажилася щось на білому світі, а моєму сину спадщина потрібна!

Карину від таких чорних слів аж пересмикувало, але вона, як мудра невістка, кусала губи і мовчала. Ігорю часом могла м’яко нагадати: мовляв, давно ти бабуню не провідував, набери хоч на хвилинку.

Чоловік лише роздратовано відмахувався: часу нема. А іноді ще й віджартовувався, що в них Карина — «офіційно уповноважений посол їхньої сім’ї», от вона нехай і спілкується, а з баби й того вистачить.

Згодом риторика матері Ігоря різко змінилася.

— І чого ти тій старій так підлещуєшся, у рота заглядаєш? На біса вона тобі здалася! — сичала свекруха.

А зовсім недавно мама чоловіка взагалі прямо в лоб звинуватила невістку: мовляв, та спеціально приручає «бабку», щоб та відписала спадщину в обхід Ігоря самої Карині або маленькому Данилкові.

— Ой, та ясно ж як білий день, що ти собі там задумала! Правнука старій підсунула, вся така солодка, сиропом полита… Думаєш, баба розчулиться і квартиру на тебе перепише? У власного чоловіка з-під носа спадщину хочеш потягнути?!

Сказано це було нібито з натяком на жарт, але ж жарт той був такий отруйний, просякнутий злістю та єхидством.

Карині взагалі не дуже приємно спілкуватися з такою свекрухою, вона робить це лише на великі свята чи в разі крайньої потреби.

Але от днями материні слова, слово в слово, повторив і сам чоловік — зі злістю, з глибокою образою в голосі:

— Ану зав’язуй із цим, чуєш? Вона тобі хто така? Ніхто і звати ніяк! Ти що, і справді вирішила все обставити так, щоб квартира повз мене прямо тобі в руки впала? Тобі своїх бабів мало? Зарубай собі на носі: ти дуже ризикуєш.

У нас сім’я чи ні? Якщо сім’я, то негайно припиняй ці візити до моєї родички, бо інакше…

Що саме означало те зловісне «інакше», вголос не прозвучало, але здогадатися було неважко.

Карина до глибини душі ображена на чоловіка.

Синочку ж тільки пів рочку виповнилося, невже через таку дурницю доведеться розлучатися? Чи, може, схилити голову, пристати на його абсурдні умови й викреслити з життя стару, безмежно самотню жінку, яка не зробила їй ані крапельки злого?

До того ж, про ту нещасну квартиру між Кариною та Ксенією Юріївною навіть мови ніколи не заходило!

— Навіть не думай вестися на цей дешевий шантаж! Ультиматуми в сім’ї — це дуже тривожний дзвіночок, — застерігає подруга.

Ось таку непросту життєву ситуацію надіслала нам наша читачка, а ми лиш трохи причепурили її для вас.

Кажуть же в народі: «Кожен міряє по своїй мірці» — мабуть, ті, хто звик шукати в усьому вигоду, просто не можуть повірити у щире тепло без жодної користі.

А як ви вважаєте, шановні читачі: чи варто Карині поступитися і розірвати теплі стосунки зі старенькою заради спокою в сім’ї, чи така покірність чоловікові лише розв’яже йому руки в майбутньому?