І головне, посваримося, вона пару днів купує собі їжу, демонстративно не лізе в холодильник і не накладає собі. А внука годує. Ще й мені так знущально: «Сподіваюся, чи не збідніє наша бабуся від тарілки супу?»

— Тепер чудово розумію тих, хто в одній квартирі з родичами холодильники окремі ставить, — ділиться з подругою Раїса Дмитрівна. — Я б теж поставила, якщо чесно.

— Раю, та як так? Це ж донька твоя і внук! — хитає подруга головою. — Просто у Вероніки зараз складний період, нічого, усе якось владнається. Закінчиться декрет, вийде вона на роботу, буде більш незалежною від тебе. Може, ще й квартиру винайме окрему. Треба просто допомогти, підтримати, перетерпіти.

— Та скільки терпіти? — не погоджується Раїса Дмитрівна. — Так, я пам’ятаю, що твоя дочка розлучилася і жила в тебе якийсь час, але скільки онучці років було? Сім? І твоя дочка працювала, зарплату в ваш спільний бюджет вносила.

Ти казала, що й аліменти були непогані. А Вероніка живе другий рік і їй у голову не приходить зробити свій фінансовий внесок. А в неї ж і аліменти є, і допомога, і підробляє вона вечорами. Небагато виходить, я думаю, але все ж!

— Ну то скажи їй, що тобі важко, — радить подруга. — Не можна ж так, жити на всьому готовому і грошики складати в гаманець, у тебе зарплата теж не гумова.

— Не гумова, — киває Раїса Дмитрівна. — Віриш, живу зараз і копійки рахую. Усі покупки відкладаю на потім, а відкласти не виходить. Тому що я не одну себе утримую, а трьох. Сказати? Говорила. І не раз. Руками розвела: грошей немає. А востаннє взагалі наговорила мені всякого. І головне, посваримося, вона пару днів купує собі їжу, демонстративно не лізе в холодильник і не накладає собі. А внука годує. Ще й мені так знущально: «Сподіваюся, чи не збідніє наша бабуся від тарілки супу?».

— Ну, це хамство, звичайно…

— А що робити? На двері показати? Не годувати? Внуку до садочка пів року, чекаю, але просто бісить уже все. Спочатку просила її пустити заради Бога, бо з чоловіком життя не вийшло, обіцяла допомагати. Вона допомагає. Прибирає, готує. З моїх продуктів. А я в роздумах: собі щось чи внуку вітаміни купити. Або якусь комуналку оплатити! Що ти! Я точний розмір її доходів не знаю, це просто таємниця. Складає у скарбничку, а я везу.

Вероніці 31 рік, синові зараз два з половиною.

У шлюбі дочка Раїси Дмитрівни була чотири роки, близько року тому прийшла додому: вся сіра, сказала, що з чоловіком розходиться. Звинуватила, звичайно, чоловіка. Раїса Дмитрівна на зятя розлютилася: за словами дочки виходило, що зять у декреті зовсім знахабнів.

— Мені Вероніка розповідала зворушливі історії про те, як вона кожну копійку випрошувала. А зараз я в її словах сумніваюся сильно. Можливо, дочка і в шлюбі так поводилася. За принципом: чоловікові гроші — сімейний бюджет, а її допомога — її особисті гроші. А зять теж не олігарх.

— Ти б з ним поговорила? — пропонує подруга. — З’ясуєш, у чому річ.

Але Раїса Дмитрівна махає рукою: справа минула, зять їй не подобався, стосунків з ним немає, квартира була його, дитині він допомагає, але живе в іншому місті і бачиться з сином рідко.

Та й на своїй території Раїса Дмитрівна не горить бажанням його бачити. Він із сином гуляє, коли приїжджає.

Тоді, коли Вероніка з онуком приїхала, Раїса Дмитрівна її пожаліла: пристойна жінка просто так під час декретної відпустки від чоловіка не піде. Значить, дійсно — припекло.

Але доволі скоро жінка зрозуміла, що припекло якраз зараз, якраз — її саму.

— Ну гаразд, одразу, коли розійшлися, не до того було. А потім я, звичайно, почала помічати, що мені не вистачає грошей. Коли одна жила, то відкладати примудрялася, а тут — у свою скарбничку залізла, яку на чорний день збирала. Є ж різниця, годувати тільки себе, кохану, чи трьох, — каже жінка.

Через пару місяців після розлучення Вероніка почала отримувати аліменти. Скільки — матері не каже, тільки рукою махає — копійки, мовляв. І підробляти в інтернеті почала вечорами. І теж — про дохід мовчить.

— Мамо, ну там такі копійки, що й сказати соромно. І колишній мій думає, що можна ось так, мізер грошей кинути на мене і дитину за виконавчим листом і все, крутися, як хочеш, — говорила Вероніка.

А тепер Раїсу Дмитрівну такі слова бісять. Тому що, якщо хто й «крутиться», так це вона сама. Купує м’ясо, сир, сир кисломолочний, масло, яйця, овочі, побутову хімію. А ще комуналку оплачує, яка зросла через збільшення витрат ресурсів.

Вероніка в магазин ходить. Але купує синові тільки дитяче печиво, фрукти, сирки солодкі. Іноді може купити і собі з матір’ю — по банану. Але ж і дитині не тільки фрукти та печиво потрібні.

Він і котлети з сосисками із задоволенням їсть. На одяг витрачає багато?

Але Раїса Дмитрівна не помічала, щоб дочка скуповувала речі для дитини. У неї багато чого є від подруг, натягли, як малюк зʼявився, цілі сумки.

— Вероніко, мені дуже важко стало жити, — не витримала Раїса Дмитрівна через кілька місяців після повернення дочки. — Грошей не вистачає, у нас усе буквально летить: і шампуні, і гель для прання, і продукти…

— Так, мамо, жити дуже важко стало, — зітхнула дочка, погоджуючись.

— Важко, ти отримуєш допомогу, аліменти, підробляєш, давай ти якось теж братимеш участь у витратах? — не витримала мати, вийшло вже трохи роздратовано. — Я б слова не сказала, але я не тягну. Таблетки в мене коштують теж дорого, а я не хочу шукати дешеві заміни. Раз ти тут живеш із внуком, то давай, вкладайся теж.

— Ось як, спасибі, мамо, за підтримку! — нервово відповіла Вероніка. — Об’їли ми тебе зовсім! Мамо, які гроші в мене? Ти про що? Я купую синові одяг, їжу. Чи ти не помітила? Та вже, не очікувала від тебе, сподівалася, що хоч ти дорікати мені грішми не будеш!

Дочка дверима грюкнула. Сходила в магазин, купила собі демонстративно локшину швидкого приготування і кефір, дитині йогурти та те саме печиво.

Але онук увечері прийшов на кухню і котлет з картоплею навернув, не залишиш же дитину голодною. А дочка… через кілька днів Вероніка забулася і стало в будинку як раніше.

— Я живу і тільки й чекаю, коли на роботу зможу вийти, тому що зараз у мене немає доходу, — кричить дочка у відповідь на докори. — А ти мені шматком дорікаєш! Добре, не годуй мене і внука не годуй, чорт із нами. Спасибі, підтримала дочку, яку чоловік з дому з дитиною випер!

Так і живуть: від скандалу до скандалу. І все на тему грошей. Можливо, дочка збирає, щоб піти від матері, коли син до садочка піде. Але як зараз Раїсі Дмитрівні жити? Вічно сваритися? А який сенс? Холодильник у свою кімнату переставити? Від рідного онука?

Щоправда, тепер вона розуміє тих, хто так робить, чудово розуміє.

***

Розмиті фінансові кордони між родичами здатні отруїти найближчі стосунки. Допомога родині має бути від щирого серця, а не перетворюватися на постійний обов’язок.

Іноді найбільша щедрість виявляється не в тому, щоб узяти до себе, а в тому, щоб навчити ділити. А чи доводилося вам стикатися з тим, що родичі користуються вашою добротою, виправдовуючись своїм складним становищем?