– І супу в холодильнику знову немає, – телефонувала свекруха невістці ввечері. – Байдуже, що ви на роботі! Суп має бути і крапка. Увечері його їсти треба, якщо вдень сухом’ятка. Це здоров’я, це гаряче. Про тебе мені й турботи немає, але моєму синові ти здоров’я псуєш

Прямо так вона йому й заявила: якщо я «як слід» попрошу в неї пробачення, то вона з радістю допоможе, – усміхається Галина. – «Як слід» – це, напевно, із земним поклоном.

– Дурниці якісь! А вона не думає, що допомагатиме, по суті, не тобі, а й своєму синові теж? – обурюється подруга. – Ти мені, звісно, вибач, але це її син не дуже добре справляється зі своїми обов’язками – утримувати дружину в декреті. І потім, що означає «як слід»? Ти ж їй, здається, вже давно написала і визнала, що була не при собі, погарячкувала, хоча і вона теж була не права. Чого їй ще треба?

Галина з чоловіком зараз переживають непростий період у житті: все банально як і у всіх, жінка сидить у декреті з півторарічним сином, грошей бракує, є ще й іпотека за двокімнатну квартиру, в якій мешкає родина.

Виплати з роботи у жінки нині вже дуже невеликі, а чоловік примудрився пів року тому втратити роботу.

Він, звісно, не винен, хто завгодно обурився б, що зарплату урізали, а обов’язків додали.

Та інші співробітники лише голови схилили, а Петро посварився з новим керівником. Довелося звільнятися.

Петро роботу знайшов, перерва у працевлаштуванні тривала трохи більше місяця. Але біда в тому, що тепер чоловік заробляє значно менше, ніж міг би на попередній роботі, навіть з урахуванням того, що їм зняли надбавки. Відчутно менше.

– Він, звісно, намагається не занепадати духом, – каже Галина. – Вважає це місце тимчасовим варіантом, постійно щось шукає, розсилає резюме, але біда в тому, що ми фактично без заощаджень зараз, минає місяць за місяцем, а нічого не змінюється. Нам бракує грошей. Попри всю мою економію.

Нікому поки що нічого не винні, але я з тугою дивлюся на те, як стрімко закінчуються шампуні, на ціну підгузків, на те, що курку тепер доводиться розтягувати на кілька днів, а добрі фрукти й різні пюрешки для дитини нам узагалі не по кишені.

Подружжя купило двокімнатну квартиру в іпотеку, коли Галина вже чекала малятко. До цього кілька років жили в квартирі, що належала свекрусі, там її мама мешкала останні роки.

Галина, звісно, розуміла, що житло чуже, доводилося миритися з майже щоденними візитами матері чоловіка (квартира в сусідньому від неї під’їзді), терпіти догани й нарікання на порожньому місці, розуміти, що за їхньої відсутності свекруха приходила й ретельно оглядала вміст шаф, полиць у холодильнику тощо.

Вона й не соромилася, і не приховувала, що була, дивилася, залишилася незадоволеною.

– І супу в холодильнику знову немає, – телефонувала свекруха невістці ввечері. – Байдуже, що ви на роботі! Суп має бути і крапка. Увечері його їсти треба, якщо вдень сухом’ятка. Це здоров’я, це гаряче. Про тебе мені й турботи немає, але моєму синові ти здоров’я псуєш.

І марно сперечатися. Галина зайвий раз і не намагалася: вони збирали гроші, а свекрусі дякували за те, що дозволила пожити.

Чоловік, звісно, теж мамою в той період задоволений не був, сварився з нею, сперечався, але й він не конфліктував активно.

Нове житло подружжя купило на пристойній відстані від свекрухи. У чоловіка є старенька машина, придбана ще до шлюбу, він до мами їздить іноді. З сином теж іноді. Тому що близько двох років Галина з матір’ю чоловіка не спілкується.

Причина конфлікту

– Переїхали ми, – пояснює жінка. – Свекруха здала свою однокімнатну, в якій ми жили, на пенсію пішла дострокову і почала точно так само приїжджати до нас мало не щодня. А що, вона звикла, часу – вагон. Тільки обставини змінилися. Мене це перестало влаштовувати, і миритися я з цим не зобов’язана.

Одного разу, коли мати чоловіка знову завела свою улюблену пісню про суп, а в Галини був ранній токсикоз, невістка не витримала й сказала матері чоловіка, що у своїй квартирі вона сама вирішуватиме всі питання, а свекруха взагалі без запрошення з’являтися не повинна, і так, ключі «про всяк випадок» Галина їй ні за що не залишить. Досить проводити обшуки її шухляди з білизною, дістало.

Сцена вийшла жахлива.

Свекруха показово мало не непритомніла, наговорили одне одному багато зайвого.

Галина навіть до лікарні через три дні потрапила із загрозою, вона вважає, що це сталося з нею через нерви. Дякувати Богу, обійшлося, зʼявилася насвіт здорова дитина.

Свекрусі вона написала ще з пологового будинку, але не отримала відповіді. Бабуся й онука не бачила до п’яти місяців, поки Петро не поїхав з ним до своєї матері. Без Галини.

Відтоді так і спілкувалися. Через Петра свекруха передавала онукові подарунки, з Петром обговорювала питання його здоров’я. Галина змирилася: так навіть спокійніше.

Не спілкується вона з матір’ю чоловіка, і гаразд. Але нещодавно жінці зателефонували з роботи, пропонують вийти з декрету з підвищенням. Біда одна: куди подіти сина?

Пошуки рішення

Чоловік до ідеї виходу Галини на роботу поставився з ентузіазмом: це шанс поправити їхнє похитнуте матеріальне становище. Одна біда – у їхньому районі немає ясел, немає приватних садочків, а пошуки няні успіхом не увінчалися.

– Або космічний цінник за годину, або такі… загалом, нам таке не треба. Я не зможу довірити сина казна-кому. З двома нянями зустрілася й зрозуміла: Боже збав! А платити шалені гроші – немає сенсу на роботу виходити, ще й винна залишуся, з урахуванням проїзду та харчування поза домом.

Петро сам запропонував кандидатуру мами. А що, він працює майже поруч з будинком свекрухи, на роботу їздить машиною, спокійно міг би возити сина до неї й забирати по дорозі назад.

За такого розкладу в Галини ще й час залишався б, щоб вечерю приготувати або по магазинах пробігтися. Дитина бабусю знає, свекруха адекватна, здоров’я її не підводить.

Чоловік сам поїхав з сином до матері з проханням виручити.

Умова свекрухи та реакція чоловіка

– А що, так, – відповіла свекруха. – Згодна. І навіть грошей ніяких з вас не візьму. Ось тільки нехай твоя дружина переді мною як слід вибачиться. Не для галочки, не під впливом гормонів, а нормально, ґрунтовно визнає свою провину.

Чоловік відповідь мами дружині передав, а Галина обурилася: на коліна впасти, дозволити свекрусі знову лізти з доганами й обшуками, облизати підошви її черевиків, поділ сукні цілувати, чи як?

– Ну, ти могла б поїхати з квітами, визнати свою провину, якось покаятися, я не знаю, – чоловік був уже навіть обурений. – Словом, тобі треба, нам треба, але все залежить від тебе. Можна й вужем викрутитися, сама ж ниєш, що з грошима у нас зовсім біда.

Галина принижуватися перед матір’ю чоловіка відмовилася навідріз.

Петру сказала, що працювати вона планувала вийти через те, що у нього з роботою негаразди, а не через те, що їй місце вище обіцяли. Нікому сидіти з сином? Ну що ж, Галина досидить декрет до кінця, а чоловік нехай або з мамою домовляється, або шукає підробіток.

– Гордині в тобі багато, правильно мама каже, – відповів на це чоловік. – А треба гординю-то вгамувати для блага сім’ї. Не відвалиться спина від поклону.

***

Шановні читачі, як ви вважаєте, хто правий у цій ситуації?

Чи варто Галині переступити через свою гордість заради благополуччя родини, чи її свекруха занадто вимоглива? Поділіться своїми думками.