— І тонометр куплений автоматичний, але ні, син же має бачити, що в мами 140 на 90, це ж обов’язково, інакше співчувати не буде, — вважає Уляна. — Загалом, особливо в останні місяці свекруха буквально «хоче на ручки»

Уляна вже дні рахувала: на роботі й у неї, і в чоловіка лежали заяви на звільнення за власним бажанням, із покупцями їхньої з чоловіком однокімнатної квартири — попередній договір.

— І тут чоловік мені заявляє, що його мама категорично проти переїзду, сама залишатися тут не хоче і або ми всі разом переїжджаємо, або ми залишаємося тут, уявляєш? — нервує молода жінка в розмові з подругою.

— А як це? Переїжджати разом із мамою? Це там, у Києві, купувати однокімнатну і жити з мамою? Двокімнатну брати ось так, на самому старті? Ризиковано!

— Так, чоловік запропонував двокімнатну, мовляв, мама його теж тут усе продасть, і нам грошей вистачить, а мама потім нам допомагатиме з дитиною. З якою дитиною, Наталю?

У мене в планах немає поки що того, щоб я до за дітьми одразу кинулася. І вже точно немає планів жити разом із мамою. Вона й окремо проживаючи, примудряється все псувати, — каже Уляна.

А ще молода жінка не знає, що тепер робити з роботою, де вже практично знайшли людину на її місце і ця людина на старій роботі теж допрацьовує останні дні.

Як пояснити дядькові, якому вона лізучи в очі просила поки що знайти їм із чоловіком орендоване житло, чоловікові — роботу, оскільки сама вона їде на запрошення саме на роботу.

Відмовлятися?

Якщо чесно, переїзд до столиці, тим більше такий, — це просто давня мрія Уляни. Дистанційно пройшла співбесіду, просто закинувши резюме, потім з’їздила сама на три дні, підійшла, умови просто шикарні, її чекають, мало не кабінет уже приготували.

Чоловіка вже теж чекають — дядько постарався, а тут Сергій заявляє: вони їдуть із його мамою або… ніяк?

Уляні майже 26 років, заміж вона вийшла півтора року тому.

У невеликому рідному містечку в жінки робота не за фахом, спеціальність у неї рідкісна взагалі, але повернулася на малу батьківщину, оскільки одразу не вдалося знайти в столиці, де навчалася, гарну роботу, а вдома, до того ж, на канікулах перед останнім курсом вона познайомилася із Сергієм.

Влаштуватися на роботу Уляні вдалося, і начебто місце непогане, але… не робота мрії. І нудно, якщо чесно. У молодої жінки в рідному містечку купа рідні, обоє батьків із багатодітних сімей.

Але багато хто й поїхав, особливо молоді. Перспектив Уля не бачить, мріє працювати за тією професією, яку здобула. І кар’єру зробити теж мріє.

Сергію 28 років, теж навчався, щоправда, освіту здобував в обласному ВНЗ, тому що в нього вже досить вікова мама, яка дала йому життя у віці 40 років.

Тож свекрусі вже під 70, вона давно пенсіонерка, чекала, що син буде біля неї до кінця, і це Уляну зараз дуже злить.

— Тому що, наважилася вона на нього саме «для себе», ростила «під себе», виростила такого, який усвідомлює свою відповідальність, дико вдячний мамі, але… вона не дає йому жити його життя. Словом, маячня маячнею.

Чоловік в Уляни добрий, поступливий, турботливий, чесний. Непоганий чоловік. Але ще кращий — син. Тому що «мама літня, вона мене потребує, як я можу відмовити й не прийти, якщо вона кличе».

Батьки Уляни допомогли молодим купити однокімнатну квартиру в рідному містечку, у чоловіка були і свої кошти: працював, підробляв, загалом, упоралися, та й житло в них не коштує шалених грошей.

Мама чоловіка живе у спадковій двокімнатній.

Ні, Марина Вікторівна не оселилася в невістки, не контролює повноту холодильника й чистоту під обідком унітаза. Але тягне ковдру на себе, це явно відчувається.

Телефонує синові по кілька разів на день, може порушити плани, попросивши того приїхати й виміряти їй тиск.

— І тонометр куплений автоматичний, але ні, син же має бачити, що в мами 140 на 90, це ж обов’язково, інакше співчувати не буде, — вважає Уляна. — Загалом, особливо в останні місяці свекруха буквально «хоче на ручки».

З чоловіком Уляна, природно, обговорювала питання: а що, якщо перебратися до великого міста?

У цілому Сергій не протестував, тільки весь час говорив, що з роботою будуть труднощі, з вулиці на хороше місце не візьмуть, тим більше приїжджого, із житлом будуть труднощі теж.

Роботу мрії Уляна знайшла практично випадково: лазила в інтернеті, на удачу відгукнулася на оголошення, навіть не чекала нічого, а потім її запросили, здивувалася, але з’їздила, заодно маминого брата відвідала.

До нього ж і повернулася після зустрічі з роботодавцем, ошелешена: її беруть.

— Молодець, — похвалив племінницю родич. — І думати нічого. Збирайте валізи й сюди. Квартиру знайду на перший час, чим зможу — допоможу. Грошей у борг дам, якщо задумаєте житло купувати. Роботу для Сергія? Я подумаю, але не сумніваюся, що все вийде.

У дядька Уляни характер такий, що він усіх знає, через три дні вже він передзвонив і самому Сергію змалював перспективи, потім скинув контакти роботодавця, потім скинув кілька адрес і фото їхнього майбутнього орендованого житла — закрутилося все.

І чоловік загорівся теж: перспективи, велике місто, підтримка родича дружини. Ну, справді, чого тут їм ловити? Тим більше, доки дітьми не обросли й можна легко зірватися з місця.

Про квартиру тільки варто було заїкнутися, на роботі в Уляни знайшовся покупець, уклали попередній договір, взяли завдаток.

— Свекруха, звісно, сприйняла новини без захоплення, але сказала, мовляв, варто спробувати, ви молоді, треба влаштовуватися краще, якщо є така можливість, — продовжує Уляна.

— Якби вона одразу почала виступати або озвучила свої «хотілки», гадаю, ми б так завзято за справу не взялися, але вона ж мовчала, тільки новини дізнавалася й кивала. І тут, за три дні до отримання мого розрахунку, за чотири — до звільнення чоловіка, вона в повітрі перевзувається?

— Ну так, жити разом, а що такого, Улю? Ти знала, що мама в мене літня, рано чи пізно постало б питання про те, що я повинен за нею доглядати. Вона тут абсолютно сама. Два кредити ми не потягнемо, та це й не варіант, мама все одно не молодшає, а так — житимемо спокійно, мама продасть свою двокімнатну, гроші вдасться вкласти в нову квартиру теж побільше, потім декрет…

Уляна чоловікові одразу сказала: вона й чути про таке не хоче, про життя з його мамою.

Вони домовлялися не так зовсім, Сергій, виходить, теж перевзувається вже на ходу, так не можна.

— Ну, значить, — зітхнув чоловік, — ми нікуди не їдемо. Принаймні, я не їду. Я не зможу кинути матір.

— Ну і нехай сидить тут, — радить Уляні мама. — Рано чи пізно вона б усе одно вас розвела, вона ж не для тебе сина чекала, а для себе. Це твій шикарний шанс жити там і так, як ти мріяла. Поїдь сама, влаштуєшся якось.

Дядько допоможе. Навіть не думай, треба їхати. І тут квартиру можна поділити, і накопичиш грошей, і в борг дадуть. Сергій, якщо кохає, приїде. А якщо вибере маму — це просто не твоя людина, я і з самого початку бачила, що ти протухнеш у цьому шлюбі. Він тебе просто тягне назад, у зручне болото.

Уляна чоловікові це озвучила: мовляв, вона їде, а він нехай ще раз подумає, що йому від життя треба.

Але зі свекрухою вона жити не має наміру.

Чоловік знизав плечима, зітхнув і сказав, що кинути стареньку матір напризволяще він права не має.

— У підсумку я збираю речі, чоловік зі мною не розмовляє, — знизує плечима жінка. — Гірко усвідомлювати, що ось так усе…

Отак воно й буває, коли син виріс у чоловіка, але не відрізав пуповину.

Уляна опинилася перед вибором: або мрія про кар’єру й самостійність, або шлюб із чоловіком, який ставить материні емоційні потреби вище за спільні плани на життя.

Це схоже на класичну пастку: мами, які чекали на дитину «для себе», часто не можуть відпустити дорослого сина. Чи можуть такі стосунки, де чоловік не здатний визначити, хто для нього важливіший — дружина чи мати, мати майбутнє?