— І ти поїдеш чужій тітці посміхатися? — Мамо, ну чому я поїду посміхатися чужій тітці? — Оленка теж голос підвищила. — Я поїду з донькою відпочити. І потім, я до батька поїду. Той факт, що ви розлучилися, не робить мене сиротою. Батько є, він нас кличе

— А в мене це взагалі єдиний шанс вивезти дитину на море, бо грошей зовсім нема, — бідкається Оленка. — І взагалі, що в цьому такого? Ми ж їдемо до батька й діда!

— Скільки років минуло, а в мами все ніяк не відболить? — дивується подруга. — Давно вже час жити своїм життям твоїй мамі. А пробувала пояснювати? Чи… якщо мама вже так заперечує, то нехай спонсорує тебе й онучку на інший вид відпочинку, чи що?

— Усього ж я тільки не пробувала, — махає Оленка рукою. — Нуль результату. А щодо «спонсорувати», як ти кажеш… Мама заявила, що я доросла жінка, у Валерії є батько, от ми й повинні спонсорувати. Одним словом, мама ставить умови і мотає нерви.

Олені 33 роки, три роки тому, ледь вийшовши з декретної відпустки по догляду за донькою, вона пережила важке розлучення. З ініціативи чоловіка, який зізнався, що вже півтора року просто чекав, коли Валерії виповниться три роки, а так у нього давно інша, він її кохає і хоче будувати з нею сім’ю.

Зараз батько доньки щасливо одружений зі своєю «іншою жінкою», ростить з нею сина, а Оленка виховує доньку сама, плюс ще платить іпотеку за однокімнатну квартиру: з колишнім вони продали спільну двокімнатну з невиплаченою до кінця іпотекою, жінці вистачило грошей на мінімальний внесок за свою особисту нерухомість, і тепер жити дуже важко.

— Комуналка, кредит, харчування, одяг, — загинає вона пальці. — Аліменти, звісно, є, і зарплата є, але… живемо важко. Намагалася я підробляти, але донька частенько хворіла в садочку спочатку, та й сидіти з нею нікому. Мама іноді тільки погоджується, у найкрайніших випадках. Одним словом, немов радіє і дає мені відчути, яке воно, коли сім’я зруйнувалася.

Колишній чоловік, в принципі, з Валерією спілкується, раніше навіть забирав її до себе, і Оленка не заперечувала: їй хоч якась перепочинок.

Але зараз у колишнього — немовля, донька там мачусі зовсім зайва.

І цього року Валерія, як на зло, перехворіла важко запаленням дихальних шляхів, їй би до моря, але… грошей на поїздку нема.

— Вона малює море, хоча ніколи наяву його не бачила, — продовжує Оленка. — Минулого разу питаю її, а чому в неї жовті хвилі, а вона каже: «Сонце в морі купається, так дідусь казав».

Дідусь — батько Оленки. З мамою він розлучився одинадцять років тому. І теж через те, що зустрів іншу.

Оленка тоді була вже доросла, загалом, любові між батьками вона давно не спостерігала: «собачилися» з будь-якого приводу, та й важкий у мами характер — сварливий.

Але відхід чоловіка мама пережила важко: самолюбство зачеплене, і зараз чути про колишнього чоловіка нічого не бажає.

Оленка ж з батьком зв’язку не втратила, щоправда, сім років тому чоловік і його нова дружина переїхали в невелике приморське південне містечко в Одеській області, купили там просторий будинок, завели сад, кличуть Оленку з Валерією до себе вже котрий рік.

Дружину батька Оленка знає, потайки від матері вона з нею спілкувалася, коли батько жив ще в Києві. Зараз — тільки дзвінки, з Валерією дід спілкується по відеозв’язку.

Між двома вогнями: важкий вибір

— Приїжджайте, жодного разу не були, — кличуть і батько, і його нова дружина.

Оленка знає, що донька його жінки з дитиною в матері гостювала кожного літа, зараз вона народила другого малюка, і цього року батько з дружиною гостей не чекають взагалі.

Кличуть Оленку на місяць, на всю відпустку. Море поруч, фрукти з дерева, в будинку — всі умови.

— Якщо до них їхати — шикарний варіант, — вважає Оленка. — Тільки на дорогу й витратимося. І то, батько натякнув, що він витрати відшкодує. Сказав про це Валерії, а та до мене: «Мамо, море!»

Біда в тому, що Оленка й сама дуже хоче поїхати. І відпустка у неї в серпні. Але Валерія проговорилася про плани бабусі.

В принципі, ніяк від мами було не приховати поїздку, вона дзвонить і доньці, і онучці, раз на пару тижнів приїжджає провідати їх. І, звісно ж, мама «злетіла з котушок».

— І ти поїдеш чужій тітці посміхатися?

— Мамо, ну чому я поїду посміхатися чужій тітці? — Оленка теж голос підвищила. — Я поїду з донькою відпочити. І потім, я до батька поїду. Той факт, що ви розлучилися, не робить мене сиротою. Батько є, він нас кличе.

Валерія хворіла взимку, і потім, вона моря жодного разу не бачила, мамо, а іншої можливості у мене, розлученої з дитиною та іпотекою, для відпочинку на півдні нема. Ти ж не оплатиш нам поїздку в інше місце.

— А чому це я повинна щось там оплачувати? — тут же обурилася мама, немов чекала такого припущення доньки. — В онучки є батьки, нехай вони й оплачують. Колишній тобі ,,розповідь спеціально для сайту рідне слово,, аліменти платить, ти працюєш, вже вибач, але я гроші не малюю. На пенсії продовжую працювати, щоб не зовсім нудно жити було. Маю право витрачати на себе те, що заробляю.

— Маєш, мамо, — втомлено відповіла донька. — Але й ми маємо право відпочивати так, як нам по кишені. Батько кличе, витрачатися на житло не треба буде, фрукти свої, море поруч. Чим погано?

— А тим, що тобі на почуття матері начхати! Батько твій завів собі… (Олена Петрівна використала грубе слово, але ми його опустимо, аби зберегти теплоту розповіді), тепер ця … стала дружиною і буде на коліна саджати мою онучку?

А ти будеш сидіти з нею за одним столом, посміхатися, бажати доброго ранку? Хороша ж донька у мене, нічого не скажеш. На море треба Валерії? Збирала б!

Доля мами і доньки: пошук свого місця

— Квитки я купила, — каже Оленка подрузі. — Мати демонстративно не дзвонить, думаю, що приїдемо ми з донькою, і мама почне відмовлятися сидіти з нею взагалі. Навіть у разі моїх форс-мажорів. З принципу: я ж зрадниця.

— От лихо, ну нічого, впораєшся якось, — вважає подруга. — Колишнього попросиш, якщо що. Маму твою я не розумію. Порада «збирай» і «я нічого тобі й онучці не винна» і тут же закид, що ти сама намагаєшся викрутитися й організувати відпочинок для доньки.

Їдь і не думай ні про що. Це мамині таргани, врешті-решт. Нова дружина батька тобі особисто нічого поганого не зробила. Є можливість відпочивати на морі? Чудово! Люди згадують про далеку рідню, яку вік не бачили, якщо бюджет скромний, а тут — батько.

Оленка киває, але все одно на душі невесело через позицію матері та її звинувачення у зраді.

***

Ось така історія, дорогі наші читачі, що серце стискає. Життя ж таке, правда?

Одні кривди минулого не відпускають, інші — через силу намагаються вибитися з біди, щоб своїм дітям хоч краплинку щастя подарувати. І як тут бути?

Як знайти той шлях, щоб і дитину порадувати, і материне серце не роз’ятрити ще більше, хоч воно й так вже навпіл розірване? Може, хтось із вас стикався з подібним?

Як виходили з такої скрути? Буду вдячна за будь-яку пораду, адже іноді чужий досвід — то найбільший скарб.